Блог | Три уроки для світу: як поводитись з тиранами
Як відомо, у ніч на суботу 14 квітня Сполучені Штати Америки, Велика Британія та Франція завдали ударів по сирійських військових об'єктах, пов'язаних із хімічною зброєю. Цілями ударів були науково-дослідний центр під Дамаском, склад хімічної зброї біля міста Хомса, а також розташований неподалік від складу командний пункт, повідомив голова Об'єднаного комітету начальників штабів збройних сил США Джозеф Данфорд. У свою чергу міністр оборони США Джеймс Меттіс зазначив, що удар по Сирії був одноразовою акцією, і поки що інші авіаудари не заплановані – все залежить від того, чи буде сирійський режим знову застосовувати хімічну зброю, пише Олег Бєлоколос для УКРОПу.
На думку міжнародних оглядачів: "Ударами по Сирії Вашингтон, Лондон і Париж переслідують одразу дві цілі. Вони дають зрозуміти, що застосування забороненої хімічної зброї не залишиться без наслідків, а цинічне заперечення та приховування воєнних злочинів у світі не сприйматимуть, хто б не докладав до цього руку та хай як сильно він не розкручував би свою пропагандистську машину".
Між тим реакція Росії була доволі передбачуваною: цинічні звинувачення Заходу, продовження захисту режиму Асада та чергова брехня, за якою ховаються комплекси, пов’язані з неспроможністю нахабно діяти там, де Кремлю демонструють рішучість у протидії. Зокрема, на тлі фотозвіту про ураження зазначених та інших цілей дані (озвучені 14 квітня на брифінгу в міністерстві оборони Росії) про те, що з 103 крилатих ракет Сирія спромоглася "перехопити" 71, мають вигляд явної дезінформації. А вже 16 квітня Центр радіологічного й хіміко-біологічного аналізу в швейцарському місті Шпіці спростував заяву головного російського дипломата Лаврова, у якій він повідомив, що виявлення у зразках із Солсбері слідів нервово-паралітичної отруйної речовини BZ та високої концентрації речовини A-234 свідчить про те, що вони начебто вироблені в НАТО. Швейцарці ж у відповідь наголосили, що їхня лабораторія "не сумнівається у висновках британських експертів щодо характеру токсичного хімікату, який було використано під час отруєння екс-розвідника Сергія Скрипаля".
Читайте: Кінець гри: сирійська авантюра Путіна зазнала фіаско
Вельми показово, що один з провідних російських експертів у сфері зовнішньої політики нещодавно звернув увагу на те, що у відносинах між Заходом і Росією розпочався абсолютно новий політичний цикл, а стосовно самого Путіна вже де-факто здійснюється сценарій під умовною назвою "Саддам Хусейн". Тобто, на думку цього аналітика, світова суспільна думка готується до оголошення господаря Кремля поза законом із "наступними оргвисновками".
Слід зазначити, що цей лояльний до Кремля експерт, мабуть, є недалеким від істини: як іще може ставитися цивілізований світ до політичного діяча, який уже звик не соромлячись, відверто та голосно погрожувати людству зброєю масового знищення й до того ж постійно демонструвати всім цинічну зневагу до міжнародного права?
Сьогодні, після нещодавніх ударів по Сирії, стає очевидним, що цивілізований світ потребує подальшого плану дій. Зокрема, мабуть, важко не погодитись з сенатором-республіканецем Джоном Маккейном, який підтримав рішення президента Трампа про проведення військової акції проти Сирії, попередивши, однак, що для мирного вирішення конфлікту в регіоні адміністрація повинна розробити "повномасштабну стратегію". І не в останню чергу така всеохоплююча стратегія потрібна через необхідність врахування попереднього історичного близькосхідного досвіду.
Отже, урок перший: тиранію й агресію не можна зупинити самими лише економічними санкціями, резолюціями ООН та рішеннями міжнародних судів. Адже той-таки Саддам Хусейн після поразки у війні 1991 року й запровадження санкцій ООН проти Іраку збудував декілька десятків шикарних палаців, купував у величезних кількостях предмети розкоші, продовжував зміцнювати збройні сили, створювати хімічну, біологічну зброю та здійснювати жорстокі репресії проти невдоволених. Марними виявилися й сподівання США та їхніх союзників на те, що Саддама скине з трону верхівка іракського військового командування.
Читайте: Контрсанкции с расчетом: российский бюджет понесет урон
Можна винести й ще один урок для світу, адже дехто продовжує стверджувати, що вторгнення США в Ірак у 2003 році з метою знищення режиму Саддама Хусейна було помилкою. Ну як же ж!? Ядерної зброї там не знайшли! Начебто хімічної та біологічної було недостатньо. Як недостатньо було й низки задокументованих спроб режиму Саддама отримати ядерну зброю й засоби її доставки. Звичайно, сьогодні це звучить більш ніж наївно: уявіть собі, що крім одіозного диктатора з Північної Кореї у світі був би ще один маніяк з ядерною зброєю й ракетами, що долітали б, скажімо, до Рима, Праги, Афін чи Києва. А Саддам рано чи пізно все це отримав би: про неефективність міжнародних санкцій свідчить той же приклад КНДР. А тепер спробуємо поставити риторичне запитання: невже хтось сумнівається, що Башар Асад без вагань застосував би ядерну зброю проти власного населення, Ізраїлю, Франції, США тощо, якби вона в нього була? Тобто цивілізований світ не може собі дозволити й надалі терпіти тоталітарні режими, що мають або намагаються отримати зброю масового знищення.
Звідси випливає й третій урок: дуже вірогідно, що якби війська союзників увійшли в Ірак і повалили режим Саддама Хусейна ще в 1991 році, не знадобилося б повторне вторгнення у 2003-му, на руїнах іракської диктатури не виникла б Ісламська держава, що вкинула увесь регіон у середньовічне мракобісся, і не загинула б така величезна кількість іракців, курдів, єзидів і багатьох інших. Тобто, якби режим Башара Асада знищили ще в 2012 році, коли він використав хімічну зброю проти власного народу, а тодішній президент США Барак Обама заявив, що застосування хімічної зброї у сирійському конфлікті "означатиме перетин червоної лінії", майже 500 тисяч життів у цій багатостраждальній країні були б врятовані, не сталось би безпрецедентної міграційної кризи в Європі, хвилі правого популізму в європейській політиці та, можливо, ще багато іншого. Отже, бездіяльність у міжнародній політиці також має свою ціну. І часом дуже велику.
