Блог | Путіну потрібен "казахстанський Янукович"
Виступаючи на відкритті сесії казахстанського парламенту, Нурсултан Назарбаєв не приховував від присутніх депутатів своєї заклопотаності. Ознакою цієї тривоги стали навіть не слова президента про можливість появи "негативних викликів", а його прохання скоротити парламентські канікули. Простіше кажучи, якщо ще вчора Назарбаєву парламент потрібен був просто як декорація, то сьогодні депутати повинні знаходитись завжди під рукою - якщо доведеться схвалювати якісь принципові рішення президента.
Назарбаєву дійсно є про що хвилюватися. Досвідчений політик, він не може не розуміти, що Селигерский спектакль з питанням про "націоналізмі" в Казахстані і образливо-компліментарним відповіддю Володимира Путіна розіграний саме для нього. Про те, що це партія вдолгую, свідчать і хамські висловлювання головного кремлівського блазня Володимира Жириновського, через якого Путін має звичай перевіряти реакцію на найпотаємніші свої мрії. Так що державність сучасного Казахстану сьогодні дійсно починає переживати найсерйозніші випробування за всю свою історію.
До цієї державності в її нинішніх кордонах в Москві були питання ще з 1991 року - не випадково Олександр Солженіцин, одним з перших поставив питання про відбирання Російською Федерацією її "споконвічних" територій у інших союзних республік, писав про "роздутому" Казахстані.
Але Назарбаєв знайшов, як захиститися від російських шовіністів. Він ... став головним інтегратором на пострадянському просторі, постійно пропонуючи колегам-президентам об'єднання в нові союзи. І Євразійський союз дійсно придумав він, а не Путін - тут російський президент абсолютно правий.
А в цей же час в Казахстані йшло інтенсивне державне будівництво і збільшувалася кількість власне казахського населення - так що Казахстан давно вже перестав бути єдиною республікою СРСР, в якій "титульна нація" становила меншість.
До 2014 року можна було сказати впевнено, що Назарбаєв переміг. А коли його "мрії" про інтеграцію почали було втілювати в життя, він зробив усе можливе, щоб вихолостити їх політичний сенс - благо в цьому у нього завжди був вірний союзник в особі Олександра Лукашенко.
Як раптом грянув українська криза, і Назарбаєву довелося переконатися, що його російський колега - НЕ мрійник, а справжнісінький агресор, який приступив до здійснення "плану Солженіцина".
Саме тому спочатку всерйоз не сприйняв путінську параною (Крим, як відомо, був манією всіх без винятку російських політиків, і Назарбаєв міг ще сподіватися, що на Криму Путін заспокоїться), президент Казахстану гарячково шукає вихід із капкана, в який він потрапив через союзницьких відносин з Кремлем.
Насправді для нього це дуже серйозний виклик. Якщо Путін дозволяє собі в хамському тоні говорити про те, що у казахів з їх тривалою державною традицією, що йде від Золотої Орди і дала життя не тільки Казахському, але і Бухарського ханства, ніколи не було держави, то завтра він, звичайно ж, згадає про "роздутому Казахстані".
Але й зважитися на конфронтацію з Росією він не може, тому що враховує здатність Кремля до активізації "русского фактора".
Росія напала на Україну в момент зародження української політичної нації. Ось чому в цій країні етнічні українці, росіяни, євреї, азербайджанці, грузини, вірмени, люди інших національностей готові захищати Батьківщину від кошмару, що обрушується на Україну з півночі, - а на стороні Путіна тільки люди, повіривши російській пропаганді або розраховують на збільшення державних дотацій .
Але говорити про існування політичної нації в Казахстані передчасно. Жителі Казахстану - це радянське населення, яке живе в перейменованої Казахської РСР і дедалі ближчий до усвідомлення необхідності змін. Але якщо Путін нападе на Казахстан, умовно кажучи, до казахстанського Майдану, він може розчленувати країну і спровокувати зіткнення на національному грунті.
У Кремлі хочуть саме цього - вирішити проблему Казахстану "до Майдану", до зародження казахстанської політичної нації, до усвідомлення російськими Казахстану безвихідність цивілізаційного вибору Російської Федерації та геополітичної приреченості цього адміністративно-територіального утворення.
Але в "компліменті" Путіна Назарбаєву є і усвідомлення того, що поки перший президент Казахстану контролює державні структури, його не так-то просто буде здолати.
