Кандидати забули про армію

C наближенням виборів перед учасниками "забігу" неминуче виникає питання про дисциплінованому електораті, готовому голосувати за "потрібні" політичні сили. Йдеться про специфічний сегменті виборців - військовослужбовців, співробітників силових структур і їхніх родинах. До цієї категорії відносяться представники Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони, Департаменту виконання покарань, Державної прикордонної служби України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та багато інших.

А якщо до цього списку додати працівників оборонно-промислового комплексу країни та членів їх сімей, то "електоральний запас" виявиться досить значним - кілька мільйонів виборців. Погодьтеся, досить помітна частина виборців країни. Наприклад, тільки в наукових і виробничих структурах оборонної спрямованості країни задіяні близько 1,5 мільйона чоловік (на момент розпаду СРСР в Україні їх кількість становила понад 2,5 мільйона чоловік).

Спробуємо уявити "середньостатистичного" члена цієї групи: відноситься до освіченою та інтелігентною частини населення країни, має досить високий рівень потреб. З великою часткою впевненості можна говорити про те, що свій вибір вони роблять свідомо й обдумано, а не імпульсивно, реагуючи на масову пропаганду.

А головне - ця категорія виборців відрізняється дуже високим відсотком участі в голосуванні (майже 100%). Пояснити такий феномен дуже просто - самодисципліна, традиційний вплив керівництва і специфічні побутові умови - велика частина "силових" виборців живуть у військових містечках, де завжди голосують активніше, ніж у звичайних населених пунктах.

Чим живуть ці громадяни, які їхні очікування? На кого вони будуть орієнтуватися на майбутніх виборах? По-перше, ця категорія виборців думає в першу чергу про те, як повернути собі втрачений високий соціальний статус. Адже багато хто з них справедливо незадоволені своїм соціальним статусом - серед них чимало висококласних фахівців, які вправі розраховувати на гідний рівень життя. Хоча б тому, що в Росії і навіть Білорусі їх колеги не обділені турботою держави і мають достаток "вище середнього". Природно, українські фахівці прагнуть до такого ж рівня життя.

До сьогоднішнього дня у виборчих штабах побутує думка про безперспективність "силового" електорату. Мовляв, голосують вони все одно в наказовому порядку. Як скаже командування - такими й будуть результати. Однак ще в 2002 році соціологи спростували цей стереотип, заявивши, що навіть серед солдатів-строковиків ситуація зовсім безнадійна.

Виявилося, що представників української армії живо цікавлять політичне життя країни (до 45% опитаних офіцерів заявили, що їх хвилює стан справ у суспільстві), до того ж дослідження виявило, що люди в погонах роблять вибір усвідомлено, грунтуючись на аналізі політичних пропозицій, виходячи з отриманої інформації. Іншими словами, серед військовослужбовців переважає "раціональний" тип виборців.

На відміну від офіцерів, строковики поступаються кадровому складу армії в розумінні політичних процесів. Позначається невисокий рівень освіти, інша сфера інтересів, а також - своєрідний інформаційний вакуум. Серед цих громадян переважає "подібний" тип голосування, заснований на симпатії чи антипатії до кандидатів. Тобто, солдати голосують за тих, хто зумів запам'ятатися.

Іноді військові отримують інформацію про кандидатів вже на виборчих дільницях, тому що обмежені в каналах комунікації. Така специфіка служби: велика завантаженість на службі, відірваність від решти світу. А часто командування суворо регламентує доступ до інформації. Однак не варто списувати з рахунків юнацький максималізм солдат строкової служби. У багатьох випадках вони болісно реагують на тиск з боку керівництва, і віддають свій голос "протилежній стороні" на знак внутрішнього протесту.

Як можуть розподілитися голоси цієї частини електорату на майбутніх парламентських виборах? По-перше, на результат впливатиме відсутність сильного лідера блоку чи партії, симпатичного саме військовослужбовцям. Політичний лідер, який розраховує на їхню підтримку, повинен був виглядати в очах аудиторії сильною, вольовою особистістю. У його діяльності повинно було чітко проглядатися намір вирішити проблеми "військового" електорату.

Подібного лідера військовослужбовцям поки запропонувати не змогли. Безумовно, ті чи інші аспекти проблеми розглядаються усіма кандидатами, але жодна з програм не відрізняється кардинально від інших. Поки жодна з політичних сил не провела скільки-небудь помітної і резонансної акції серед військовослужбовців. І, швидше за все, вже не проведе. Відповідно, військовослужбовці не відчули себе потрібними. Звичайно ж, це зумовить результати майбутнього голосування.

Єдиний передвиборний прийом, до якого вдалися деякі політичні сили - включення представників силових структур в прохідну частину партійних списків.

Крім того, в більшості передвиборних програм є згадки про нацбезпеці країни, про соціальний захист військовослужбовців. Більшість з них декларують необхідність створення нечисленної, професійної та мобільної армії, озброєної за останнім словом техніки, а також її відповідне фінансування.

Дану проблему вже намагалися вирішити багато, але практично ніхто не визначив реальні шляхи її вирішення і не представив команду, готову це зробити. Таким чином, згадка військової проблематики показує некомпетентність претендентів і не може принести результатів.

Тепер спробуємо розібратися, звідки військовослужбовці отримують інформацію про вибори. Перелік газет, що надходять у військові частини з передплати, дуже мізерний. В основному, це "Урядовий кур'єр", "Народна армія" та деяких інших відомчі газети. Природно, в цих виданнях публікуються матеріали, що представляють точку зору провладних політичних сил.

Кількість газет у військових підрозділах також обмежене: по одному найменуванню на підрозділ (на кілька десятків чоловік). Крім того, по своїй якості зазначені видання не відповідають потребам і смакам аудиторії. Отже, не варто покладатися на популярність видань. Тому їх роль в ході виборів не слід переоцінювати, особливо - на симпатії військовослужбовців строкової служби.

Телебачення може зіграти певну роль в ході виборів, адже більшу частину вільного часу військовослужбовці проводять саме біля телеекрану. Крім того, для військовослужбовців строкової служби перегляд деяких програм передбачений розпорядком дня і є обов'язковим. Однак максимум, на що можуть розраховувати строковики, - це політична реклама в новинних блоках. Теледебати, зрозуміло, не входять до списку обов'язкових до перегляду телепередач.

Відзначимо спроби деяких штабів створити спеціальне друковане видання для військової аудиторії. Ідея, треба сказати, досить приваблива. За наявною інформацією, спецвипуски партійних газет вже були готові до друку, але в останній момент ідея була "зарублена". Можливо, від неї відмовилися, боячись труднощів організаційного та фінансового характеру. Втім, проблема поширення таких спецвипусків цілком могла бути вирішена партійними активістами в регіонах. Це була дуже вдала задумка, адже в Україні відсутні незалежні військові видання інформаційно-аналітичної спрямованості.

Святкування 23 лютого "Дня захисника Вітчизни" лише деякі претенденти використовували для цілей виборчої кампанії. Але переважно "участь" у святкуванні обмежилося привітаннями або прес-конференціями, на яких йшлося про соціальний захист військовослужбовців.

Спробуємо прогнозувати, як розділяться симпатії електорату в погонах. По-перше, відзначимо, що партії і блоки в своїй більшості не зуміли оцінити привабливість даної цільової аудиторії і не вжили якихось серйозних кроків по роботі з нею - були налагоджені канали комунікації, не проводилася послідовна роз'яснювальна робота, не велися пошуки специфічних форм і методів роботи. Швидше за все, голоси силовиків і їх сімей розподіляться так само, як в середньому по регіону, де вони служать.Якщо, звичайно, не відбудеться нічого надприродного. Адже, як ми вже відзначали, ця аудиторія психологічно готова до появи "своєї" політичної сили, якій би сім'ї військовослужбовців довірили рішення своїх проблем. Поки ж можна констатувати: той, хто спробує працювати з вказаною аудиторією, буде першим, і, відповідно, стане монополістом.