Обветшалая годівниця для беззмінного ректора

Не так давно відбулися загальні збори Національної академії педагогічних наук (НАПН) України, де президент НАПН Василь Кремень назвав у числі пріоритетів реформування та оптимізацію мережі наукових установ, підпорядкованих Академії. Завдання дуже непросте, враховуючи до якого стану розрухи довели свої "вотчини" деякі керівники. Яскравий приклад - доля Університету менеджменту освіти, одного з найстаріших вузівських центрів, беззмінним ректором якого є Віктор Олійник.

Університет менеджменту освіти (УМО) своїм корінням йде в створений більше 60 років тому Інститут підвищення кваліфікації керівних працівників народної освіти. У 1962 році (через 10 років після свого народження) він став називатися Центральним інститутом удосконалення вчителів Міністерства освіти УРСР. Потім був перейменований в Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти (ЦІППО). А нинішній статус університету набув у результаті злиття з Донецьким інститутом післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників.

Професор, доктор педагогічних наук і носій інших почесних звань Віктор Васильович Олійник очолює його з 1999 року. І в цьому УМО дуже не пощастило.

Здавалося б, навчальний заклад такого роду, де підвищують кваліфікацію керівники педагогічної галузі України, має бути флагманом і взірцем для наслідування інших вузів. Але наслідувати, власне кажучи, нема чому.

До складу Університету входять три інститути. Крім згаданого вище вузу з Донецька, це Інститут відкритої освіти і Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти. А також Інститут менеджменту та психології, орієнтований на заочну освіту тих, хто вже закінчив вуз.

Всі разом вони становлять вагому наукову та матеріальну базу, яка потребує постійної турботи. А також колосальний людський ресурс - викладацький склад. Але ні перше, ні друге тут не цінують і не намагаються зберегти. У результаті, якщо коротко резюмувати стан справ, стіни найстарішого вузу течуть і покриваються грибком, а професіонали розбігаються по іншим навчальним закладам.

Є кафедри, на яких не залишилося ні одного доктора наук. Олійник, щоб вирішити цю проблему, змушений "імпортувати" людей з науковими званнями, які не мають ніякого відношення до педагогіки. Наприклад, наукову роботу в УМО очолив професор Володимир Павлович Ляхоцький - непогана людина, але ... архівіст. Доктор історичних наук. З педагогікою його пов'язують лише сімейні узи: дружина Володимира Павловича - Лариса Леонідівна Ляхоцький очолює в Університеті кафедру дистанційного навчання.

Втім, це не найгірший сімейний підряд в УМО. Син ректора, Володимир Олійник також був влаштований на керівну посаду в татову структуру. До 13 березня цього року він входив у навчальний рада Інституту менеджменту та психології, де ще раніше йому визначили містечко замдиректора.

Олійник-молодший успішно захистив кандидатську дисертацію на тему "Формування правової компетентності керівніків Навчальних Закладів у Системі післядипломної педагогічної освіти". Однак на ниві розвитку інституту особливих успіхів не спостерігалося. Заклад, як говорять багато педагоги, "успішно загинається". Олійник-батько терміново евакуював сина і перевів у докторантуру. Втім, в науковому середовищі ходять наполегливі чутки, що над його докторською дисертацією працюють грамотні колегії та підлеглі Олійника-старшого.

Подібні чутки, до речі, циркулюють в університеті і по відношенню до самого професору Олійнику: мовляв, його наукові роботи написані зовсім іншими людьми, які згодом дуже швидко покинули вуз не по своїй волі.

Але повернемося до Інституту менеджменту та психології. Специфічну славу цьому вузу забезпечує ще й те, що посада першого проректора займає Євгенія Родіонівна Чернишова. У березні 2003 року вона була призначена директором Центру з усиновлення дітей. Як писали тоді в пресі, призначенням Чернишова була зобов'язана своєму чоловікові - заступнику начальника СБУ по Одеській області.

Саме при Чернишової вибухнув скандал з американським громадянином Джоном Крюгером, усиновив трьох українських дітей. Він виявився педофілом і постав в США перед судом. І тоді ж стало абсолютно очевидним абсолютну байдужість керівництва Центру з усиновлення дітей до долі усиновляють іноземці маленьких українців. У підсумку з 19 вересня 2005 року було тимчасово призупинено прийом документів від громадян США, Італії, Іспанії, Німеччини, Франції і Канади (у зв'язку з відсутністю інформації про українських дітей, які були усиновлені громадянами цих країн). А з 1 травня 2006 року Центр з усиновлення був ліквідований і його функції взяло на себе Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту.

Сама ж Чернишова, як повідомляли ЗМІ, опинилася під слідством. Втім, підозри на її адресу у масштабному хабарництві за всиновлення діток іноземцями так і залишилися підозрам. На деякий час вона зникла з поля зору наукової громадськості. А потім "спливла" у команді професора Олійника. Як кажуть, скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти.

Втім, на настільки специфічний підбір кадрів і "спорідненість-кумівство", процвітаюче в УМО, можна було б закрити очі (не секрет, що цим грішать і інші вузи), якби Віктор Васильович виявився хорошим господарником. Але, як ми вже сказали вище, в цьому плані Університету теж не пощастило.

Партизанським чином ми прогулялися по гуртожитку університету, зайшли в гості до деяких його мешканцям. Ну, що вам сказати ... Жах, що летить на крилах ночі (як висловився один зі студентів). Брудні кімнати, які вже неможливо відмити ніякими зусиллями. Ліжка з стирчать пружинами. Постільна білизна, виготовлена, напевно, за Хрущова. Сиро і холодно, навіть у тепле весняне ранок (що говорити про зиму!).

При цьому ціна за постій в "готельному комплексі" - цілком "конкурентоспроможна": 200 грн з людини або 800 грн з кімнати. У добу. Як у чотиризірковому готелі! Питається - куди йдуть ці гроші, якщо на ремонт і поліпшення умов проживання їх не направляють? І взагалі, чи доходять вони до бухгалтерії? У студентів на цей рахунок є сумніви.

"Ми чули, що значна частина нашої оплати осідає в кишенях проректора з господарської роботи і начальника гуртожитки", - розповів Сергій Л., який попросив не називати його прізвище.

До речі, начальником гуртожитку працює колишній водій Олійника! На підвищення пішов, так би мовити.

У УМО є ще одна тема, яку не люблять піднімати. Це - новобудова, зведення якої вилилося в грандіозний скандал рік тому.

Проти 22-поверхової "свічки" на вул. Артема (біля посольства Куби і Бехтеревського провулку) виступали жителі навколишніх будинків. Вони зібрали 554 підписи і розкопали, що за майбутньою багатоповерхівкою стояв брат екс-президента Петро Ющенко і 75-річний директор Інституту педагогіки, віце-президент Академії педагогічних наук Василь Мадзігон (людина - не чужий ректору Олійнику).

У квітні минулого року (рівно рік тому) Мадзігон був заарештований за вимагання хабара в 11,5 млн. дол. Таку суму, за даними слідства, він захотів за підписання договору довгострокової оренди будівлі на вул. Б.Хмельницького, 10, яка знаходиться на балансі Інституту педагогіки АПН. Враховуючи похилий вік затриманого, його не так давно відпустили на свободу.

Однак, скандальна новобудова завдала непоправної шкоди будівлям Університету. Справа в тому, що ділянка, проданий під забудову, впритул примикав до одного з приміщень УМО. Мова йде про третьому корпусі (адміністративному). На вимогу забудовників, на адмінкорпусі знесли дах. Приміщення залило дощами. І на верхніх поверхах "оселився" грибок. Це - особливе неподобство, так як понівечене будівля є історичною пам'яткою: воно побудовано практично відразу після революції для дітей-сиріт.

Взагалі, історія скандальної новобудови - це "багатошаровий пиріг". Можна припустити, що в тюремній камері разом (або замість) старого Мадзігон цілком міг би виявитися ректор Олійник. І відповідати на запитання слідчих, чому одночасно з передачею ділянки під будівництво він розжився престижної іномаркою. За скромною ціною ... всього в 100 тис. грн. Правда, машина виявилася "з сюрпризом": значилася в розшуку. Але це вже інша історія, яку ми теж обов'язково розповімо читачам ...