Блог | Путін здобув нову "перемогу"
Володимир Путін любить символізм. І якщо спецоперація "Газ за вас" – лубочне висування беззмінного вождя народними масами на правління – у цьому сезоні реалізується вперше, то з помпою оголошене виведення російських військ із Сирії є вже номером з неодноразово виконаного репертуару.
Звичайно, це дійство спрямоване й на російського споживача, привченого закусувати патріотичними новинами замість бутерброда з маслом. З одного боку, саме ця нещасна країна (Сирія. – Ред.), що сім років потерпає від громадянської війни, є частиною внутрішнього антуражу, який дозволяє створювати враження величі Росії та поважного місця, яке вона нібито посідає на міжнародній арені. Невипадково думки пересічних громадян щодо того, чи перебуває Росія в міжнародній ізоляції, розділилися майже порівну (46% – так, 45% – ні). З іншого боку, "переможна" війна добре вписується в культ особистості Путіна. Адже його вважають сильним лідером, а Росії завжди потрібна сильна рука (так вважають 40% опитаних "Левада-Центром"), або ж вона необхідна в такі складні часи, як зараз (38%). Відтак навряд чи в шоу з переобранням Путіна будуть якісь драматичні моменти, адже умовні супротивники (Навальний та Собчак) є акторами іншого жанру, пише Олександр Хара для Майдану Закордонних Справ.
Втім, рішення Володимира Путіна – це сигнал і для світової спільноти, бо для нього настав сприятливий момент конвертування нової воєнно-стратегічної реальності, створеної в результаті російського втручання, у політико-дипломатичну площину. Слід віддати належне Путіну з соратниками, які майстерно використали незначні наявні ресурси з тим, щоб змінити розстановку сил у регіоні на свою користь. Кремлю вдалося заповнити вакуум безпеки, що виник унаслідок зовнішньополітичних прорахунків Барака Обами. Формально борючись з міжнародним тероризмом, росіяни значно послабили опозиційні Дамаску сили (знищено понад 4 тис. повстанців). Вдалося російській дипломатії й звести докупи, принаймні на деякий час, такі антагоністичні сили, як Туреччина та Іран (перемовини в Астані у січні та в листопаді – у Сочі).
Читайте: Путину пора начинать осваивать соседние галактики
Але остаточне закріплення "перемог" – деякі оспівувачі Путіна поспішили заявити, що Росія здобула статус найбільш впливової держави на Близькому Сході – має відбутися в Женеві. Саме там торік під егідою ООН почалися мирні перемовини, хоча поки що не результативні. Новоявленому "миротворцю" кортить здобути визнання з боку Вашингтона його важливої ролі в сирійському питанні, а також досягти бодай якихось зрушень з мертвої точки у двосторонньому діалозі. Фактично нині існують лише два канали зв’язку – у Сирії між військовими та з українського питання між Волкером та Сурковим. Російський посол у Вашингтоні бідкається, що його уникають навіть у Конгресі. Росії необхідне залучення інших гравців, адже врегулювання передбачатиме також відновлення економіки та інфраструктури зруйнованої вщент країни, а Болівар (російська економіка), котра раніше навіть одного нездатна була тягнути, навряд чи сьогодні, в умовах санкцій, зможе потягнути двох…
Отже, які результати та досягнення дворічної кампанії? Піррова перемога над Ісламською державою (ІД), хоча в країні ще перебувають приблизно три тисячі терористів, посилює як внутрішньоросійський антитерористичний дискурс, так і пропагандистські аргументи ззовні. Речниця російського зовнішньополітичного відомства образилася на зауваження французького міністра, що з ІД ще не покінчено, а головного удару все ж таки завдала коаліція. В її уяві Захід знову хоче "привласнити перемогу російської зброї, як це було з російською дипломатичною власністю в США та олімпійським золотом".
Путіну, принаймні поки що, вдавалося утримувати Асада як фішку (васала) в політичній грі. Його справжнє місце показав російський військовий, який безцеремонно відтіснив сирійського президента в його ж країні, щоб п’ятьма хвилинами слави перед камерами насолоджувався прийшлий геополітичний "гігант".
Читайте: Немає сенсу нападати на таку країну, як Ізраїль
Очевидно, що з Москвою певною мірою рахуватимуться в повоєнному врегулюванні в Сирії. Адміністрація Трампа лише у травні почала реалізовувати свою стратегію на Близькому Сході, отже, ще зарано очікувати на помітні результати, які, безумовно, означатимуть суттєве витіснення звідти росіян, принаймні в політичному сенсі.
У фізичному сенсі це буде більш складним завданням, бо Росія вже пустила коріння в сирійському Тартусі (пункт матеріально-технічного забезпечення ВМС РФ). Цього тижня Путін виніс на ратифікацію до Державної думи угоду, що передбачає розширення території пункту, а в перспективі – його розбудову в повноцінну військово-морську базу. Разом з авіаційною базою Хмеймім поблизу міста Латакії військова інфраструктура слугуватиме плацдармом для поширення російської військової потуги на весь регіон. Слід сказати, що без окупації Криму вся ця кампанія була б якщо не нездійсненною, то суттєво ускладненою. Розміщення комплексів С-300 та С-400 подовжило умовну вісь, що простягається від Калінінграда через Севастополь до Латакії, яка має на меті реалізацію концепції "заборони доступу та маневру" (A2/AD). Ця лінія небезпеки дає можливість погрожувати умовному супротивнику (передусім НАТО), оскільки перекриває повітряний простір над Кіпром (найбільша база ВПС Сполученого Королівства за кордоном), над базою ВПС США у турецькому Інджирліку, де розташована американська ядерна зброя, а також над половиною Ізраїлю, включно з Єрусалимом.
Однак хвалена російська зброя не захистила від американських "Томагавків" (перший удар по сирійських позиціях з початку конфлікту) аеродром сирійських ВПС, звідки було здійснено хімічну атаку на територію повстанців, а також сирійський Су-22 від ракет американських F-18 (уперше збитий у повітряному бою літак з часів Югославської кампанії) або позиції вартових (іранської) революції від ізраїльських ракет.
Читайте: Путін став Кощієм Безсмертним російської політики
Натомість росіяни почувалися як у тирі, бо випробовували на повстанцях, а часом і на терористах новітні зразки озброєнь. Вони були в захваті від першого бойового застосування стратегічного літака Ту-160 (1987 року випуску), здатного нести ядерну зброю. Декілька з 16 наявних у РФ "Білих лебедів" стріляли крилатими ракетами Х-101, дальність польоту яких сягає понад 5,5 тис. км, а потужність – 250 кілотонн. Особливу гордість викликали стрільби крилатими ракетами "Калібр-НК" з малих ракетних катерів "Буян-М" як із Середземного, так і з Каспійського моря. Були ще керовані снаряди "Краснополь", гелікоптери "Нічні мисливці" (Мі-28Н), бронемашина "Тайфун", окутаний димовою завісою важкий авіаносний крейсер "Адмірал Кузнєцов" та інше смертоносне залізо. Офіційний облік свідчить про 6956 бойових вильотів літаків та понад 7 тис. – гелікоптерів, знищення понад 32 тис. бойовиків.
Утім, за даними Сирійського центру моніторингу за дотриманням прав людини, за 26 місяців участі РФ у воєнній кампанії було вбито близько 15 тис. осіб, у тому числі 1521 дитину (до 18 років) та 928 жінок. Показовим є те, що із загального числа жертв власне терористи становлять лише 31% (4679 осіб), натомість повстанців убито лише півтисячею менше.
Москва підтвердила загибель 45 військовослужбовців, але дані російського диппредставництва в Сирії за сім місяців цього року свідчать про смерть 131 громадянина РФ (формально не військових). Це опосередковано підтверджує інформацію про те, що більшу частину брудної роботи виконують не кадрові військові, а солдати удачі з приватних військових компаній. У відповідь на запитання про ці факти прес-секретар президента відповів, що "Ми не володіємо інформацією про окремих громадян, які відвідують Сирію. На цьому вважаю питання закритим". Отже, життя, точніше смерть найманців Кремль не обходить. Загальна чисельність контингенту втаємничена, але експерти оцінюють її у майже 10 тис. осіб, і це при тому, що головною іноземною ударною силою є іранці. Для порівняння, на землі "працюють" близько 2 тис. американських військових.
За підрахунками російських журналістів, уся кампанія обійшлася платникам податків у 100-150 млрд рублів, або 2,6 млн дол. щоденно (американці щодня витрачають близько 13,6 млн). Лише похід "Адмірала Кузнєцова" коштував від 7,5 млрд рублів до 10 млрд рублів.
Інвестиції в сирійську кампанію поки що не принесли політичних дивідендів, і чи принесуть – невідомо, але вони точно вимагатимуть подальших витрат ресурсів, фінансово-матеріальних та людських, оскільки планується вивести лише 23 літаки з 69 наявних. Слід очікувати на те, що ми почуємо про чергову "остаточну перемогу" над терористами та нове виведення контингенту з Сирії. Одначе історія нас вчить, що російські військові чоботи покидають інші країни лише тоді, коли російська економіка обвалюється, або в Кремля з’являється потреба у придушенні власного народу.
