Сталеві кліщі "тиснуть" Україну

"Біда ніколи не приходить одна" - говорить відома народна приказка. Аналітики ще не встигли підрахувати, якими втратами саме "відгукнеться" Україну американський "іпотечна криза", що вилився в глобальну кризу світової економіки, а тут вже нова "біда прийшла - відкривай ворота". Мова йде про серйозний спад у вітчизняній сталеплавильної галузі.

За великим рахунком, в ситуації, що створилася не в останню чергу винні самі промисловці. Ні, звичайно, про можливу кризу в своїй "вотчині" вони попереджали давно. Шкода тільки, ці дії "сталевих баронів" найбільше нагадували такі у героя відомої дитячої "страшилки" - пастушка, весь час кричав як попало: "Вовки! Вовки! ". Стара притча говорить про те, що до того часу, як "сірі розбійники" таки дійсно напали на стадо, у односельців хлопчаки не виникло жодного сумніву, що він бреше і на цей раз - і на допомогу ніхто не кинувся.

І, правда, згадаємо похмурі пророцтва в пресі трирічної давності - акурат напередодні обіцяного Росією підвищення цін на газ восени 2005 року. "Межа рентабельності хімічної галузі закінчується на рівні 85 доларів за тисячу кубометрів газу, а чорної металургії - 110 доларів. Далі - повний колапс ... ". Ся апокаліптична картина кочувала з однієї газети в іншу, додаючи адреналіну добропорядним співгромадянам і підвищуючи рейтинги політиків, які виступають з гаслами "за дружбу з Москвою і дешевий газ!".

Але ось "блакитне паливо" таки підвищилося в ціні - і не один раз. Причому в рази від "критичних" 110 доларів. І що ж? Та нічого - сталь все так же продовжувала справно виплавлятися, найбагатший "сталевий барон" Ахметов укупі зі своїм дніпропетровським "колегою" Коломойським щосили конкурували за увагу Ющенко, забувши про примарною надією на дешевий газ. По-перше, тому, що реально розуміли неможливість його отримання; по-друге - унаслідок величезного резерву "рентабельності" свого виробництва, про який в пресу зі зрозумілих причин не повідомлялося - "консервуються" в офшорах надприбутки не люблять зайвої "гласності". Дійшло до того, що соціалістка-довгожителька Семенюк навіть всерйоз намірилася було відібрати через очолюваний нею Фонд держмайна у індусів продану ним в 2005 році "Криворіжсталь". Мовляв, це ж неподобство: комбінат тільки за останній рік дав прибутку стільки ж, скільки за нього заплатив Лакшмі Міттал - 5 млрд доларів. А тут ще ціни на сталь злетіли було на 80% ...

"Звездец" підкрався непомітно

Грім грянув, як завжди, несподівано. Тобто не зовсім щоб так, але аж до жовтня про негативні тенденції в галузі особливо широко не говорили. І тут раптом з'ясувалося, що "вовки таки напали" - в Україні зупинена робота практично половини готівки доменних печей! На складах скупчився місячний обсяг готової продукції, яка виявилася на 25% дорожче, ніж у найближчих конкурентів з Росії та Китаю. Навіть вищезгаданий предмет жадання Валентини Семенюк - "Криворіжсталь" - у вересні виплавив металу всього 45% від обсягу січня місяця. Це вже не "піар", не демонстрація - це вже серйозне зниження доходів, такими речами не жартують.

Як видно, зараз наші "сталеві олігархи" дійсно не брешуть - галузь таки вийшла за межі рентабельності. І вже пізно шукати винних серед самих промисловців - мовляв, вони вчасно технічно не переозброїли свої підприємства енергозберігаючими технологіями. Ні, взагалі цю тезу цілком правильний - але, право, що наші "металурги" виноватее всіх? Не "руді" ж вони, справді? Або, точніше, не "білі ворони" - замислюватися про оновлення "основних фондів" замість того, щоб вичавлювати з них всі соки, знімаючи вершки у вигляді надприбутків? З тим же успіхом можна нарікати і рідному державі в цілому, за те, що воно за 17 років незалежності не провело жодного масового ремонту теплотрас, постарілих будівель, периферійних доріг, ні навіть надприбуткової газової мережі. Чому в найближчій перспективі Україна може очікувати ціла серія техногенних катастроф типу Алчевська та Дніпропетровська.

Так що шукати винних вже пізно. Набагато простіше підрахувати прийдешні збитки від кризи в металургійній галузі, яка формально дає "всього"-то близько 12% податків до бюджету - але зате приносить йому цілих 40% валютних надходжень. Ну, припустимо, навіть при повній зупинці доменних печей (з підтриманням у них мінімально допустимої температури, щоб можна було дочекатися "кращих часів") повністю ці потоки не вичерпаються. Все-таки залишиться ще прокатне виробництво - з готової стали, закупленої небудь у тій же Росії чи Китаї - як це не принизливо для дійсно патріотичного міросознанія.

Ланцюгова реакція розпаду

Але все одно наслідки для економіки від такого можуть бути катастрофічними. Гривня зараз балансує на межі обвалу, порівнянного з "дефолтом" 1998 року. Попри гучні обіцянки Нацбанку "утримати курс у валютному коридорі", особливих способів це зробити поки не видно. Одна справа, зіграти на двотижневої паніці - і виманити грошики у поддавшихся їй громадян, що кинулися рятувати свої заощадження. "Законсервовані" таким чином гроші вже не підуть ні на купівлю продуктів, ні покупку промтоварів повсякденного вжитку - чим знизиться інфляційний тиск. Але потім те що? Якщо долар буде коштувати 7-10 гривень - що станеться з усіма іншими цінами? Для початку - підвищиться вартість бензину (який у нас на 85% імпортний), почнеться "ланцюгова реакція" по росту цін на продукцію промисловості та сільського господарства. А є ж і багато інших компоненти, вузли та сировину, що купуються за валюту. Це якщо не рахувати звичайного "жлобства", укладеного в психології: "щоб не сталося з курсом гривні, особисто я повинен отримувати за свій бізнес в доларах стільки ж, скільки і раніше".

Заходи, озвучені НБУ, звучать дуже розпливчасто і двозначно. "Ми будемо забезпечувати закупівлі критичного імпорту" - але шляхом "проведення аукціонів на валюту". Так адже основний аукціонний принцип: товар коштує стільки, скільки за нього дають. Це той же ринок - курс долара, який ми бачимо у віконцях вуличних валютообмінних кіосків. І курс цей явно не вселяє впевненості у завтрашньому дні. Особливо для тих, чия зарплата вважається в гривнях - і то не тисячами, а всього лише сотнями. Навіть 40-мільярдних резервів Нацбанку навряд чи вистачить на утримання валютного курсу в прийнятних величинах, якщо приплив доларів, отриманих за рахунок експорту, різко зменшиться. Після чого навіть готівкові "тимошенківська" інфляція і падіння рівня життя здасться "світлим проміжком".

Куди не кинь - всюди клин

Загалом-то, абсолютно безболісних шляхів виходу з ситуації, не існує. Металурги посилаються на досвід Росії, чиї залізні дороги знизили на 40% тарифи на транспортування руди та готового металу; а також Китаю - де уряд ввів великі податкові пільги. Ну, про "податкові пільги" в українських умовах говорити якось навіть непристойно. Оскільки вони й так мають місце "явочним порядком" шляхом масового виведення прибутку з-під оподаткування через механізми офшорів. Хіба що взагалі податки перестати з меткомбінатів брати - так навіщо взагалі потрібні такі "платники податків"?

Варіант із залізничними тарифами, звичайно, більш реальний - хоча він теж, фактично, позначає просто "перекладання грошей з однієї кишені в іншу". Тобто пропонується від залізничників передати кошти металургам. Варіант з дешевим газом, здається, не обговорюється навіть самими апологетами російсько-української дружби. Хоча насправді у вересні дійсно мала місце вкрай наївна прохання до Кабміну продавати газ меткомбінатам за зниженою ціною.

Однак альтернативні варіанти виглядають ще гірше. Перекласти сталеплавильне виробництво на режим "животіння" означає розкручування згаданого вище механізму обвалу гривні та гіперінфляції. І, крім того, масове безробіття в головній системоутворюючою галузі Південного Сходу України.

До чого це може призвести в умовах уже розпочатої виборчої кампанії, зрозуміло. Справа навіть не в тому, кого саме вирішать підтримати Ахметов, Коломойський, Гайдук і Бойко з товаришами. І скільки вони будуть готові виділити на це грошей зі своїх неабияк отощающих гаманців. Може виявитися, що всі сотні мільйонів, витрачені на найвитонченіший теле-і газетний піар, пропадуть даремно, якщо мільйони робітників і членів їх сімей опиняться за межею бідності. За кого вони тоді проголосують? За Ющенка з його нав'язливою ідеєю "НАТО всяку ціну" і з Шухевичем - Бандерою в "навантаження"? Цю фантастику навіть не можна назвати "наукової". За Тимошенко, в правління Кабміну якої і стався весь цей криза? Теж сумнівно.

Звичайно, якісь "очки" зможе набрати і Партія регіонів. Однак існує дуже велика ймовірність, що голоси маси незадоволених поповнять "скарбнички" зовсім інших сил. Швидше за все - проросійської орієнтації, з числа або "старих" (КПУ, ПСПУ, СПУ), або зовсім "нових" проектів. Ні, звичайно, ніхто з серйозних людей не повірить у те, що Москва буде давати нам дешевий газ. Ну, так серйозні аналітики не вірять і в можливість вступу до Євросоюзу найближчі 5-10 років - проте ж "європейський вибір" є головним "коником" досить-таки впливових політичних сил і донині. Інша справа, що на тлі глобальної погіршення обстановки кількість прихильників цієї ідеї може значно зменшитися. Якщо ж згадати, що вибір між тією або іншою коаліцією в останні роки вирішується ліченим кількістю голосів ...

Так що почався в українській металургії криза здатна "перетасувати" розклади не тільки у вітчизняній економіці, а й політиці. На жаль, впевненості в тому, що перегризшіеся між собою "гілки" української влади здатні ефективно вирішити цю проблему, на жаль, немає. Втім, до всього можна ставитися й філософськи: якщо влада не вирішить проблему економіки - економіка, через незадоволених своїм життям людей, сама вирішить проблеми влади ...