Блог | Венесуельський табір у вогні
Щонайменше 37 осіб загинуло у протистоянні між в’язнями та поліцейськими у буцегарні південної Венесуели. Спецназ намагався розчистити приміщення, які захопили незадоволені арештанти декілька тижнів тому. Щось подібне, але з більшим розмахом відбувається по всій країні починаючи з квітня (загинуло понад сто осіб). У боліварської революції Уго Чавеса буквально закінчилося пальне, адже соціалістичний "рай" тримався на націоналізації (а фактично конфіскації) в іноземних інвесторів підприємств енергетичного сектору та на сприятливій кон’юнктурі світових цін на енергоносії, пише Олександр Хара для Майдану закордонних справ.
Із найбільшими на планеті підтвердженими запасами нафти та восьмими за розміром покладами природного газу Венесуела мала всі можливості порвати зі злиденністю (більше третини населення досі живе за межею бідності) та посісти одне з передових місць у Латинській Америці. Однак, як довів не лише Радянський Союз, у лівацьких революціонерів погано виходить із розвитком економіки та покращенням добробуту населення. Значно краще вони вміють монополізувати владу та розбудовувати "соціалістичний табір".
Корупція й неефективне управління в умовах зменшення притоку нафтодоларів підштовхнули президента Ніколаса Мадуро до посилення концентрації влади та наступу на рештки громадянських свобод. Проведені вибори до Національної Асамблеї викликали хвилю протестів всередині країни та невизнання поза її межами. Офіційна явка становила 41,53%, що дорівнює понад 8 млн виборців. Натомість розрахунки та спостереження опозиційних сил свідчать про те, що у голосуванні взяли участь від 2 до 3 млн осіб, тобто на дільниці не з’явилось 88% виборців, тож про легітимність нового парламенту не йдеться. Понад 40 держав не визнали новообраний законодавчий орган, а США запровадили санкції проти президента країни.
Цілком прогнозовано жодних проблем не побачили "братні режими". Китайське зовнішньополітичне відомство зазначило, що вибори пройшли спокійно та без серйозних порушень, а також висловило сподівання, що "всі сторони у Венесуелі зможуть вирішити наявну проблему шляхом мирного діалогу в рамках правової бази". Кремль звинуватив опозиційні сили в протистоянні, закликав утриматись від "деструктивних планів" і вимог посилити економічний тиск на Каракас.
Читайте: Ресурсы Донбасса подходят к концу
Москва, як ніхто інший, розуміє, що в умовах санкційного тиску режим Мадуро довго не протягне. Маючи на меті утримати нинішній політичний режим, контрольована соратником Путіна – Ігорем Сєчіним "Роснєфть" видала венесуельській державній нафтогазовій компанії аванс на постачання нафти у розмірі $6 млрд (усього впродовж останнього десятиріччя РФ профінансувала Венесуелу на $15-20 млрд). Експертна спільнота вважає такий крок ризикованим та економічно необґрунтованим, адже із $10 млрд золотовалютних резервів Венесуела має зовнішній борг розміром $150 млрд. І це при тому, що життя в країні продовжує погіршуватись шаленими темпами – промислове виробництво впало на 10%, річна інфляція сягнула 600%, бракує найнеобхідніших речей і продуктів.
Попри цю вкрай сумну картину, Москва має на меті досягнути трьох цілей. По-перше, використати сприятливу ситуацію для елегантного "розпилу" грошей, адже лише так функціонує клептократичний режим Путіна. По-друге, спробувати закріпити за собою позиції після можливої зміни влади в країні. У Кремлі, вірогідно, вже забули, що подібний фінт із кредитом Януковича не приніс їм бажаного успіху. І наостанок, режим Мадуро корисний з погляду перманентного дратування Вашингтона. Звичайно, це не розміщення ядерних ракет на Кубі у 1962 році, але вже щось.
У своїй екстравагантній манері Дональд Трамп уже заявив, що "не виключає військового втручання у Венесуелу", що спричинило нервову реакцію як у латиноамериканському регіоні, так і далеко за його межами, включаючи деяких європейських союзників.
Хоча здається, що інвестиції Кремля у підтримку венесуельського лідера явно не окупляться його утриманням при владі, вони точно досягнуть більш важливої мети – внесення ще більшого хаосу у міжнародні відносини, а головне – розбрату між центрами політичного Заходу.
Отже, Венесуела тривалий час залишатиметься складною проблемою для країн регіону, головним болем для адміністрації Трампа, а також іще одним інструментом Путіна в реалізації його деструктивного порядку денного для світу. Принаймні допоки не почнеться неминучий безлад у власне російському "таборі"…
