Цензура епохи свободи

Поговоримо про свободу слова в Україні - про свободу слова на прикладі мене, а точніше, моєї передачі "Позаштатний радник". Звичайно ж, нам дуже хотілося, щоб "Позаштатний радник" йшов не тільки в Харкові, а й в інших регіонах. Тому що DVD, який ми випустили з наших кращих передач, в тих областях, де вона не йде (а вона не йде ніде, крім Харкова), став вже неймовірною цінністю. Ось нам і захотілося вийти на екрани інших міст, на екрани інших областей і бажано столиці. Тим більше, що в Україні, як відомо, настала епоха свободи слова. Що ж з цього вийшло?

***

У далеких і не дуже далеких регіонах України телепродюсери різних каналів подивилися нашу передачу, посміялися, похихотіли і сказали, що дуже вже вона у нас ризикована, що свобода слова, звичайно, свободою слова, але не до такої ж міри. Свобода слова, пояснили нам, повинна мати на увазі й відповідальність, відповідальність перед телеглядачем, відповідальність перед каналом, перед особисто продюсером. А от у нас свобода в передачі відчувається, а відповідальність відчувається не очень. Вони-то, звичайно, самі сміялися, але вони сміялися як люди серйозні, як розуміють, чому вони сміються. Як віддають собі звіт. А ось телеглядачі можуть хихикати, не віддаючи собі звіту, а чому саме вони хихикають. Загалом, нічого у нас з регіонами не вийшло. Бо свобода має на увазі відповідальність.

***

І ми подалися високо. Високо, в саму столицю, в місто Київ. А високо, в самій столиці, в місті Києві нам і пояснили, що нічого нам було сунутися так високо, в саму столицю, в місто Київ, якщо передача у нас, вибачте, тільки російською мовою. І пояснили нам дохідливо, що або ми переходимо на мову державну, або нічого нам було йти так високо в столицю, в місто Київ.

Тому що свобода слова ще аж ніяк не означає і свободу мови.

Потім, коли програму таки подивилися, знову посміялися-похихотіли, запропонували компроміс, паліатив, - щоб вона йшла в дубльованому варіанті, тобто щоб я говорив російською, а потім мене дублювали.

Ви собі уявляєте - щоб МЕНЕ дублювали?

Щоб у екрані був я, а за моєю спиною якийсь противний голос повторював мій текст, але вже не по-російськи, а по-українськи!

Ви взагалі собі уявляєте, що це таке, і як би це виглядало і як би це звучало?

Ні, звичайно, я можу і сам - я можу і сам теж говорити по-українськи. Але виходить при цьому не так цікаво. І головне, виходить так, що я за той же проміжок часу встигаю сказати рівно в півтора рази менше, ніж якби це було на рідному мені мовою. Це вже перевірено на львівських семінарах. У Львові завжди з поваги до місцевого населення семінаріях по-українськи. І встигаю сказати рівно дві третини. Ну кому це треба? Самі львів'яни мене просять "Говоріть по-російськи. У вас тоді цікавіше виходить, і ви тоді більше встигаєте сказати". Але київським каналам це не поясниш.

***

Втім, сказали нам, якщо буде грошик, то про мову можна і забути.

На російську мову можна закрити очі, якщо буде американська грошик.

Але тут вже занепокоїлися ми. Ну скока мона? Мало того, що саме виробництво передачі скількись коштує, так ще нам же і ефір оплачувати!

Ну, можна, звичайно, і спонсора знайти. На таку передачу спонсор завжди знайдеться, але тоді виникнуть знову-таки проблеми з вмістом, з цензурою епохи свободи слова. Тобто тоді буде складно нам зі спонсором, а спонсору з каналом. Так що знайти грошики, хоч і легко, не так-то вже й просто. Тим більше, канали пояснюють: "В епоху свободи слова ефір коштує дорожче".

***

Між іншим, у старовину, давно, коли ми випускали ще іншу програму, "наложников", всіх цих проблем практично не було. Може бути, тому що тоді ще не було свободи слова? І ми зняли сто п'ятдесят, СТО П'ЯТДЕСЯТ випусків програми "наложников", яка йшла практично у всіх регіонах країни, включаючи і столицю. І ніхто при цьому не говорив ні про ризикованість передачі, хоча вона була не менш жорстка, ніж ця. Ніхто не говорив ні про мову, ні про щось інше. Тим більше ніхто не говорив про грошику. А зараз чомусь з'явилися розмови і про те, що дуже вже вона якась не така, що бажано б мати відповідальність перед телеглядачем, а ще бажаніше б заплатити, а ще бажаніше б випускати її по-українськи і платити все одно. Дивні прибамбаси нової епохи. Раніше передача могла жити і нікого не просити про своє існування. Просити ми стали тільки в новий час.

***

Ні, звичайно, ми розуміємо, що і сама передача могла б бути цікавіше. Ну що це таке? Десять хвилин в кадрі одна і та ж говорить голова. Бу-бу-бу-бу-бу-бу-бу! Все одно як перед виборами, які вже нарешті, на щастя, закінчилися. Було б непогано, якби я стрибав по екрану, з'являвся то в одному кутку телевізора, то в іншому, щоб якось миготів, щоб навколо мене теж якась мигтіння відбувалася, щоб щось Дригало, щоб щось відбувалося на екрані, крім того, що походжу власне я сам.

Звичайно, це було б набагато веселіше, цікавіше, якби щось ухало, гриміло.

Безумовно, у нас цього майже немає. Може бути, навіть зовсім немає. Ну, або майже зовсім немає.

У будь-якому разі, дуже хочеться подякувати таки наш канал за те, що при всьому при цьому нас взяли. І ні копійки за це не попросили, завдяки чому хоча б Харків міг дивитися цю передачу. Ну а решті, значить, не пощастило ...

З регіональної TV-програми Олександра Кірша "Позаштатний радник" (включаючи фрагменти підготовленої передачі, не звучали в ефірі)