18 січня • оновлено в 13:37
МоваЯзык
Головна Блоги

/ Розслідування

Рудьковський організував моє викрадення. Я був на межі життя і смерті — Семінський

14.6т
Читати матеріал російською

Тодішній директор "Нафтогазвидобування" Олег Семінський зник узимку 2012 року. Біля будинку його підстерегли і викрали невідомі. Дружина і двоє маленьких дітей не бачили главу сімейства більше трьох років.

Семінський пов'язує своє викрадення із колишнім партнером, екс-міністром транспорту і зв'язку Миколою Рудьковським. Нині колишній чиновник перебуває у Москві. На початку жовтня його затримали за старою справою — у червні 2014 року в Києві Рудьковський кинув камінь у посольство Російської Федерації. А днями стало відомо, що екс-міністра відправили на психологічну експертизу.

В інтерв'ю OBOZREVATEL Семінський розповів про конфлікт із Рудьковським, викрадення і катування, які тривали декілька років.

— Розкажіть, як вас викрали.

— 3 лютого 2012 року на мене здійснила напад озброєна група осіб на трьох автомобілях. Моє авто заблокували на під'їзді до будинку, я опинився у пастці джипів. Було інсценовано ДТП, моє авто вдарив один із їхніх автомобілів.

— Ви були один?

— Один, без охорони. Моє авто вдарив автомобіль, я зупинився, вийшов. Тоді із трьох автівок приблизно 12 осіб напали на мене. Заламали руки, одягли наручники, посадили в авто. І я опинився у полоні на 3,5 року. Звільнили мене 23 травня 2015-го. Привезли в ліс біля Макарова, просто викинули з багажника, відкрили наручники і таким чином звільнили.

На третій день після звільнення я приїхав до Нестора Івановича, представника інтересів сім'ї Шуфричів. Він дуже зрадів моїй появі і через декілька хвилин набрав через закритий зв'язок тодішнього генерального прокурора України Віктора Шокіна. І вже 25 травня Нестор Іванович завів мене у кабінет до Шокіна.

Розкажіть про полон. Які були умови? Як вас катували?

— Були, звичайно, жорсткі тортури. Приблизно три тижні на межі життя і смерті. Спершу мене перевозили, тримали в підвалах із періодичністю 3-4 доби закованим. Потім, вимагаючи гроші, почали дуже жорстко бити. Я декілька разів втрачав свідомість, потім просто пояснив, що: а) таких грошей у мене немає; б) заволодіти моїми грошима неможливо, тому що напевно порушена кримінальна справа, ведеться розслідування, сімейні активи теж захищені.

Як я дізнався пізніше, Рудьковський купив будинок у Конча-Заспі за 280 тис. доларів. У полоні я чув, як літали вертольоти. Спочатку подумав, що це десь неподалік від аеродрому Гостомель, наші багатії тримають там свої парки вертольотів. Але виявилося усе набагато простіше — це був вертолітний майданчик у Конча-Заспі, де люди просто паркують вертольоти. Над будинком, де я перебував, вони літали постійно. У вухах були беруші, мене тримали в санвузлі, там постійно працював вентилятор, і музику голосно вмикали. Але все одно лопаті вертольота чутні, коли він пролітає над будинком.

У цьому приміщенні мене тримали до літа 2013-го у найжахливіших умовах. Я лежав закутий на підлозі без матраца, у мене навіть не було права сидіти, увесь час у масці, із закритими вухами, волосся сантиметрів 30, нігті... Пізніше вони почали водити мене в душ, теж закутого. Так я провів приблизно півтора року, сам того не знаючи.

Тобто ви не знали, навіть скільки часу пройшло?

— Не знав. Ти лежиш, як біоматеріал, не розумієш — день чи ніч.

На момент звільнення моя вага була 62 кг. А до того десь 110 кг. Зараз я уже більш-менш на себе схожий. Скажу чесно, що півтора року я у людей питав: "У мене нормальна дикція чи ні?"

Відвик розмовляти. Говорили, що у мене вовчий погляд був спочатку. Уявіть, три роки ізоляції від зовнішнього світу...

Рудьковський, напевно, давно б помер, тому що у нього клаустрофобія, він не може годину в приміщенні без вікна перебувати. Не тільки фізично важко. Не кожна людина це б ментально витримала, коли ти не розумієш, що таке ніч, що таке день. Ти перераховуєш столиці міст світу, якусь статистику, щоб не зійти з розуму.

Через рік таких екзекуцій я оголосив голодування, навіть грама води в душі не пив. Попросив аркуш паперу і написав їм записку про те, що не розумію, що відбувається, я ні в чому не винен і нікому нічого не винен. На третю добу у мене почалося сильне запаморочення, занепад сил, не міг уже навіть вставати. Тоді вони мене сильно побили і змусили їсти. Так я зрозумів, що смерті моєї вони не хочуть.

— Вас ще потім перевозили?

— Так, влітку 2013 року мене перевезли в Західну Україну. Я потім уже здогадався, де я. За говором, за різними прикметами. Звісно, ні неба, ні сонця, ні одного людського обличчя я не бачив, тільки чув голоси.

Коли мене перевозили, дали той же одяг, у якому я був під час викрадення. Я затягнув пояс максимально, і все одно штани спадали. Як скелет був.

На новому місці мене спочатку знову помістили в санвузол, але, правда, забули вікно закрити. Я побачив, що це якийсь приватний сектор, червоний дах будинку, почув звуки домашніх тварин. Це був перший раз за півтора року, коли я побачив себе у дзеркалі. Звичайно, жахнувся.

Вони запитали: "Як думаєш, де перебуваєш?" Я кажу: якщо влада у Януковича, напевно, десь під Донецьком. Але потім чую, як увечері двоє бандитів спілкуються із господинею цього будинку. А у неї класичний західний говір. І ще було декілька моментів. Наприклад, передали мені пакет із білизною, а на ньому — Замкова гора Львова.

Два роки там перебував. У камері — віконце для подачі їжі, двоє залізних дверей. Уздовж кімнати була труба металева, я ж був закутий на трос і переміщався уздовж цієї труби. В крайньому кутку були двері, до яких не міг дотягнутися. Зрозуміло, ні вікон, ні дверей, приміщення свіжопофарбовані, штукатурка. І там я пробув до моменту звільнення. Вони вже до мене ніяких фізичних заходів не застосовували. Виклянчив у них пресу. До речі, в одній із газет на розвороті була афіша львівського кінотеатру.

Чому вас викрали, на ваш погляд?

— Викрали мене, як вже встановлено слідством, за наказом мого колишнього друга і партнера Миколи Рудьковського (екс-міністра транспорту України. — Ред.), який із 2014 року відсутній в Україні. Зараз є інформація, що він затриманий у Москві, проте перебуває у психіатричній лікарні. Я глибоко переконаний, що в Україні він був відсутній усі ці роки через мою справу, адже це стаття.

Чому він замовив ваше викрадення, як думаєте?

— У "Нафтогазвидобуванні" нас було троє партнерів. Ми створювали компанію у 2002 році. Я очолював її до викрадення.

Чи був у нас корпоративний конфлікт у відкритому вигляді, я не можу сказати. У нас було глибоке непорозуміння із нашим третім партнером Рудьковським. На момент створення компанії ми домовилися про розподіл акцій: 60% сім'ї Шуфричів, 30% Рудьковському і 10% мені як директору і міноритарному партнеру. Але з огляду на те, що ми були в процесі отримання ліцензії і всіх дозвільних документів, то договір був такий серед партнерів: статутний фонд чітко 50 на 50 реєструємо, і я перебуваю у 50% Рудьковського. Договір був внутрішнім, тому що Рудьковський ніколи не любив підписувати документи. Проблем не було, поки ми були в нормальних стосунках.

Однак Рудьковський практично протягом 10 років не проводив переоформлення. Розподіл прибутку, розподіл вкладень відбувалися на договірних відносинах.

Чому потім стосунки зіпсувалися?

— На фоні необмеженої влади Віктора Януковича був організований жорсткий напад на мене. Наш актив був дуже цінним, компанію ми розібрали практично з нуля. Навіть за станом на 2012 рік це була найбільша газовидобувна компанія. Ми вели переговори з корпорацією ТНК-БП про продаж за ціною 1,6-1,8 млрд. доларів. Мої 10% — це дуже пристойні гроші, ви самі розумієте.

У результаті мого зникнення стався потужний конфлікт між сім'єю Шуфричів і Рудьковським. За одним стояли дуже потужні сили. І за іншим. У результаті цього конфлікту компанія звалилася вниз — і в ринковому сенсі, і в ціні. Саме тоді колишній міністр палива та енергетики Едуард Ставицький анулював дію ліцензії, був заблокований видобуток, що могло призвести до руйнування свердловин. Але газ йшов у державні сховища і значився як газ невизначеного власника.

Через конфлікт компанію продали в 10 разів нижче за її вартість.

І ви не отримали нічого?

— Нічого. Я був у полоні. Взагалі не виключаю того, що Рудьковський замовив моє умисне вбивство, але вбивати мене не було за що.

— То чому ж вас випустили?

Відповіді на це запитання досі не маю. Я це і в слідства запитував. У моєму розумінні мене не було за що вбивати.

Схема виходить наступна: виходячи з матеріалів розслідування, замовником викрадення визнаний Микола Рудьковський. Досі не розумію, чому не оголошена ні одна підозра, поки маємо тільки матеріали розслідування. З них мені ясно: організатором був Юрій Єреняк на прізвисько "Молдаван", також Рафаїл Салаватов, якого теж немає в Україні.

На сьогодні двох із банди, яка мене викрала, вже немає у живих.

Наприкінці 2015 року водій Mazda, яка мене таранила, помер від передозування наркотиків, а на початку осені 2016 року застрелили другого — Артема Бірюка. Нібито під час конфлікту з АТОвцями.

— А Єреняк втік?

Ні, Єреняк перебуває у Києві, у нього в охороні чоловік 15, кажуть, що у нього навіть кішки в бронежилетах ходять. Ну ось із цим Єреняком я можу суто випадково перетнутися у центрі міста.

— Хто ж він такий?

Це кримінальний авторитет із колишніх "кримських черевиків", у якого дуже добре виходить пристосовуватися. Про Єреняка є багато інформації.

Проводжу власне розслідування, зрозумійте, я руки не склав.

Підтвердженням бандитської суті Єреняка є те, що він підозрюється у вимаганні грошей у бізнесмена Олександра Гудзя декілька років тому. Він розпоров Гудзю ногу ножем. Цю кримінальну справу №0000003 розглядав Солом'янський суд. Слухання мало відбутися 28 листопада цього року, але його перенесли. Суддя виніс рішення про закритий режим слухання, оскільки були бійки і дебош.

Але мені відомо, що за моє викрадення йому пообіцяли недоторканність від кримінального переслідування і в цій справі.

— Ви впевнені на 100%, що викрадення замовив Рудьковський?

Так. По-перше, бандити, які мене взяли в полон, вимагали 200 млн доларів. Ці люди в масках, спортивної статури, зі зброєю заявляють: "Ти винен був Рудьковському 200 млн доларів. Тепер ти ці гроші повинен нам". Ну, звичайно, я сказав, що у мене таких грошей немає. І це правда.

По-друге, коли вони мене катували, то говорили: "Ну що ж ти Рудьковського ображаєш, він же купував твоєму батькові ліки "Глівек", а ти ось так із ним вчинив". Правда, не батькові, а вітчиму. У нього був лейкоз. А в Америці ще навіть клінвипробування не пройшли ліки проти лейкозу "Глівек". Баночка коштувала 4 тис. доларів. Я за свої гроші купив дві такі баночки, а потім звернувся до Рудьковського за допомогою. І він дійсно допоміг. Так ось, назву "Глівек" знали троє: я, моя мама і Рудьковський.

— Вас тим часом визнали безвісти зниклим?

Так, тому що не було ні найменшої інформації, що зі мною. Ну, правда, не було і трупа, останків. Потім, уже в 2014 році в справу зайшов слідчий Дмитро Сус (нині екс-слідчий ГПУ, проти якого завели справу за недостовірну інформацію у декларації. Ред.), він став більш-менш грамотно розслідувати. Не виключаю, що Сус мене і "витягнув" із полону, я це неодноразово говорив, тому що мене звільнили якось раптово. Просто сказали: "Завтра будеш у Києві".

У моєму розумінні Рудьковський хотів і сім'ю Шуфрича викинути, у мене таке враження склалося. Але потім відбулися зміни, революція... Може, і завдяки цьому я вижив.

Ну, Сус, звичайно, цікавий слідчий багато чого сказав, багато чого не розповів. За моєю інформацією, він максимально зачистив цю кримінальну справу, отримав дуже великі гроші. У момент обшуку в нього ніби як 40 томів кримінальної справи вдома виявилося, що зовсім не законно.

— І як просувається розслідування зараз?

Ну, йде розслідування, новий виток. Але ведеться повільно. Чому для мене це не зрозуміло. Я півроку в Печерському суді домагався дозволу суду на ознайомлення із матеріалами справи, у результаті мене ознайомили лише з першим і останнім томами.

— Слідство триває за фактом чого?

Спроба умисного вбивства. Коли я зник, дружина одразу написала заяву. Перший рік усі мої рідні взагалі сиділи вдома, ніхто на вулицю не виходив, бо було страшно. Навіть учителі додому їздили, щоб дітей у навчанні підтягувати.

Діти мене просто не впізнали, коли я повернувся.

— Скільки їм було, коли ви зникли?

Доньці було 8 років, а синові 3 роки. Донька старша, і вона вже задавала питання. Дружина придумала історію: нібито тато поїхав у відрядження у Японію. Але потім донька почала обурюватися, мовляв, хіба немає мобільного телефону, де тато? Зараз вони, звичайно, уже все розуміють.

Слава Богу, якось усе закінчилося, я живий. Але турбує, що бандити гуляють вільно по Києву. На моєму місці може опинитися будь-хто: бізнесмен, підприємець, політик... Ці бандити викрадають людей, дітей, для них немає нічого святого. Їм місце у тюрмі.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

1
Коментарі
7
4
Смішно
12
Цікаво
30
Сумно
8
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы
Иванов Александр
Иванов Александр
Эта баечка для детей ясельной группы сойдет. -эти два у@бища один другого стоят. Но "похищения рудьковским" ,я уверен не было,как бы я не презирал рудьковского. ИМХО
Показать комментарий полностью

Новини розслідувань

Топпублікації

Топблоги