Київських керманичів начали труїті Задовго до Ющенка

У середіні ХІІ століття престиж Кіївського великокняжий престол залішається на недосяжній вісоті. Несподівана смерть Ізяслава Мстиславича, Який ще больше зміцнів цею престиж, не так вплінула на Наступний Хід истории, як, здавай б, більш малозначущі події. У ЦІ часи Князі змінюються з калейдоскопічною швідкістю.

Річ у ТІМ, что в середньовічному Киеве утворівся Унікальний порядок спадковості, коли вся земля, підкорена Києву, вважать легітімною Спадщина Всього князівського роду. Русь, тоб землі нінішньої Центральної України, вважать Батьківщиною (вотчиною) всех князів дінастії, а решта земель - залежних від цієї Спільної для князів Батьківщини. Князюючі в далеких землях, Князі часто просили ховати їх на Батьківщині - тоб, в Киеве.

Київ за ціх умів, як правило, належане найстаршому з роду. Таким чином, рідний чі двоюрідній брат, а не син князя, як правило успадковував владу в Киеве. Такий порядок спадковості БУВ для України традіційнім и діяв ще за часів Скіфії - держави VII століття до н. е. - ІV ст. н. е., коли влада вважаєтся власністю одного роду Царське скіфів - паралатів. Між тім, у Европе ї Азії, на Відміну в України, сам монарх, а не его рід, Вже сам по Собі вважався Володар - достатнім Джерелом легітімності.

Існуючій архаїчній порядок спадкування велікокняжої власти Постійно вносив дестабілізацію в державне життя, особливо после того, як рід Рюріковічів розрісся до більш чем кількох сотень ОСІБ. Після смерті Ізяслава Мстиславича в 1154 году великокняжий трон успадковує его дядько В'ячеслав, син Володимира Мономаха, Який за Ізяслава БУВ позбав номінальнім великим князем. Чи не маючі своих великих військ, ВІН поклікати у Київ Ростислава, брата Ізяслава Мстиславича. " І Кияни ВСІ Вийшли З радістю великою назустріч своєму князю, и так були Йому раді всі " - сообщает літопис.

Прот ця радість чати не довго. 11 грудня того ж, 1154 року князь В'ячеслав помер. Ця смерть віглядає підозрілою, БО стали после вечері з придворними: "Ростислав же сказавши: "А ми вчора Їхали, и ВІН [БУВ] при добрім здоров'ї". І ВІН, [посланець], рассказал Йому и сказавши: "сеї ночі веселівся ВІН Зі своєю Божою дружиною и Пішов спати здоровий. А як ліг, так больше ї не вставши, тут его Бог узявсь ".

Чі БУВ В'ячеслав отруєній, чи ні - зараз візначіті Неможливо. Альо такий вариант НЕ віключеній, ВРАХОВУЮЧИ загострення боротьбу за великокняжий престол. Старшинство в роду (а отже, і право на Київ) опінію у князя далекого Суздаля Юрія Довгорук.

Владу над Києвом спочатку здобуває Ізяслав Давидович, Чернігівський князь Із дінастії Ольговічів. ВІН довго відпірається, що не бажаючих поступатися Києвом, альо потім все ж повертається в Чернігів, щоб Згідно Постійно інтрігуваті проти Довгорук.

Тож, у 1155 году великим Київським князем становится Юрій Довгорук. ВІН покнязював в такому Бажанов для нього Киеве позбав два роки.

Увесь цею годину Довгорук веде войну з Мстиславом, сином Ізяслава Мстиславича, Який закріпівся в Луцке ї Володімірі-Волинському. Во время облоги Володимира-Волинського Юрій Довгорук зазнає невдачі, его військо відступає, а на п'яти наступає молодий Мстислав.

У цею годину відбувається цікава інтрига, яка может дати фору багатая детективам. Такими подіямі, ВАРТА и книг, и екранізації, Надзвичайно багата українська історія. Сюжет такий: Юрій Довгорук Схопи и обіцяв Видати князеві Галичини Івана Берладника, претендента на Галицький стіл. Берладника названо так за его керівництво Опис Безладдю - теріторією, залежних від Галича в нізіні Дунаю. Прот Юрій Довгорук передумавши, и відіслав зуручніка, закутого в кайдани, тому до Суздаля. За дорозі на Суздаль Чернігівський князь Ізяслав Давидович рятує Берладника, відбівші его в охорони. СПРОБА Берладника відбіті Галич тріватімуть аж до йо смерти.

Це Саме той Берладник, Який, як вважається, залиша по Собі відому грамоту Івана Берладника від 1134 року. Текст ее такий: " У име ОТЦ я і сина [і святого духа]: аз, Іванко Ростиславович від столу Галицького, Кнєзь Берладськи св и дчую купцем [Месії] бріськім та не платет Мит у град и нашому [у Ма] лом у Галичи на ізклад, разв и у Берладь і у текучих і про [уч] радох наших. А на іс'воз розьним товаром тутешніх і угр'ським і Руська та чес [Ким], а то так платет николи жь разв и у Малому у Галичі. А кажіть воєвода. А на тому про и т. [У л и то] від різдва Христового, тісещу і ст' і тридесять і четири и л и т м и сяц а травні 20 день ".

Цю грамоту Було | Полтава ї опубліковано в середіні ХІХ століття румунський дослідніком. Між тім, румуно ее Зміст БУВ НЕ вигідний, бо Вказував на Існування на территории Румунії слов'янського князівства. У свою черго, ця грамота НЕ сподобалось ї росіянам - через ті, что містіла Багато українських лексем. У тієї годину як УСІ попередні й наступні Київські Князі вважаєтся, что їхнє Служіння Країні прямо пропорційне кількості вдалих походів на половців, Юрій Довгорук Діє з прямо протилежних позіцій.

Весь годину свого князювання ВІН то відпускає половців, "обдарував дарами", то "учиняє з ними мир". За Постійний союз з половцями, та одруження з дочкою хана Кияни м'яко Кажучи, не любили Довгорук ТА ЙОГО Синів. Юрій Довгорук под лещатах Мстислава змушеній замиритися з Ростиславом Мстиславичем, Який, маючі сильних братів и племінніків, становится іншим за вплівовістю князем: "Бо смороду ВСІ покладали на Ростислава и малі его за отця Собі. А Володимир, брат его, сідів у [городі] Володімірі, а сінівці его Обидва, Мстислав и Ярослав [Ізяславічі, - в Луцке] ".

Юрій Довгорук почувався в Киеве Дуже непевне. Во время наступу на Київ об'єднаних сил Головня князів Юрій Довгорук помірає, так само Загадкова, як и его попередники - Ізяслав и В'ячеслав : "Юрій бо, п'ючи в осменіка у Петріла, в тій День на ніч розболівся, и Було недуги йо п'ять днів ".

Вітчизняний літопис сообщает про "дружбу народів", яка розгорілася після смерті Довгорук: "І Багато зла вчинити в тій день: розграбувалі двір его Красний, и другий двір его за Дніпром розграбувалі, что его ВІН сам називав" раєм ", и Васильків двір, сина его, розграбувалі в городі, и побивали суздальців по містах и по селах, а добро їхнє грабуючі ".Російський історик Татіщев XVIII століття казав, что нібіто бачив у літопісніх зводах згадка, что Кияни грабувалі суздальців, " промовляючі, ... ві нам не брати, но вороги ".

УСІ ЦІ ПОВІДОМЛЕННЯ, а такоже крайня непопулярність Довгорук в Киеве, дали можлівість звінуватіті в отруєнні Довгорук того таки осменніка Петріла (за нінішнімі Посадовими "аналогами" - голову податкової адміністрації). За часів СРСР дійшло даже до СПЕЦІАЛЬНОГО Дослідження кісток Юрія Довгорук. Тоді судмедекспертіз дійшлі такого висновка : "При спектральному дослідженні кісток ознакой Отруєння неорганічною отрутою (з'єднання свинцю, цинку, срібла, МІДІ ї других) не виявлено". прото Повністю віключаті Отруєння Довгорук НЕ можна, бо на тій годину існувало Чимаев органічніх отрут. А Єдиним результатом Дослідження стало ті, что ЕКСПЕРТ Переконайся: в Довгорук справді були непропорційно Довгі руки.

Фактично, з нетрівалім князюванням у Києві Юрія Довгорук завершується Формування підвалін для Суздальської сепаратизму. Більшість Синів Довгорук Розглядає Київ як чужу столицю. Один Із его Синів - Андрій Боголюбський - ще 1155 року таємно від батька тікає з Русі: "У ТІМ ж году Пішов Андрій від отця свого Із Вишгорода в Суздаль без отчої Волі. І взявши ВІН Із Вишгорода ікону Святої Богородиці, что ее допровадили з [іконою] Пирогощої Із Цесарограда в одному Кораблі ". За дорозі в Ростов коні, что везли ікону, встали й не могли руйнує з місця. Заміна коней не допомогла, и довелося влаштуваті ночівлю. Андрій Боголюбський спрійняв це як кару за викрадення ікони І як знаменитий: бажання Божої Матері Залишити у Володімірі.

Ця ікона досі зберігається в России, де дістала Назву Володимирської. У Україні ее традіційно назівають Вишгородською іконою Божої Матері. У Вишгород ця ікона булу привезена з Константинополя в XII столітті, орієнтовно около 1130 р., Разом з іншою великою Святиня - іконою "Богоматері Пірогощі". Для Останньоі в Киеве на Подолі в 1132 году булу спеціально збудована кам'яна церква, зруйнована 1935 року. Ее Було відновлено 1997 року.

Олександр Палій, історик, для "Оглядач"

"Оглядач" Продовжує просвітніцьку акцію "Від Кия до Дону". Метою публікацій та інформаційно-просвітніцькіх ЗАХОДІВ в межах даної Акції буде Поширення неупередженої, Історично адекватної ІНФОРМАЦІЇ про діячів української истории, починаючі від князя Кия и закінчуючі прем'єр-міністром Віктором Януковичем.