Не все, що коливається, падає

Світ знову ловив нас, але не впіймав! Ми тепер - якийсь позаблоковий буфер з претензією на європейськість. Так, ми - європейці, але без доріг і з першим місцем у Європі по СНІДу та туберкульозу (ось і вся ціна Мінтрансу-Укравтодору і так званим благодійникам з їх стібреннимі "Берізка". Ну, а про будівництво "елітних котеджів" на місці протитуберкульозних санаторіїв у Криму та Одесі можна сказати коротко: бенкет під час чуми). І все-таки - ми суб'єкт геополітичного спектаклю.

Чому суб'єкт? Та тому що Україна, очолювана президентом-патріотом, змусила нервувати велику Росію. І справа не в тому, що російські "клюнули" на таку примітивну наживку, як "надшвидкісне" вступ України в НАТО (адже вудка - це палиця з гачком на одному кінці і дурнем - на іншому).

Справа в тому ВІДКРИТОМУ діалозі з українським народом, який, нарешті, почав Ющенко у такому складному питанні як НАТО (ще б перестав будувати нишком у Чорнобильській зоні ядерні могильники для відходів американських атомних "батарейок" з Південно-Українською АЕС: такі питання треба вирішувати тільки на всеукраїнських референдумах, а не келійно - на зустрічі МЕДИКА Богатирьової з американським послом). Адже за НАТО напевно буде голосувати на наступних президентських виборах весь той РІДНИЙ ющенківський електорат, який йому насправді неможливо втратити, незважаючи на всі дикі рухи тіла "Нашої України" і "Єдиного центру", Пижа представляти на парламентській арені САМОГО хоружівського хитруна. Тільки за рахунок натовської риторики Віктор Андрійович отримає десять мільйонів голосів, як з куща: саме західноукраїнський електорат готовий багатьом в своєму житті пожертвувати заради суверенітету України, про який так печеться Ющенко.

Взагалі, схоже, що українські націоналісти люблять Ющенко навіть за його недоліки. Тому абсурдними всі пророкування колишнього "директора парламенту" Олександра Волкова про те, що, мовляв, самому Ющенку вже вигідно піти від всенародних виборів президента: можна, наприклад, вибирати президента в парламенті, як у Чехії чи Італії. Абсурдні ці пророкування саме на тлі посилилася геополітичної активності Ющенко, який у Бухаресті таки змусив попотіти на спільному конфіденційному обіді Путіна, Буша, Саркозі та Меркель. Те, що наш президент не потрапив на цей обід і бігав під дверима - неважливо: ВОНИ ховалися за цими дверима фактично від нього і його рішучості ПОЧАТИ вступати в НАТО.

Так що НЕ ВІНУВАТА ХАТА, что не пустила НАТО!

Не менш цікавий рішучий настрій Ющенко на стабільність гривні: другий раз в новітній історії друга вже за рахунком уряд Тимошенко намагається зміцнювати гривню, але наривається на повний отлуп з боку Банкової та її дивиться в Нацбанку Стельмаха, який і на пенсії, мабуть, борозни не зіпсує .

Крім усього іншого, Ющенко взяв під своє крило проторгувалася Семенюк (стара соціалістка явно має намір дати "останній і рішучий бій" уряду своїх колишніх союзників) і вторговавшего Черновецького (Леонід Михайлович, правда, як людина розсудлива не визнає на ділі ні вищестоящих, ні нижчестоящих: перший він не визнає, друге не бачить в упор). У цьому зв'язку не можна, до речі, не погодитися з думками на цей рахунок уряду: явно пора перетворити Фонд держмайна до Міністерства держмайна, як це зроблено, наприклад, у Російській Федерації. Що ж до суміщення двох посад - київського мера і київського губернатора (яким в одній особі як глава Київської держадміністрації сьогодні є нібито переобирається Черновецький), то потрібно повернути цю абракадабру, тому, хто придумав цей пост у вигляді "Труфальдіно із Бергамо", тобто Сан Саничу Омельченку.

Саме він, очолюючи профільний комітет Верховної Ради, і повинен виправити власну витівку: розділивши в новому Законі пост київського мера і пост глави київської адміністрації, він почне, нарешті, ту територіально-адміністративну реформу, про яку так багато просторікував в першому уряді Тимошенко тодішній віце -прем'єр Роман Безсмертний і від завершення якої давно отримує величезну ЕКОНОМІЧНУ користь сусідня наша вчителька в реформах - Польща.

Як всі політики, які в справжніх конфліктах участі не брали, фаворитами на київських мерських виборах почуваються ПОКИ Черновецький і Кличко. Цікаво, чи піде їм про запас досвід Луценко, який теж претендував один час і на прем'єрський пост, і на київське мерське крісло, і на перший номер у президії "Нашої України"? Адже судження наших ворогів про нас часто ближче до істини, ніж наші власні (а з судженнями ворогів у кандидатів в мери столиці проблем явно не буде).