Столиця. Відокремити зерна від полови
Скоротечная сесія Київради викликала більше запитань, ніж дала відповідей. На деяких моментах варто зупинитися особливо.
Відновлення роботи столичної ради під прикриттям міліції та працівників бюджетної сфери не претендує на шедевр політтехнологічного майстерності. Але не покидає відчуття, що і опозиція працювала переважно на телевізійну картинку. Це обумовлено тим, що кияни в масі своїй досить байдужі до подій на Хрещатику.
Важко повірити, що опозиціонери не могли зібрати більше людей на Хрещатику. Значить, справа в іншому - вони не вважають ситуацію в столиці критичної для себе, більше того - розглядають її виключно в контексті президентської кампанії. А у Олександра Попова та Галини Гереги президентських амбіцій немає, їм важливіше зачепитися за Київ.
Перед головою КМДА Олександром Поповим не варто проблема легітимності - його призначає і звільняє президент. Більшість депутатів Київради не збираються добровільно складати повноваження - в наші часи не прийнято відмовлятися від такої синекури. Події навколо столичної ради в контексті президентської кампанії ще стануть предметом маніпуляції представників влади.
Вибиті вікна, бійки з міліціонерами та інші елементи політичної боротьби слабо впливають на розуми киян. Панують в Києві опозиційні настрої підтвердили результати голосування на парламентських виборах, але вони не знаходять подальшого розвитку. Згадайте, скільки людей вийшло на початку квітня до Верховної Ради з вимогою призначити вибори в Києві? Усього кілька тисяч, хоча листівки роздавали навіть опозиційні парламентарі. У столиці сильний дух індивідуалізму, а опозиційні сили воліють шуміти на Хрещатику, а не йти в народ.
Нагадаю, що фракція БЮТ у Київраді нечисленна, а представники "УДАРу" знекровлені переходом своїх лідерів на роботу в парламент. ВО "Свобода" і зовсім не має жодного депутата Київради. До того ж у столиці немає районних рад. Опозиційних столичних депутатів небагато, а узгодити спільну стратегію трьом політичним силам заважає конкуренція з прицілом на майбутні вибори - колись вони адже відбудуться.
Арсеній Яценюк зумів максимально використовувати надані ситуацією навколо Київради шанси нагадати про себе, і був найактивнішим лідером опозиції в центрі столиці. Олег Тягнибок та Віталій Кличко воліють ігнорувати столичний конфлікт. Пасивність лідера "Свободи" компенсується пасіонарністю його соратників, а ось поведінка Кличко незрозуміло. У нього найвищий рейтинг серед потенційних учасників виборів мера Києва (третина киян готові його підтримати), але йому, схоже, встигли пояснити, що він переріс столичний рівень. Роман Віталія Володимировича з Києвом все більше нагадує дешеву оперету. Втім, Кличко не самотній - всі потенційні кандидати в мери від опозиції проігнорували спробу опозиції завадити засіданню Київради.
Контроль над Києвом важливіше в контексті майбутньої президентської кампанії, адже столиця - головна агітаційний майданчик, та й досвід Майдану українські політики не забули. Але розраховувати на повноцінні київські вибори наївно. За великим рахунком, і владі, і опозиції необхідно змінювати свою стратегію, повертатися обличчям до киян і столичним проблемам. Поки ситуація в Києві не буде розглядатися у відриві від де-факто йде президентської кампанії, конструктивних рішень у столиці чекати не від кого.