23 вересня • оновлено в 04:35
Політика Економіка

/ Світ

Посмішка Гагаріна не виправдовує ГУЛАГ — Віктор Шендерович

50.3т Читати матеріал російською

Про те, як знищення вільної преси і токсична еліта ведуть до деградації російського суспільства, про покоління, яке не знає нічого, крім президента Володимира Путіна, про згубну ностальгію за "совком", "чорні" та "білі" списки OBOZREVATEL поговорив із Віктором Шендеровичем — письменником, сатириком, ведучим і журналістом. 6 жовтня він приїхав у Дніпро, щоб представити книгу-альбом "Лец. XX століття", присвячену уродженцю Львова, польському сатирику Станіславу Єжи Лецу.

— Вікторе Анатолійовичу, без вільної преси неможливі зміни й модернізація. Як ви думаєте, що чекає на російське суспільство із нинішнім рівнем журналістики?

— Насправді у Росії є, дійсно, хороша, справжня журналістика. Розумна, відважна розслідувальна журналістика. Влада її маргіналізує, а суспільство не те що не в змозі її захистити, але навіть не розуміє, що це — у його ж інтересах.

Так, це питання про курку і яйце — без якісної журналістики деградує суспільство, але за деградуючого суспільства деградує і журналістика. Це взаємопов'язані речі, тому Путін почав знищення вільної преси із найпотужнішого засобу масової інформації — НТВ. І ці дії із його боку є раціональними для досягнення своїх цілей.

Нічого хорошого на російське суспільство не чекає. І той ступінь інтоксикації, який сьогодні спостерігаємо, звичайно, безкарно не пройде. Уже не проходить. Навіть якщо уявити, що вже завтра ця пропагандистська інтоксикація припиниться, то на лікування суспільства підуть роки.

За два десятиліття правління Путіна ми пройшли великий шлях від деградації суспільства, і це найголовніша драма. Мова навіть не про фігуру Путіна. Путін — це симптоматика прокляття. Так, він відповідав на якісь запити в суспільстві, але більшою мірою ці запити формує влада. Я завжди казав, що відповідальність еліти в тому, що вона формує правила поведінки. І коли в Росії кивають на суспільство, мовляв, воно обирає цю владу, то це суспільство вже сформовано двадцятирічним правлінням Путіна.

Уже виросло покоління, яке нічого, крім Путіна, не знає. І коли спілкуєшся із такою людиною, то розумієш, що там мізки вже просто просякнуті пропагандою, і треба щодня займатися просвітою такого покоління. Але займатися цим не дають. Люди, які могли щось пояснити, відлучені від великих аудиторій. Я можу виступати по всьому світу, але не в Росії.

І ця проблема захворювання на пропаганду, токсичності наших еліт — дошкуляє не тільки росіянам, а й усім, хто по периметру від Росії.

Віктор Шендерович

Віктор Шендерович

— Молодь через інтернет формує горизонтальні зв'язки з ровесниками із України, Європи, США, знаходить розуміння із західним світом і його цінностями. Хіба глобалізація й інтернет не впливають на зміну світогляду молодого покоління?

— Глобалізація вносить свій вклад, звичайно. Шанс на еволюцію поглядів, на зліт є у кожної окремо взятої людини. І тут часом трапляються дива, коли людина, яка зросла у жахливій обстановці пропаганди, через інтернет, книги або спілкування виривається із цього, долає гравітацію. Але це поодинокі випадки. А якщо говорити про сумарний вектор, то він не може бути благополучним в країні, де телебачення перетворено на пропаганду. Та й інтернет значною мірою також. Не варто перебільшувати лібералізм інтернету. Рекламні й інформаційні потоки там також — у руках влади.

— Ви маєте на увазі фабрику тролів Лахта, колишнє Ольгіно?

— Звичайно. Нещодавно я розмовляв із одним фахівцем з інтернету. На всі запити користувачів вискакує реклама, в тому числі й політична. І вона оточує користувача інтернету, як повітря. Ми нею дихаємо.

Я колись працював у Воркуті і відпльовувався чорним. Цього не помічаєш там. Тому що дихаєш повітрям, в якому вугільна суспензія. Висмаркуєшся, а там усе чорне. Ти це не вдихаєш спеціально. Цей бруд — звична частина повітря там. І контекстна реклама, яка видається на масові запити, контролюється владою. Занурює, як чорне повітря Воркути, в інформаційні потоки Кремля, і не видасть вам Шендеровича, Уліцьку або Гребенщикова. Тільки якщо ви самі свідомо не будете їх шукати. А масовий користувач отримує те ж саме, що й у телевізорі.

Усе в руках Кремля: інформація, гроші, бізнес. Тому інтернет — не панацея. Довга історія, звичайно.

А особистий прорив окремо взятої людини, повторюся, можливий. І є приклади, коли діти з номенклатурних сімей змінювали прийняту там провладну доктрину. Але, на жаль, сумарний вектор настроїв у суспільстві формується усе ж владою.

— Вікторе Анатолійовичу, вас занесли у так званий український "білий список" російських громадських діячів. Для вас це щось означає?

— Чесно кажучи, я б вважав за краще, щоб не було жодних списків — ані "чорних", ані "білих". Маю почуття ніяковості, перебуваючи в цьому списку. Я не планував конвертувати свою позицію щодо України у якісь гастрольні блага. Та я їх і не бачу. Коли тебе заохочують таким чином, то виходить, ніби ти входиш у якісь договірнівідносини й не з власної волі. Я не хотів би, щоб моя позиція якимось чином мала відношення до договірних відносин. Не хочу бути ані в "білих", ані в "чорних" списках. Є люди в Україні, які хочуть мене бачити, і я готовий приїжджати до глядача без будь-яких списків.

Мені зрозуміло, чому ці списки виникли. Але в них є якась номенклатурна старанність, що мене не радує. Та й у "чорні" списки люди часто потрапляють не зовсім обгрунтовано. Розумію нервовість цього питання для України й українців. Розумію, що воююча країна не може реагувати інакше, і розумію ступінь загостреності цієї реакції.

Але коли, раптом, я завинив перед Україною тим, що написав некролог Олексію Баталову... Тому що Баталов в останні роки життя, як з'ясувалося, підтримував "русскій мір". Але тут треба розуміти, що життя складається із напівтонів. Чорно-білий світ — він дуже простий, у ньому легко орієнтуватися. Але в чорно-білому світі, як правило, незатишно. І незатишно себе в ньому починають себе почувати навіть ті, хто в білому. Той самий Баталов, який підтримав дії Росії в Криму, — він не Моторола і не Гіві. Не можна ставити між ними знак рівності. І коли я чую побажання смерті на мою адресу — за добрі слова пам'яті недавно померлому Роману Андрійовичу Карцеву, то розумію, що це перебір.

У мене була така фраза, написана в кінці вісімдесятих, — "наздогнали людожера і з'їли його". Коли ти сам починаєш з'їдати людожера, то це теж недобре.

— У такому разі, який ваш улюблений колір?

— Не чорно-білий точно, я перебуваю завжди в проміжку між ними. Розумію, що несу на собі прокляття країни-агресора. І часто чую від людей, до яких ставлюся із симпатією, мовляв, поки йде війна — не може бути жодних відтінків.

Але хочу зауважити, що навіть під час війни з фашистами, за того обсягу біди, в 44-му році, деякі люди розуміли, що не кожного німця треба вбити. Не кожен тоді заслуговував на смерть. Може, якийсь німець був заручником Гітлера. І не один. Згадую вірш Слуцького — політрука, який в тому числі керував розстрілами, військової людини. Вірш про німця, який грав на губній гармошці, мовляв, якого шкода. Тому потрібно уникати цієї чорно-білої диференціації, і так, я не дуже радий, що перебуваю в "білому" списку.

Важливо також не піддаватися остальгії і не підсаджувати на неї нове покоління. Чудове, що було в молодості, яка припала на часи Союзу, не виправдовує ті жахи режиму. Посмішка Гагаріна не виправдовує ГУЛАГ.

— Чи маєти ви з труднощі під час перетину російсько-українського кордону?

— На українській стороні мене, як громадянина Росії, оглядають пильно. Але не скажу, що стикаюся із труднощами.

А ось мій приятель, театральний режисер Михайло Миколайович Чумаченко, щоразу проходить через ретельні допити. А все тому, що він повний тезка якогось сепаратиста із Донбасу. Так, вперше він списав це на помилку. Але під час другого і третього його візиту в рідну Одесу відбулося те ж саме. Автоматники і допит. Користуючись нагодою, прошу передати компетентним органам на кордоні, що не завжди людина з ім'ям Михайло Чумаченко — сепаратист. Іноді це — відомий театральний режисер, запам'ятайте його.

Тисни! Підписуйся! Читай тільки найкраще!

14
Коментарі
43
32
Смішно
120
Цікаво
16
Сумно
11
Треш
Щоб проголосувати за коментар чи залишити свій коментар на сайті, до свого облікового запису MyOboz або зареєструйтеся, якщо її ще немає.
Зареєструватися
Показати коментарі
Нові
Старі
Кращі
Найгірші
Коментарі на сайті не модеровані
Jes Veg
Jes Veg
Гагарин не был в космосе. Это типичная кремлёвская мистификация. За него летала очередная собачка. Нет никаких доказательств, что Гагарин был в космосе, кроме его видео, где он лежит в скафандре в груде железа. А потом его уже убили, чтобы не проболтался. За Гагариным следили агенты КГБ, в том числе во время его поездок за границу в составе советских делегаций. Он объездил практически весь мир и естественно начал осознавать, что реальная жизнь в СССР простого населения далека от лакированной картинки советской пропаганды. Гагарин любил шумные застолья. Во время которых, вероятно, по мнению советских спецслужб, начал излишне распускать язык. В определённый момент сверху была дана команда на его уничтожение под видам авиакатастрофы. Ведь это был бы тяжёлый удар для советской пропаганды, если бы Гагарин вдруг решил бы стать диссидентом или сбежать за рубеж. Если бы Гагарин действительно оставался нужен советскому режиму, его ни за что не отправили бы летать в испытательные полёты.
Показати коментар повністю
Афанасьев Алексей
Афанасьев Алексей
За несправедливости ГУЛАГа ответили Ежов с подручными. Правда к сожалению не все. Хрущев а Сталин зачем то плжалел
Показати коментар повністю
Игорь Комличенко
Игорь Комличенко
В общем, все правильно. Быдлеет, дуреет и оскотинивается хомо-кацапус.
Показати коментар повністю
1 з 4 відповідей | показати всі
Колорад Ваня
Колорад Ваня
Сергій Сергій, а може ты - педик ? Хотя, почему - "може", точно - педик.
Показати коментар повністю

Блоги / думки

ads pixel