Спікер пожене бісів

Спікер пожене бісів

Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк ініціює проведення в парламенті освячення сесійного будівлі та парламентського буфета представниками всіх конфесій. Втім, якщо політична ситуація розвиватиметься в будівлі під куполом в такому напрямку, як в останні тижні, спікеру стануть в нагоді не тільки навички практикуючого екзорциста, але й доведеться вивчити обряд вуду.

Яценюк став заручником власної правильності та іміджу політичного вундеркінда. Він не тільки наймолодший парламентський спікер Європи, а й політик, якому безумовно подобається розігрувати роль лицаря без страху і докору в українських реаліях. На його прикладі можна спостерігати, як спікерське крісло за якихось півроку додало почуття власної значущості людині, який після "помаранчевої революції" ледь не опинився на узбіччі політичного процесу. Яценюку не просто вдалося за кілька років проскочити по декількох номенклатурними позиціями в системі державної влади, а й стати "ні першим і ні другого" на політичному Олімпі.

Арсеній Петрович змушений жити і працювати в системі діалектичних протиріч. З одного боку, йому вдалося набрати певну політичну вагу. І справа зовсім не у вправах зі штангою, якими якось хвастнув молодий політик. Глава законодавчого органу в парламентсько-президентській республіці має значні важелі впливу на ситуацію. Яценюк не соромиться публічно критикувати уряд, але не переходить межу, за якою починається конфронтація. Варто додати, що нарощування спікерської значущості в чому гальмується відсутністю у нього власної команди. Поки в Україні немає політика, якого називали б "людиною Яценюка". З одного боку, це значною мірою розв'язує руки нашому герою, з іншого - один у полі не воїн. Сам спікер, який не любить ні з ким сваритися, і до пори до часу демонстрував широкий спектр політичних контактів, наполегливо відмовляється бути посватав на пост лідера "Єдиного Центру". Схоже, він сприймає свій безпартійний статус як якийсь капітал, який необхідно примножувати, а не пускати безоглядно в оборот.

До того ж політична кон'юнктура сьогодні не на користь "молодого та раннього". Йому необхідно балансувати на дроті між коаліцією та опозицією і чекати сприятливого моменту. Очікування буде винагороджено по-царськи: поінформовані джерела стверджують, що саме Яценюк розглядається як вірогідний наступник Віктора Ющенка на президентській посаді. Навряд чи Арсеній Петрович плакав у подушку після поразки Хілларі Клінтон на праймеріз демократів, оскільки його політичних контактів в середовищі американського істеблішменту достатньо, щоб виробляти позитивне враження на заокеанських політиків. Таких як буковинський вундеркінд - передбачуваних і націлених на реформи політиків - в Штатах особливо поважають і цінують.

У нинішній ситуації запорукою просування до президентського крісла для Яценюка є збереження працездатності парламенту шостого скликання. Обраний практично відкритим голосуванням членів коаліції ("солодка парочка" Тимошенко - Турчинов контролювали волевиявлення колег) спікер не поспішає грати виключно на стороні коаліції. Її перевага над опозиційними фракціями занадто мало, щоб голова ВР міг дозволити собі виходять за межі вчиненого напам'ять парламентського регламенту пустощі.

Не можна сказати, що криза в рядах коаліції безпосередньо не стосується Арсенія Петровича. Більше того - йому смертельно не хочеться прикрасити своїм політичним скальпом кабінет ініціатора дострокових парламентських виборів. Та й переформатування широкої коаліції - не кращий варіант. Яценюку при такому сценарії обіцяють посаду голови Національного банку, який всім хороший, але не призначений для виштовхування кандидата в президенти. Тому спікеру належить провести обряд екзорцизму в існуючому форматі коаліції, вигнати зрадників і взяти відповідальність за роботу парламенту на себе. Неприємно, звичайно, клопітно, але іншого шляху збереження політичної перспективи у Арсенія Петровича не проглядається.