Коли камені говорять

Востаннє, перебуваючи в Москві, знайшов в Інтернеті цікаву пропозицію для тих, хто готовий пішки пройтися по історичних місцях і відкрити для себе нове в історії міста. Потенційний гід пропонував подорож у часі в історію німецької слободи. І як звучить в рекламному посланні до туристові: "Іноземна слобода на правому березі Яузи була цілком дивним острівцем європейського життя: широкі, прямі вулиці, ошатні, просторі будинки".

Мені, звичайно ж, згадався Київ. Адже подібні тури сміливо можна організувати по центру міста. Власне, історія столичних німців налічує не одне століття, оскільки поодинокі уродженці німецьких земель осідали на території Києва з часу його заснування. Про німецьких купців, ремісників, місіонерів, дипломатів у місті на Дніпрі неодноразово згадують літописи, хроніки, інші документальні джерела.

Поява німецької колонії в Києві припадає на час царювання імператриці Катерини ІІ (хто забув, до речі, німецької принцеси Софії Ангальт-Цербтська). Професор університету Святого Володимира (нині Національний університет імені Тараса Шевченка) та директор першої київської гімназії німець Деллен свідчив, що євангелічно-лютеранська громада в місті виникла приблизно в 1765 р.

З тих самих пір на карті Києва стали з'являтися архітектурні ліплення, багато з яких стали візитними картками столиці. Так, наприклад, дзвіницю грецького монастиря в стилі "модерн" проектував на Подолі в 1915 р. архітектор А. Ейснер. І, звичайно ж, як не згадати лютеранську церкву в готичному стилі на вулиці Графській (зараз Лютеранській, 22), створену в 1856 р. німецькими архітекторами Іваном Штромом і Павлом Шлейфером. Вони ж побудували поруч притулок для бідних прихожан - двоповерхова будівля, яка після реконструкції стало чотириповерховим, а ще - Єкатерининське училище та гімназію.

На цій же вулиці (зараз Лютеранська, 23) архітектор Едуард Браутман в 1900 р. спорудив особняк С. Аршавського, відомий городянам як "Будинок удови, що плаче". А на нинішній вулиці Городецького в ХIХ столітті красувалися дорогі будинки знатних киян, виконані в стилі "віденський модерн". У 1886 р. вулицю прикрасив будинок № 15, в якому любив збиратися тодішній столичний бомонд. Ця будівля теж проектував німець Георгій Шлейфер. Елітний ділянка в цьому районі належав професору київського університету Мегінгу. Його садиба мала прекрасний сад з алеями, які згодом стали вулицями. Після смерті Мегінга ділянку придбало домобудівне товариство, очолюване архітектором Г. Шредером. У 1898 р. Шлейфером і Браутманом там було споруджено будинок Театру Соловцова на 1105 місць. Сьогодні це Театр ім. І.Франка. Їм же належить проект будівлі готелю "Континенталь" (1895-1997р.р.), Де з часом було відкрито музучилище, а згодом консерваторія, яка нині має статус Національної музичної академії України ім. П. Чайковського.

У районі Бессарабки в XVII-XVIII століттях було розташовано німецьке кладовище, яке було на початку XVIII століття перенесено. Починаючи тур з центру міста, закінчувати це пізнавальна подорож необхідно на Байковому кладовищі, де розташоване старонімецька кладовищі. Або точніше те, що від нього залишилося.

Дуже багато туристів приїжджають на Байкове кладовище і не знають, що недалеко від центральної частини варто запущена і частково зруйнована могила Г. Шлейфера, про який згадувалося вище. До 50-х років тут знайшли останній притулок багато відомих діячів Києва - етнічні німці, що зробили внесок у розвиток Києва і країни. У 50-ті за негласним дозволу влади стали знищуватися пам'ятники, надгробні плити, які потім використовувалися в будівництві зруйнованого міста. Було знищено більше половини старонемецкого кладовища.

І через роки, в наші дні, цей процес, на жаль, як і раніше триває. Багато пам'ятники в жалюгідному стані. Вимагає відновлення пам'ятник Г. Шлейфер. У місці, де покоїться з миром перший годинникар Веллер, запрошений з Бадена в середині ХIХ століття, а також дружина відомого російського генерала ХIХ століття Отто Оттовича фон Фреймана, була утворена стихійне звалище.

Цей тур по німецькій історії м. Києва необхідно закінчити його майбутнім. І понині в столиці живуть і працюють етнічні німці. Товариство німців м. Києва "Відергебурт" (з німецької - "відродження") під керівництвом Лідії Цельсдорф, ось вже другий рік веде відновлювальні роботи на Байковому старонімецькому кладовищі. Тут можна побачити таблички: "Під опікою" Відергебурт ". Протягом останніх двох років волонтерська група, що складається з етнічних німців, фарбує, прибирає і відновлює запущені могили.

І зараз на карті Києва ще з'являються пам'ятники, які споруджуються руками етнічних німців. Цього року виповниться 2 роки, як було встановлено пам'ятник "Скорботний Ангел", робота скульптора Миколи Зноби, по вул. Лютеранській, 22, присвячений депортованим німцям. Ініціатором і організатором цього проекту була Лідія Цельсдорф.

Київ - це місто, де кожен камінь насичений історіями і повістями минулих років. І серед туристичних маршрутів, прокладених сьогодні, рано чи пізно, я впевнений, обов'язково з'явиться новий - "Минуле і сьогодення німецької громади в Києві".

І нехай про історію розкажуть каміння ...