Жити чи не жити разом?

Жити чи не жити разом?

Пам'ятаєте, в кінці 80-х - початку 90-х в Росії звучали вельми активні і відверті нарікання на те, що вона годує всі інші республіки. У тому числі, і нас - українців. Але варто було нам заявити про свою незалежність і піти на власні хліба, як виявилося, що ми так потрібні, так потрібні Росії. І так - всі роки аж до сьогоднішнього часу.

І в СНД нас затягували, і ЄЕПом спокушали, і двостороннім стратегічним "партнерством" утримували. А сьогодні вже й примушують до "дружбі" традиційним і дуже улюбленим Росією способом - "вогнем і мечем"!

Я це - до чого? Ні, не до нинішньої військової агресії Росії проти України і анексії Криму. Я про інше - про наш внутрішній, про нашу "п'ятої колони". Про тих, ХТО НАС ГОДУЄ, як вони вважають. А ще точніше, по-перше - про настільки явних сепаратистських настроях в Донецькій да Луганській областях. По-друге - про те вже чітко доспілі настрої в решті континентальної Україні, яке зводиться до одного: "а навіщо вони нам потрібні"? Додам, а ми - їм?

Відео дня

Ну, справді - навіщо нам їх утримувати?? Навіщо нам там, на південному сході, класти зараз життю наших хлопців з центральної да західної України - місцеві силовики адже фактично всі потуги центральної влади попросту саботують! Он, в Одесі - в одних шеренгах, з одними пов'язками ходили! (До честі одеситів - дали відсіч і заїжджим, і своїм сепаратистам, у тому числі, й у міліцейській формі). А в Донецьку, Луганську, Слов'янську і пр. - що? Переважна меншість, відверто і активно простимулювати і підтримане російським спецназом і російськими ж, та украденої у нас же бандою Януковича, грошима - бунтує, мародерствує, всіляко плодило сарказму і знущається над патріотами України, катує, катує і вбиває їх, багато в чому спираючись на місцеві влади , в тому числі, і силовиків. А переважна більшість - мовчить! Он уже і шахтарів жорстоко б'ють і погрожують шахти їх повзривать, а вони - "Ані парі з вуст"? Чекають коли і їм почнуть животи розпорювати, очі виколювати да вуха відрізати? Точно дочекаються! Але поки що це роблять з нашими пацанами і мужиками, з наших країв, або з місцевими патріотами. Адже, як завжди, гинуть-то найкращі!

Ну, добре - покладемо ми сотні, тисячі наших хлопців, затягнемо пояса, заліземо ще глибше в боргову яму, яку потім - у спадок! - Передамо своїм дітям ... І що ми отримаємо в сухому залишку? Що збережемо?! Те, що ми зараз політично, економічно, соціо-культурно, кримінально й маємо, але в значно більш гострій фазі.

Справді, адже саме звідти ми отримали "політичну" силу у вигляді Партії регіонів, яка за зовсім невеликий час наполегливо і цілеспрямовано, хоча, аж ніяк не поодинці, фактично зруйнувала нашу політичну систему і перетворила її на відверту публічно-кримінальний політичний режим.

Адже саме громадяни цього регіону своїми голосами, незважаючи на їм усім не тільки очевидне, але й глибоко відчуте "донецьке диво", привели до влади В.Януковича з його зграєю - своїх за духом і світоглядом.

Адже саме цей режим своїм нестримним злодійством і корупцією створив такі економічні та правові умови, які фактично призвели до стагнації і навіть руйнування окремих галузей економіки. У кінцевому рахунку - до критичного занепаду продуктивних сил суспільства і значного зниження життєвого рівня населення.

Культурно - це анклав з приниженою, закомплексованою і зомбувати ще з радянських часів ментальністю, в значній мірі криміналізованою.

Останнє і проявилося так виразно і трагічно особливо в подіях останніх місяців. Хоча цілком очевидно це було ще за часів СРСР. Так уже соціум цього регіону складався історично.

І що - вони хоч трохи відчувають себе винними?! Аж ніяк! Це, виявляється, ще й ми їм повинні і навіть зобов'язані "за прокорм"!

Так от, у мене, як у громадянина і рядового обивателя, є абсолютно закономірне питання. І скільки ж ще матеріальних засобів, фінансових ресурсів та й просто наших життєвих сил буде потрібно, щоб привести ці регіони в скільки-небудь прийнятне цивілізований стан?! Тих життєвих сил, ресурсів і коштів, які ми можемо спрямувати зовсім на інше - на наше внутрішнє облаштування, але без них!

Так от, стверджую: вони, як партнери по життя і історичного майбутнього - НАМ НЕ ПОТРІБНІ! А ось ми їм - дуже. І саме тому, що не "вони нас годують", а якраз самі харчуються нашими життєвими соками, каждодневно віднімаючи у нас і сьогодення, і майбутнє. Причому, з таким азартом і самозреченням, що при цьому абсолютно нерозважливо фактично знищують нашу нову, ще не зміцнілу політичну націю. Яку вони ж зневажають абсолютно щиро і з агресивним захватом!

Так, я розумію і згоден: соборність - ідея приваблива, переважною частиною нашого народу історично вистраждана. Але власне ідея ця аж ніяк не абсолютно конструктивна і продуктивна. Такою вона може бути тільки конкретно-історично. Тобто в конкретному суспільстві - з його реальним внутрішнім станом і зовнішніми геополітичними умовами, а не абстрактними, бажаними. І тому - так, ідея соборності конкретно-історично може бути конструктивною. А може і не бути, як це і сталося - так, на превеликий жаль! - У нашому випадку.

Фактично всі роки своєї новітньої незалежності ми - в ім'я ідеї соборності! - Платимо своїм сьогоденням і майбутнім за те, щоб жити під одним національної дахом з тими, хто є нашими цивілізаційними антагоністами. Із завидною, але все більш сумнівним в позитивному результаті завзятістю ми намагаємося створити спільний дім і справжню політичну націю. Єдність громадян, зчеплених спільними інтересами, спільними проблемами, загальною щоденним життям і загальним цивілізаційним майбутнім. І, звичайно ж, загальною відповідальністю - і щоденної, і історичною. Ми намагаємося створити політичну націю, яка зможе гідно і відповідально існувати в сучасному світі, а їм вона - НЕ ПОТРІБНА! У них інші історичні та сучасні кумири, інші моральні та моральні цінності, їх приваблюють інші історичні перспективи. І, що правду-то приховувати - усвідомлення цієї сумної істини стає все більш і більш в нашому суспільстві масовим.

Чому і таку назву статті - "Жити чи не жити - РАЗОМ?"

І, думаю, відкрутитися від відповіді на це питання вже не вийде. Так, і не варто!

Адже все виразніше і чіткіше проявляється антагонізм і брехливість вельми популярних на Донбасі міфів. Наприклад, про те, що Донбас "годує" решту України - це при тому, що регіон є постійно дотаційним, а при режимі Януковича і взагалі став чорною дірою нашого національного бюджету і фінансової "пральні". А відоме "місцево-патріотичне" "Донбас не можна поставити на коліна" фактично реалізувалося в уклінну Україну. І самі з колін не встали, і всіх нас поставили! Донбас виявився саме тим хвостом, який крутить собакою! І тому вони настільки впевнені у своїй винятковості і, фактично паразитуючи при цьому на решті всієї України, постійно шантажують нас своїм виходом з її складу.

І що? Теж будемо намагатися утримати їх "вогнем і мечем"?? І це реально продуктивно? Або, може бути, ЦЕ для нас прийнятно?! Переконаний, що НЕМАЄ і ще раз - НІ!

Тому є дуже просте речення - вистачить героїчно (без іронії!) Утримувати Донбас у своєму складі і тим самим і далі не тільки гальмувати цивілізаційний розвиток нашої політичної нації, а й ставити під питання саме її існування. Що, нам все ще мало досвіду життя і трагічних наслідків останнього чотириріччя?! Мало економічної розрухи, яку вони нам усім організували та здійснили?! Мало того критичного стану нашої державності, в якому ми опинилися під їх правлінням?! Або, може бути, нас все ще не протверезив безпрецедентний розгул криміналітету?! - Так навіщо ж нам цей агресивний, настільки азартно культивований і життєво небезпечний нарив в тілі нашої політичної нації??

Ні, вистачить! Треба, нарешті, і самим усвідомити і дати зрозуміти всім: входження до складу України, членство в нашій політичній нації - це не кара Божа, а привілей! Нехай не в нинішньому нашому стані, але абсолютно точно в тій Україні, яку ми без них створимо набагато швидше. Не треба і далі заламувати самим собі руки і морочити наші голови - ах!, Вони йдуть від нас. Та це ми самі повинні абсолютно чітко і однозначно ВІДМОВИТИСЯ далі жити з ними одним побутом і загальної історичною долею. Нам треба приймати своє власне рішення про виключення їх з складу України.

Досить дозволяти їм гальмувати і взагалі ставити під загрозу наш цивілізаційний вибір! Ну, невже комусь необхідно доводити, що не будь у нас цього політичного анклаву - ми вже давно були б в НАТО і мали б зовсім інший рівень національної безпеки! Що ми вже б були і досить близькі до членства в ЄС і мали б уже іншу політичну дійсність, інші економічні результати і інші життєві стандарти?!

Досить бути їх заручниками! Нехай вони самовизначаються - як хочуть. Але без нас!

Їм так хочеться провести референдум - так давайте його і проведемо! - По-чесному, абсолютно відкрито, і не місцевий, а всеукраїнський. Але не з питанням "Чи згодні Ви з виходом Донецької та Луганської областей зі складу України", оскільки цілком очевидно, що Україна в цілому проголосує проти. А з питанням "Чи підтримуєте Ви виключення Донецької та Луганської областей зі складу України". І проведемо його по всій Україні - за винятком цих областей. При цьому громадянам України в адміністративних одиницях цих областей треба надати можливість визначитися на місцевих референдумах з питання збереження свого статусу в складі України. Адже деякі сільські сходи вже ставили питання про свій перехід в адміністративну підпорядкованість інших областей. І здійснити весь цей процес цивілізованого розлучення - за НАШОЮ, а не їх ініціативи і на підставі НАШОГО, а не їх вирішення - необхідно під суворим міжнародним контролем і участю!

І це - політичний вихід, який може не тільки реально дозволити наші проблеми, але і буде з щирим полегшенням сприйнятий світовою спільнотою.

А от з Кримом так вчинити не можна - принципово! Це, за міжнародним правом - незаконно анексована територія і має бути повернена без всяких заперечень і умов!

Зберегти країну - це прекрасна ідея. У реальності це означає зберегти цілісність територію і політичної нації. Але, якщо лише десята частина Українського народу (громадян України всіх національностей - за Конституцією!) Отруює існування всього організму, не дає йому не тільки нормально рости і розвиватися, а взагалі ставить під реальну загрозу його існування - то що робити?? Покласти свої життєві сили на те, щоб цю одну десяту вилікувати? А якщо ВОНА НЕ ХОЧЕ видужувати, якщо для неї - ХВОРІ МИ! Якщо для неї нинішній стан і існування органічно, природно, желанно?? Так що - гробити весь організм?!

Розумію, наскільки висловлені тут ідеї публічно неординарні. Але, давайте, хоча б, задумаємося в цьому напрямку. Давайте це обговоримо. І, може бути, саме таким чином ми зможемо реально дати, забезпечити самим собі можливість жити і працювати по-людськи. Нормально розвиватися, активно входити і в європейську цивілізацію, і в світову спільноту. І, якщо для цього потрібна ампутація, значить - ампутація, разом з територією - значить, разом з територією! Давайте не мучити - ні себе, ні їх. Станом цивілізаційно привабливими - повернуться. І приймемо - коли і якщо стануть цивілізаційно дорослішим і відповідальніше. Якщо їх відпустять, звичайно ...