Блог | Очима учасника: що відбувалося на задвірках мітингу Саакашвілі в Києві
Опозиція, в тому числі і непарламентська, яку організував Міхеїл Саакашвілі і його соратники довгий час готувалася до великого мітингу в Києві, який відбувся 17 жовтня під Верховною Радою.
Успіх таких заходів завжди залежить від чисельності та настрою учасників, які в ідеалі повинні були б прийти на акцію не заради того, щоб відбути номер і отримати свій гонорар, а за ідею.
В "Русі Нових сил" Саакашвілі це теж чудово розуміли, тому заявляли про те, що планують збирати на мітинг своїх ідейних прихильників з усієї країни, не стимулюючи їх фінансово.
Для того, щоб зрозуміти правда це чи ні - кореспондент "Обозревателя" озброївся прихованою камерою і на півдня перетворився в одного з них.
Вербування
Зазвичай потрапити на будь-який великий український мітинг зовсім не складно. Наприклад, майже рік тому, коли опозиція влаштовувала великий мітинг в річницю Євромайдана, сайти оголошень про роботу просто ломилися від пропозицій вербувальників взяти участь в проплаченій акції проти влади.
Однак на цей раз все виявилося набагато складніше. На тематичних сайтах для пошуку пропозицій про роботу на мітингу 17 жовтня не було зовсім, тому довелося вдатися до пошуку в спеціальних групах в соцмережах.
Знайти потрібну пропозицію там теж виявилося непросто (в процесі пошуку я встиг записатися на два "лівих" мітинга і одну промо акцію), але врешті-решт удача нам все-таки посміхнулася.
"Обозреватель" зателефонував по одному з оголошень і поспілкувався з вербувальником. У нас відбувся наступний діалог:
"- Доброго дня. Побачив оголошення з приводу роботи на мітингу. Ще актуально?
- Так, є така справа. А скільки вас?
- Ну поки один. А потрібно багато?
- Бажано 100 людей. Можливо, зможете ще когось назбирати.
- Я спробую. А мітинг якийсь буде?
- Ну так. Завтра ж під Верховною Радою це все буде. З 8:30 до 14.00. Отримаєш 200 гривень. Розрахунок з тобою. Кого і за скільки набереш - діло твоє. Потрібні осудні і адекватні люди ".
На жаль, але чомусь знайти адекватних людей для участі в мітингу Саакашвілі мені так і не вдалося, тому довелося вирушати на захід на самоті.
Все по-старому
Рівно о 8:30 ранку я підійшов до пам'ятника Ватутіну в Маріїнському парку, який ось уже багато років служить орієнтиром для збору перед протестами під Радою.
Незважаючи на мою пунктуальність, велика маса бажаючих побунтувати проти влади вже окупувала територію навкруги пам'ятника. Більш того, частина учасників акції протесту вже зайняли найвигідніші місця під змонтованою напередодні сценою.
За "доброю" українською традицією, зазвичай основну масу учасників протесту зазвичай складають пенсіонери, голодні студенти і просто зневірені люди, які готові працювати ким завгодно аби заробити зайву копійку.
Хотілося б сказати, що на цей раз все було інакше, але тоді б я збрехав. Близько 9 ранку засмикані бабусі і дідусі (серед яких затесався і ваш покірний слуга) були збудовані трьома організаторами по п'ять чоловік в ряд і вся ця безладна натовп рушив через металодетектори до Верховної Ради.
Цікаво, що хода рушила в дорогу під прапорами "Батьківщини", хоча один з організаторів засвітив телефон з чохлом з символікою політичної сили Саакашвілі.
Найдовші п'ятій годині
Як я вже говорив, кращі місця під сценою вже були зайняті більш прудкими активістами, тому мені і моїм тимчасовим соратникам дісталася лише гальорка, яка розташовувалася прямо навпроти входу в Верховну Раду. Правда, вид трьох рядів повністю екіпірованих поліцейських відбивав у протестуючих навіть натяки на думки про штурм.
Я мав намір повністю відпрацювати обіцяні мені 200 гривень. Тому активно допомагав своїм новоспеченим соратникам надягати прапори на древка, а також був налаштований гарненько порвати горлянку на підтримку вимог, які будуть звучати зі сцени.
Однак, як показав час, цього не було потрібно. Після заходу на територію, трійця організаторів збилася в купу і надала учасникам мітингу повну свободу дій. В рамках огородженого парканом периметра, зрозуміло.
Тому все протестуючі розбилися на групки і почали відверту розмову про те, чому прийшли на мітинг.
"А вам скільки обіцяли?" - запитала, знизивши голос, одна з моїх колег.
"Здається, 80 гривень на годину", - розгорнув губу я.
"Так не може бути! А нам всім говорили, що по 200 до 14.00. Ви, напевно, помилилися", - стримала мої апетити жінка.
"Напевно, а шкода. Хотілося б більше", - не виходив з ролі я.
"Ну і нічого. Ось я вчора мила підлогу в Олімпійському ТЦ до 19.00. І теж за 200 гривень", - пояснила свою невибагливість жінка.
Після цього до розмови підключився літній і балакучий пенсіонер.
"А чого мені приховувати? Так, обіцяли 200 гривень", - відповів на моє трохи не делікатне питання чоловік.
"А якщо обдурять?" - спробував налякати дідуся я.
"Не обдурять. З нами Бог. Тому все буде добре", - заспокоїв мене він.
Варто відзначити, що оточуючих мене активістів практично не хвилювало те, що відбувалося на сцені. Навіть поява Саакашвілі і мера Львова Андрія Садового викликала ажіотаж лише в передніх рядах самих ідейних протестуючих. Інша частина активістів лише поглядала на годинник, сподіваючись скоріше відстояти належну їм час.
Розрахунок
О 14 годині дня, коли у нашої дружньої групи протестуючих вже пристойно набрякли і задубіли ноги, організатоври скомандували збиратися.
Полегшено видихнувши, всі почали згортати прапори і кучковаться навколо трійці організаторів, які незабаром повинні були видати нам заповітні 200 гривень.
Втім, робити це прямо перед Верховною Радою чоловіки все ж посоромилися і запросили всіх у парк, де і повинен був відбутися розрахунок, на який я мало не спізнився, приєднавшись ні до тієї групи протестуючих.
Однак уважний організатор вчасно загорнув мене назад, пояснивши, що від нього я грошей точно не отримаю. На щастя, мій сьогоднішній роботодавець ще не пішов інакше я міг залишитися без чесно заробленого гонорару, що було б досить прикро.
Чи означають отримані мною 200 гривень, що всі, хто прийшов сьогодні під Верховну Раду люди теж були проплаченими? Думаю що ні. Напевно серед них знайшлося місце і ідейним прихильникам опозиціонерів, проте наш експеримент показав, що, незважаючи на гучні заяви, старі традиції українського політикуму все ще живі і не збираються помирати.
