Візьміть участь
у розіграші
планшету на Android Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

/Розслідування

Я знаю, за що розправилися з Міком і зроблю все, аби знайти вбивць - комбат "Червень"

17.3тЧитати матеріал російською

Били. Катували. Прив’язали до сидіння машини – і спалили заживо… Ймовірно, саме такими були останні хвилини життя латвійця за походженням, британця за місцем проживання і українця по духу Міка Альпса, який впродовж останніх двох років у якості волонтера допомагав 8 окремому батальйону "Аратта" Української добровольчої армії. Згорілий каркас його автомобіля з рештками людського тіла на водійському сидінні знайшли британські поліцейські у безлюдному куточку острова, на якому жив волонтер 8 січня.

І хоча поки правоохоронці ще встановлюють особу загиблого – одночасне зникнення Міка Альпса, який з дня на день збирався вирушати в Україну з новою партією допомоги для добровольців для тих, хто його знав, є переконливим підтвердженням: жертвою жорстокого вбивства є саме він.

Хто і за що міг так жорстоко розправитися з волонтером, до чого в цій історії "ДНР", а також яким же був загиблий латвієць і що єднало його з Україною та змушувало робити все задля нашої перемоги у неоголошеній війні, "Обозревателю" розповів комбат 8 батальйону УДА Андрій Гергерт ("Червень").

- Андрію, ось вже тиждень минув відтоді, як британська поліція знайшла рештки тіла, що ймовірно належать другу вашого батальйону Міку Альпсу. Як давно ви з ним були знайомі і що знаєте про обставини тієї трагедії?

- Як давно знаю?.. Десь років зо два тому до нас в батальйон приїхали латвійці, які нам трохи допомагали. Це були волонтери, які приїздили навіть не стільки для того, аби щось привезти, скільки для того, аби скласти власне уявлення про цю війну. Серед них навіть депутати якихось їхніх органів самоврядування були, якщо не помиляюсь.

Вони приїздили, щоб подивитися, поспілкуватися з добровольцями… Так ми здружилися з ними. Навіть прапор свій подарували. А познайомили нас з тими латвійцями волонтери з Бердянська, списали в інтернеті – і приїхали. Ми їх навіть на передову відвозили…

А десь за місяць-два потому ті ж бердянські волонтери подзвонили мені і розповіли, що на наших латвійських друзів вийшов хлопець з Великобританії, теж з Латвії родом. Сказав, що десь в інтернеті наштовхнувся на їхній звіт про ту поїздку до нас, прочитав – і захотів так само поїхати в Україну, до нас.

Так і вийшло, що в наступну їхню поїздку цей хлопець приєднався до них. Так я познайомився з Міком.

- Він теж приїздив більше з цікавості на початку?

- Та ні… Він якось сходу взявся нам допомагати. Якщо ті латвійці приїздили з якимись, умовно кажучи, сухариками, прапорцями і чимось подібним, бо мали на меті насамперед поспілкуватися – то цей хлопець приїхав на машині, яку одразу ж нам і залишив.

До мене ще тоді хлопці підходили, казали: Андрію, дивися, хлопчина такий наче агресивний, весь в мастях – але такий справжній, що з ходу машину лишає, каже "Хлопці, це для вас, я ж все бачу"…

От тоді я з ним і познайомився. Так тоді, років два тому, починалася наша співпраця з Міком.

Якщо інші приїздили з якимись, умовно кажучи, сухариками, прапорцями, то цей хлопець приїхав на машині, яку одразу ж нам і залишив

- А далі?

- Наступного разу він приїхав до мене вже сам. Більше того – він повністю завантажив машину бронежилетами, касками, термобілизною, медичними препаратами… Тисяч на десять доларів щонайменше. І в Польщі його з цією машиною не пропустили. Тому я попросив своїх польських друзів розгрузити її, бо в Україну з бронежилетами наші українські митники його не впускали – спершу на одному пропускному пункті, а потім і на іншому, куди він переїхав. Я вже в Перемишлі згрузив, як зараз пам’ятаю, 6 бронежилетів, 6 касок…

Так він вдруге заїхав до мене, привіз машину – і лишився. Ще й на передову пішов. Я тоді попросив своїх зняти про цього хлопця фільм – бо це велика рідкість, коли зустрічаєш настільки нашу людину.

Я знаю, за що розправилися з Міком і зроблю все, аби знайти вбивць - комбат "Червень"

Скріншот з відео

Ми багато про що з ним говорили, він розповідав про себе, про своє життя, про те, як міняв роботи, як шукав себе в Європі… Це все є в нашому фільмі про нього.

Розповідав він також про те, що живе на острові, має там розбірку машин, говорив мені про те, як його бізнес іде. Скаржився, що не має з ким працювати, що він сам-один, що дуже важко йому. "Хочу бути з вами, Андрію, з хлопцями"… І якось так він коли вперше про це сказав – я тому значення не надав навіть.

А ще він не раз говорив, що у нього в розборці багато машин купляли росіяни. І що він думає (точніше, він був у тому впевнений), що вони їдуть в "ДНР" воювати. Він і мені про це казав, і іншим хлопцям. Я йому ще якось говорив: а ти можеш дізнатися точно? А він: Андрію, я в тому переконаний – я вже відслідковував це.

Мік взагалі був хлопцем активним. І у кожний свій приїзд він до цієї теми повертався. Казав, що вони продовжують заїжджати. Бо острів, де він жив – то один з островів офшорної зони, де в фінансовій системі крутилося багато руських грошей. "Це такий ніби офшорний рай" - то його слова були.

А в одній з останніх наших розмов Мік поскаржився: "Андрію, маю проблеми вже. Прикинь – вони мені вже погрожують за те, що я таку позицію зайняв"…

- А ви?

- А я, якщо чесно, не придав цьому значення. Я й подумати не міг, що з ним може статися щось подібне. Англія – то для мене було щось далеке, але цивілізоване. Надто цивілізована країна, аби там щось подібне могло з Міком статися.

Зараз я вишукую всіх його друзів – і з Латвії, і з Києва. Знаю, серед київських друзів він найбільше товаришував з Олегом. То я їх зараз всіх розшукую, проситиму, аби скинули мені ті погрози, які Мікові надходили. Щоб розуміти, про що взагалі йшла мова. Бо виявляється, хлопці більше про те все знали. Він їм більше розповідав. До мене як до командира він уже в кінці добирався. А по-людськи він більше з ними спілкувався.

Він не раз говорив, що у нього в розборці багато машин купляли росіяни. Був впевнений, що вони їдуть в "ДНР" воювати

Виявляється, він до однієї дівчини з мого батальйону телефонував незадовго до того, як його було вбито. Казав, що вже не може там сидіти. Що йому дуже важко. Що він хоче все змінювати – і переїхати в Україну назовсім. Що для нього саме тут, у нас – найкраще середовище.

Він постійно слав мені сотні фотографій того, що він купив для хлопців – і шалено радів з того. "А я сьогодні купив десять комплектів білизни… А я форму сьогодні купив… Знайшов і викупив страйкбольних автоматів для тренування"… "Я вже їду. Вже їду" – він завжди мені це казав.

- Мік все це за власні кошти купував?

- За свої власні кошти, так. Він хотів навіть продавати там ту свою власну площадку - і відкривати з нами бізнес в Україні. Для того, щоб фінансувати наш добровольчий підрозділ. Тобто це була абсолютно наша людина – щира, відкрита. Ви собі уявити не можете, яка це величезна для мене втрата! Чиста людина. Чистий воїн. Людина з чітким розумінням свого місця на землі. З глибоким усвідомленням, що руські – це агресор.

Він завжди повторював: вони ж не зупиняться, я знаю, як було у нас в Прибалтиці, скільки болю і горя вони приносять. Говорив: я собі ставлю за місію доносити це до людей. Саме тому він багато фотографував, тому так багато спілкувався з нами, таку силу-силенну друзів мав у нас – серед волонтерів, серед моїх бійців… Ми всі його дуже любили!

Останній раз він мав зараз до нас переїздити. Я якраз приїхав до себе додому. Коли тільки збирався виїздити з бази, мені казали: там Мік збирається, будеш вдома – то зустрінь його.

Він завжди повторював: росіяни ж не зупиняться, я знаю, як було у нас в Прибалтиці, скільки болю і горя вони приносять

І все. Я сидів вдома, чекав від нього повідомлення з дня на день, думав, якщо що – на кордон виїду, буду допомагати йому провезти все те, що він везе. Навіть почав шукати, хто міг би допомогти, бо зараз не пропускають такого роду допомогу з-за кордону…

А замість цього в ніч на 13 січня мені скинули повідомлення, що Міка вбили.

І я включився в процес, я почав вишукувати, хто, як… Почав знаходити ті погрози, які йому присилали. Взявся піднімати бучу в українських ЗМІ. Ми зробили ролик – а я всім, кому міг дзвонив – і просив: не мовчіть! Говоріть! Ви ж подивіться, як вони зухвало діють!

Звісно, у мене немає прямих доказів навіть щодо того, чи то його тіло було в тій спаленій автівці. Я можу оперувати тільки тією інформацією, яка є в довідці тамтешньої поліції і британської служби ВВС. На те я й реагую. І співставляючи все що знаю, розумію, що його, швидше за все, ліквідували – при тому так показово і жорстоко. Надії на те, що в тій машині скелет якоїсь іншої людини, у мене нема ніякої.

На сьогоднішній день у мене почалася співпраця з поліцією - через одного нашого патріота, який мене познайомив з професором, котрий має українське коріння і спілкується там з поліцією. Через нього я передаю їм все, що знаю. І я не зупинюся. Бо це для мене страшна втрата. Дуже мені боляче за нього, за Міка…

- З того, що ви знаєте - це правда, що його катували? Що привязали до сидіння і спалили живцем?

- Принаймні так написано в повідомленнях, оприлюднених ВВС.

Я знаю, за що розправилися з Міком і зроблю все, аби знайти вбивць - комбат "Червень"

Фото bbc.com. Залишки спаленої машини, в якій загинув Мік Альпс

- І ви це жахливе вбивство повязуєте з його можливими спробами розібратися, чи дійсно машини на його розборці купують для переправлення на окуповані території? Що він міг почати власне розслідування?

- Абсолютно. Хоча на 100% я ж не можу стверджувати. Я взагалі вже не можу стверджувати нічого. Бути могло будь-що…

Я ж лише шукаю, хто і чим йому погрожував. Мені особисто він про ті погрози говорив лише раз – по телефону. Сказав: та, погрожують якісь клоуни, але я на це не зважаю. Все. Він дуже впевнений був.

Інші його друзі зараз розповідають, що неодноразово попереджали його, аби з соціальних мереж поприбирав аватарку з автоматом. І познімав фотографії. Про це його просили і кияни, і латвійці. Але він не дуже прислухався. Все казав: та ну ви що? Все нормально!

Зараз його друзі переконані на всі сто, що його вбили. Він же з ними більше про це говорив, ніж зі мною.

- У повідомленні про загибель Міка, розміщеному на сторінці 8 батальйону УДА "Аратта", цитуються ваші слова про погрози на адресу й інших людей. Про кого йдеться?

- Про його друзів з Латвії. Мені самі латвійці розповідали, що їм також пишуть, в тому числі, в коментарях: "Ви доїздитеся".

- А загалом вашим хлопцям, волонтерам, що допомагають вашому батальйону, часто погрожують?

- Кожнісінький день! Особисто я отримую сотні таких погроз.

- А скільки з них можуть бути серйозними, на вашу думку? Чимось більшим, що виходить за межі звичного базікання в соцмережах?

- А як можна розрізнити? Мік погрози на свою адресу теж не сприймав всерйоз. Ми всі так на це дивилися. Але ж бачите, чим все закінчилося – в Англії?

Звісно, можна припустити, що його вбили під впливом алкоголю, що він загинув в результаті якогось конфлікту, який, можливо, сам і спровокував… Ми ж не знаємо поки, що поліція скаже. Але особисто я абсолютно переконаний, що його вбили за Україну. Це моя думка. Я не маю доказів цього, я не маю відео, не маю зловленого підозрюваного. Але я знаю це! І ніхто не здатен похитнути моєї впевненості в цьому. Я знаю, що його вбили саме за це. Притому вбили жорстоко, показово.

Сказати, що наказ віддав Путін чи ФСБшники – прямий наказ – та ні, напевно, не так. Але то просто середовище російськомовне, руське – ось таке агресивне. Такі рішення вони приймають. І так діють. Вони нас ненавидять. Це правда. І відстань тут не грає жодної ролі.

Можливо, Мік дійсно до чогось докопався. Можливо, десь проговорився про це. І саме це поставило крапку по ньому – вже так професійно. Але я знаю, що вседозволеність кацапів, московитів, руських і в Україні призвела би до таких вбивств. Бо так вони діють. Такі вони є. Вони аж ТАК нас ненавидять. І вони готові вбивати. От він – батько родини, простий бізнесмен – але він не замислюючись вб’є українця, якщо матиме таку нагоду. Я вірю в це. Я бачив їхні очі. Я знаю, що це за люди.

Я в цьому переконаний, я буду цієї думки дотримуватися – і буду діяти і реагувати, знаючи і розуміючи цю істину.

Вони аж ТАК нас ненавидять. І вони готові вбивати... Я знаю це. Я бачив їхні очі

- Скажіть, а у Міка була родина?

- Про це не знаю. Знаю лиш, що в останньому своєму повідомленні він згадував, що помирився зі своєю дівчиною. Звідки та дівчина, хто вона – не знаю. Буду все це поліції доповідати, нехай там на місці шукають.

Для мене як для добровольця, як для командира батальйону це величезна втрата. Бо Мік, по-перше, був людиною дії. Він не говорив, як говорять мільйони українців. Цей латвієць діяв. Він витрачав власні гроші. Він – молодець. Це був дуже сильний воїн, дуже потужна одиниця – і для мене особисто, і для України.

Я знаю, за що розправилися з Міком і зроблю все, аби знайти вбивць - комбат "Червень"

Фото: zik.ua

- А він же з Україною ніяк не був пов’язаний, вірно?

- Жодним чином. Тоді, коли він вперше приїздив до нас – він вперше в житті побував в Україні. Тим більша це для нас втрата. Мік міг сотні тисяч євро принести задля нашої перемоги, свою участь, свої погляди – такі правильні. Він міг бути прикладом. Я думав робити його інструктором…

- Мік мав військовий досвід?

- Та ні. Хоча якось він і розповідав, що дуже захоплюється страйкболом, що служив в армії. Він був дуже активний, спортивний. Він не давав задню. Схопи кулемет, натягнув бронежилет – і побіг на передову…

Я хочу, щоби вся Україна собі в приклад поставила цього худенького хлопчину – в його розумінні, хто такі руські. В його впевненості, що ми - праві

- Якби він встиг реалізувати задумане і переїхав таки в Україну, гадаєте, він би долучився до вас вже як боєць?

- Так про це було домовлено вже! Ми мали з ним відкривати спільний бізнес, аби можна було фінансувати батальйон. Я дуже на нього розраховував.

Він багато в чому міг мені допомогти. Бо ж у нас на четвертому році війни лишилося критично мало людей, одиниці тих, хто допомагає нам воювати. А ця людина, здавалося б, зовсім чужа для мене, виявилася надзвичайно відкритою і щирою. І більш своєю по духу, ніж багато хто зі своїх по крові…

Тому я не можу зупинитися. Тому я буду все робити, аби знайти і покарати його вбивць. І я буду про нього говорити. Я хочу, щоби вся Україна собі в приклад поставила цього худенького хлопчину – не українця взагалі – в його розумінні, хто такі руські. В його впевненості, що ми праві є. Бо він нам вірив. Він у нас вірив…

Читайте всі новини по темі "АТО на Донбасі" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги