Відео дня
Бий своїх - щоб чужі в здогадах губилися
Минулого тижня у Верховній Раді стався перший в цьому політичному сезоні великий "зорепад". Звільнили відразу двох членів уряду. Причому, якщо особистість тепер уже екс-міністра екології Бойко особливої ??уваги не здобув (його "замовили" колеги з власної партії на чолі з спікером Литвином), то пан Семиноженко - зовсім інша справа. Відставка цілого віце-прем'єра без відставки уряду в цілому - досить рідкісне явище на українському політичному небосхилі. Передостаннім, якщо не зраджує пам'ять, було звільнення Тимошенко з посади віце-прем'єра з ПЕК в бутність Ющенка на чолі Кабміну. Тим більше, нині "гуманітарка" чи не більш у всіх на устах, ніж навіть паливно-енергетична сфера. Найцікавіше - що сталося, схоже, стало несподіванкою не тільки для широкої аудиторії, але навіть і для мешканців Верховної Ради. Особливо - її опозиційної частини. Не секрет, що останнім часом проекти постанов опозиції про звільнення тих чи інших членів уряду - від призначеного "головний русофіл" (і "українофобом" за сумісництвом) Табачника до такого ж "головного душителя свободи" Могильова - з'являються як гриби після дощу. А чого розмінюватися на дрібниці - якщо "квоти" на висловлення недовіри окремим міністрам (на відміну від прем'єра - якого можна намагатися відставляти не частіше одного разу на рік) не існує? Втім, самі об'єкти критики ставилися до таких проектів, як до комариного писку - до того ж за вікном, захищеному протикомариних сіткою. Сумну долю своєї ініціативи напевно передчувала і депутат від БЮТ Ольга Боднар - від чого навіть не з'явилася в залі під час голосування. Тим самим позбавивши себе справжнього тріумфу - коли результатом начебто свідомо "провального" постанови стали цілих 378 голосів "за"! Давно вже стіни Верховної Ради не ставали свідками настільки зворушливого єдності. Так, за відставку Семиноженка проголосували 153 депутати від Партії Регіонів, всі без винятку комуністи, 90% "литвинівців", 80% (тобто, майже всі з реально залишилися у фракції) "бютівців", практично всі присутні "нунсівці" - і навіть "позафракційні" Богословська, Рибаков і Чорновіл додачу. А після почався "розбір польотів". У першу чергу, серед опозиціонерів, очманілих від несподівано звалилося на них щастя - а тому й не виробили попередньо загальну лінію поведінки. Найбільш дипломатичній (і одночасно - занадто оптимістичною) виглядала сама пані Боднар, після оголошення підсумків голосування впав у формене "шапкозакидництво" - висловивши сподівання, що наступним "кандидатом на виліт" буде все уряд без винятку. Сей непомірний оптимізм виявився "заразним" і миттю перекинувся на беззавітного "буревісника революції" і полум'яного критика - як буржуазного ладу, так і свого лідера Симоненка - глави кримських комуністів Леоніда Грача. "Спадкоємець Ілліча" з сонячного півострова, вже примудрився опинитися в опозиції в кримській Раді до правлячої коаліції на чолі з "регіоналами", висловив сподівання, що дуже скоро по стопах свого відставленого зама вирушить і його шеф Азаров. Що, знову ж, означає автоматичну відставку всього Кабміну. ??А ось БЮТівці швидко видали "на-гора" цілий "букет" версій і оцінок, що сталося. Віце-спікер Томенко вирішив пропіарити націонал-демократичний табір на предмет "захисту національних інтересів" - і висловив упевненість, що Семиноженка звільнили за "зрадницьку ідею" створення союзу Росії, України та Білорусії. Піар, правда, вийшов "двосічним" - тому як при такому розкладі "патріотами" найсуворіших галицько-львівських стандартів починали виглядати і перш обвинувачені в "здачі національних інтересів" коаліціянти до комуністів включно. Тому на цій версії опозиція особливо і не наполягала - а "тіньової" гуманітарний віце-прем'єр Олесь Доній з НУНСу песимістично поскаржився, що гучна відставка його візаві ніяк не допоможе священній справі "порятунку української культури". Яке, як відомо, за версією націонал-демократів можливо лише шляхом якомога більшої "видавлювання" культури російської. Ще один соратник "жінки з косою" Володимир Яворівський, даром, що більше всіх опонує всім "українофобам", навіть поспівчував Семиноженко. Мовляв, правлячої коаліції негоже так "витирати ноги" і "кидати в болото" своїх, хай і проштрафилися соратників. А тезка Яворівського та його колега по фракції, Володимир Полохало висловив упевненість, що звільнення гуманітарного віце-прем'єра - "чорна мітка" для іншого віце-прем'єра - Сергія Тігіпка.
Багато галасу з нічого
Тим часом, сталося явно не тягне на вищеописані драматичні оцінки. Ну, справді - що з себе представляв Володимир Семиноженко? Так - академік, так - розумна людина, так - досвідчений в минулому менеджер. Але, на жаль - не політик. Точніше - політик у минулому. Колись саме Семиноженко очолював Партію Регіонів. Але спочатку відійшов від партійної роботи, ставши радником Кучми - а потім, взагалі, офіційно відрікся від членства в рідній організації після катастрофічного програшу "регіоналів" на президентських виборах 2004 року. Його останнє офіційне місце служби перед призначенням на посаду віце-прем'єра - голова ради директорів міжгалузевої науково-технологічної корпорації "Нові технології та матеріали". За великим рахунком, з такого крісла більш личить йти в "українські Чубайси", піднімаючи всякі там перспективні нано-технології - а не у свідомо непідйомну в умовах цивілізаційного розколу гуманітарну сферу. Свою роль у відставці, безсумнівно, зіграла і непублічність тепер уже екс- віце-прем'єра. Візьмемо, наприклад, Табачника, досі піддається куди більшій критиці за "українофобію" з боку націонал-демократів. Але він - фігура "знакова", відома і своїми скандальними (для певних кіл) книгами - і участю в телевізійних ток-шоу. Ось його відставка, дійсно, стала б і для російськомовних жителів України, і для Росії ознакою "ревізії" заявленого Януковичем курсу на культурно-мовну рівноправність. А Семиноженко - що? Крім чотиримісячного "заволиніванія" елементарні питання з дубляжем іноземних фільмів в його публічному "активі" немає майже нічого. Як говорили про спікера першою пострадянською Держдуми Росії Іван Рибкін, що славиться своєю "безбарвністю" - "ні Рибкін, ні мяскін". За що, зрештою, ці політики і поплатилися. Ні, звичайно, у своїх "менеджерських" здібностях наш свіженький "відставник" був справжнім "асом". Спробувати підім'яти під себе і потоки "гуманітарної допомоги", і контроль за незаконним обігом нарковмісних препаратів (чим раніше займався МОЗ) - це, безсумнівно, почесна місія для кожного поважаючого себе (і свої, гм, "інтереси") "апаратника". Тільки як казав герой одного "позднеперестроечного" фільму: "Не по чину береш!" Якщо за тобою немає ні власної впливової партії (або, хоча б, впливової фракції всередині такої партії) - ні, хоча б, потенціалу, щоб таку партію створити - що заважає вищому керівництву країни звільнити тебе в один момент? До речі, це відповідь і на тезу про "чорну мітку" для Тігіпка. Сергій Леонідович, звичайно, теж покинув Партію Регіонів у найважчий момент між першим і другим туром президентських виборів 2004 року - і ніяких чисто людських зобов'язань перед ним у Януковича просто не може бути. Але за відсутності такого благородного якості, як вірність соратникам, в активі у Тігіпка, проте, залишається все ще чималий рейтинг. Не факт, що його вдасться зберегти до парламентських виборів 2012 року - але певна "страховка" від передчасної відставки у цього віце-прем'єра все ще є.
Про користь політичних "кровопускань"
Абсолютно точних причин відставки Семиноженка ми, напевно, ніколи не дізнаємося. Навіть якщо всі сторони конфлікту будуть "рубати правду-матку" - все одно ця "правда" буде у кожного своя. Втім, Володимир Петрович, як досвідчений апаратник, може резонно вирішити, що замість абсолютно безперспективною в силу його "непублічність" "боротьби за правду" набагато виграшніше буде помовчати. І отримати в нагороду хоч якісь "відступні". Якщо не впливову посаду в Академії Наук (аж до її президента) - то хоча б місце директора в черговий "українсько-американської корпорації". Проте, сталося звільнення може послужити "лакмусовим папірцем" подальших дій влади. Точніше, такий "папірцем" може стати майбутнє призначення на посаду, що звільнилася. Якщо нових гуманітарних "віце" стане Дмитро Табачник (або хтось в його дусі) - значить, Віктор Янукович як і раніше не має наміру відмовлятися від лінії, і привела його до перемоги - опори на російськомовні верстви населення і антинаціоналістичну ідеологію. Пришлють "на посилення" (одночасно заславши з Адміністрації Президента) Анну Герман - значить, досить імовірний сценарій "а-ля Кучма". У ті часи, як відомо, мало-мальськи впливові економічні посади в Кабміні займали вихідці зі східних регіонів країни - зате "гуманітаркою" рулювали національно-свідомі галичани і кияни. Така модель до пори до часу теж непогано працює - тільки в кінці кінців все одно закінчується переможним "Майданом", на якому стоїть байдужа до інтересів олігархів, зате вихована на "западенський" ідеалах молодь. А якщо абстрагуватися від економічних та ідеологічних інтересів - то що сталося 2 червня в Раді можна тільки вітати. Звичайно, опозиція може мовити про "розкол у правлячій команді" - у неї робота така. Безперечно, коли нинішні опозиціонери самі був пі влади - практично будь новопризначений міністр міг бути впевнений: за збереження особистої лояльності до Тимошенко він відпрацює всю свою каденцію без ризику передчасної відставки. Рідкісними винятками були хіба що запрошені "менеджери", начебто Хорошковського, свого часу заслужив купу подяк і від президента, і від прем'єра за збережені для держави мільярди митних зборів - але миттєво звільненого за відмову "розмитнити" газ Росукренерго. А якщо за спиною стояла хоча б парочка контрольованих депутатів - чиновник знаходив "імунітет" чистіше президентського. Адже так звану "більшість" леді Ю залежало від кожного парламентського "багнета". Професіоналізм же в його роботі оцінювався на самому останньому місці. Нині ж ні губернатор, ні міністр, ні віце-прем'єр не можуть почувати себе в безпеці. Не будемо, звичайно, говорити що в оцінці їх профпридатності грає роль лише високий професіоналізм - дисципліна і особиста лояльність теж мають чималу важливість. Але все одно, серед усього іншого відчуття "підвішеності", можливості позбутися посади в будь-який момент мобілізує куди більше чужих закликів і власних запевнень у "покращенні якості роботи на благо Батьківщини". Так що, "іюлькое кровопускання" лише зміцнить виконавчу вертикаль нової влади. Головне - щоб цей вкотре "заточений" апарат був використаний в правильному напрямку ...