Лукашенко хворий на владу, Путін приховав на нього образу, – білоруський опозиціонер

  • На президентських виборах у Білорусі Олександр Лукашенко істотно програє конкурентку без політичного досвіду

  • Росія вперше публічно не підтримує чинного главу

  • Між Путіним і Лукашенком йде заочне суперництво

Лукашенко хворий на владу, Путін приховав на нього образу, – білоруський опозиціонер

У Білорусі 9 серпня відбудуться президентські вибори, на яких, цілком ймовірно, Олександр Лукашенко "призначить" себе на шостий термін. Якби не було фальсифікацій, із великим відривом могла б перемогти кандидатка Світлана Тихановська.

Це перша кампанія, під час якої Росія не підтримує Лукашенка. Президент РФ Володимир Путін затаїв образу на нього й не відмовляється від ідеї поглинути країну. Про це та інше в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів білоруський опозиційний політик Анатолій Лебедько.

До виборів у Білорусі залишилися лічені дні. І раптом з'являється інформація про хворобу Лукашенка. Звісно, вона спростовується його пресслужбою, і все ж таки Бацькі вже 65. Ви допускаєте, що він може, якщо й не зараз, то пізніше скласти повноваження за станом здоров'я?

– Я не лікар і можу поставити тільки політичний діагноз. Олександр Лукашенко хворий на владу. Це не унікальне білоруське явище, воно досить поширене у світі. Але як би там не було, люди, які хворі на владу, дуже важко з нею розлучаються.

Через це відповідь на ваше запитання така: думаю, не доводиться чекати, що Лукашенко раптом з'явиться на екрані телевізора і скаже знамениту фразу: "Я втомився, я йду".

Будемо виходити з іншого – зараз він реалізує план мобілізації своєї еліти, або клану, починаючи з силовиків і закінчуючи іншими структурами, міністерствами тощо. Тим паче що за 26 років він "прихватизував" усі структури влади. Вони перебувають у його власності.

Що зараз захищає Лукашенко? Він захищає не тільки свою безпеку, що природно, оскільки, напевно, у десятків тисяч людей накопичилися питання до нього, які перебувають у компетенції судової системи.

Але Лукашенко також захищає і результати "прихватизації", тому що за її підсумками фактично став власником всієї державної власності. Він контролює всі основні грошові потоки, зокрема й бюджет, а також купу бонусів, серед яких резиденції, літаки, червоні доріжки і броньовані автомобілі. Президент дуже мотивований, щоб усе це захищати.

Тому навіть якщо він буде прикутий до ліжка, то все одно буде тримати владу, наскільки дозволятимуть наявні інструменти.

У реєстрації на вибори відмовлено головним конкурентам Лукашенка. Хто з решти в списку має теоретичний шанс перемогти? Чи таких уже немає?

– Особливість цієї виборчої кампанії в тому, що Лукашенко не входив до трійки найбільш популярних учасників президентської кампанії. Якби у нас були вибори – на жаль, у нас цього немає, і ми вживаємо слова "політична виборча кампанія", – то Лукашенко програвав би і Бабарику, і Цепкалу, і Тихановському.

Зараз у списку як альтернатива залишилася Світлана Тихановська. Розрахунок влади був на те, що вона не має ніякого політичного досвіду, її штаб розгромлений, більшість членів ядра сьогодні перебувають у слідчих ізоляторах.

Але як показали перші зустрічі в Мінську, 10 тисяч людей прийшли на зустріч із Тихановською. Такого я не пам'ятаю. Щось подібне було тільки на початку 1990-х років, коли розпався Радянський Союз.

Тому на сьогоднішній день для людей головне питання на порядку денному – коли піде Лукашенко. А все решта – програма, наявність досвіду тощо – це вже відходить на другий і третій план. Якби в нас рахували голоси, Світлана Тихановська – абсолютно далека від політики – виграла б із великою перевагою в Олександра Лукашенка.

Що вони будуть робити? Я не заперечую ймовірність, що її можуть зняти під час цієї виборчої кампанії або робити ставку на тотальну фальсифікацію. У нас у комісіях 64,5 тисячі осіб, і серед них буквально на пальцях двох рук можна перерахувати представників інших учасників президентської кампанії. Ось так будуть "вигравати" ці вибори.

Олександр Лукашенко на військовому параді

Лукашенко вже заявив про тиск на нього і про загрозу Майдану. Ми знаємо, яку неймовірну сміливість проявляли білоруси під час Другої світової війни. Чому ж зараз не виходить повалити диктатора? І чи можливий у Мінську Майдан?

– Головний архітектор білоруського Майдану – це Олександр Лукашенко. Коли не зареєстрували Бабарика та Цепкала – основних важковаговиків цієї кампанії, – жоден штаб, жодна політична партія відкрито не закликала якось реагувати на цю ситуацію.

Але люди вийшли самі. У цьому особливість кампанії – багато елементів самоорганізації.

Влада розраховувала, що ось вони розчистять політичний простір від вуличних бунтарів, а інформаційний простір – від блогерів. "Ми їх знаємо поіменно, ми їх нейтралізуємо, і на цьому протести завершаться". Але ні. Ця кампанія вирізняється тим, що абсолютно несподівано з'являються спікери протестів.

Була унікальна ситуація, коли державне телебачення показало, як голова КДБ йде з чорної папкою на доповідь до Лукашенка. І вони цікавляться, що там. Називають прізвище бабусі з Гродна, яка виголосила промову на підтримку блогера Сергія Тихановського і в одну мить стала дуже популярною в інтернеті.

Коли вони починають воювати з бабусями, студентами, айтішниками, які несподівано з'являються, як гриби... Я думаю, все ще попереду. Навіть якщо штаби не можуть безпосередньо закликати до вулиці, Лукашенко вже зробив, щоб ця вулиця мала місце бути. Тому багато хто розглядає це як громадянський обов'язок.

Тим паче, що помилок, які робить Лукашенко, величезна кількість. У Мінську дозволили зустрічатися з виборцями тільки в п'ятьох місцях. І це дуже незручні майданчики, десь на околиці міста.

Усе, що робить влада, викликає зворотну реакцію – це як бумеранг, який обертається не тим результатом, на який вони розраховували.

Що я прогнозую? 9 серпня нічого не вирішиться. Лукашенко, найімовірніше, вшосте призначить себе президентом, але вперше він не матиме внутрішньої легітимності. Більшість громадян не визнає його як президента.

Протистояння однозначно триватиме. У що воно виллється? Може бути формат страйку, вуличних протестів.

Зараз Лукашенко намагається розкручувати тему конституційної реформи і перерозподілу владних повноважень. Тут у нього два мотиви. Перший – треба буде щось продавати в обмін на те, що він призначить себе президентом. Треба буде віддавати якісь повноваження уряду, парламенту, водночас зберігаючи контроль загалом над ситуацією.

Другий – Лукашенко замислюється над ситуацією, коли він не президент. Наприклад, президент – його старший син. Коли він уявляє, що ці повноваження, нічим не контрольовані, опиняться в чиїсь руках, навіть родинних, йому стає страшно. Тому що з такими повноваженнями не стати хворим на владу дуже складно.

Тому, думаю, після кампанії він почне активно просувати проєкт конституційної реформи.

Ви сказали про помилки Лукашенка. А чи є якісь його рішення, які можна кваліфікувати як злочин?

– У нас є справи Гончара, Красовського, Завадського. Вони ж не розкриті. Цілком очевидно, що в цих справах має відповідати і Лукашенко. Він кличе Інтерпол, фахівців зі США, Польщі, Росії, щоб показати, який поганий Тихановський або який злодій і шахрай Бабарико, але народ задається питанням: а чому б нам не покликати Інтерпол, щоб вони розслідували ті справи?

Це те, що на поверхні. І зрозуміло, що в нас приблизно третина статей Конституції на працює. Багато з них зав'язані на волюнтаристських рішеннях Лукашенка. Можна обґрунтовано говорити, що тут є ознаки злочину.

Думаю, якби в країні відбулися зміни, то в перший же день поштова скринька Лукашенка була би забита судовими повістками. Величезна кількість людей висунули б до нього вимоги, починаючи від викрадень опонентів і закінчуючи відбором власності.

Так, список величезний.

Ви сказали про те, що Лукашенко хворий на владу. І ось напередодні виборів він заявляє, що опозиція готує силове захоплення влади. Чи означає це, що він мобілізує силовий блок, щоб захиститися будь-що, використовуючи будь-які методи?

– У президента дійсно залишився єдиний стовп – силові структури. Зараз у нього немає золотого запасу, щоб купувати виборців. Це ще одна особливість кампанії.

Що ви маєте на увазі?

– Найяскравіший приклад – це 2010 рік, Лукашенко бере кредит МВФ, 3,5 мільярда, і відправляє ці кошти на підкуп виборців. Пенсії, допомога тощо. Він усе всім роздає. Кожна кампанія була ознаменована нічим не підкріпленими подачками, які Лукашенко здійснював для різних груп населення.

Ця кампанія – єдина, коли вони тільки пообіцяли підняти пенсії на 6%. Але ми всі розуміємо, що інфляція буде більша від цієї цифри, тому підвищення відразу ж знецінюється.

Тобто в нього немає фінансових можливостей, щоб купити хоча б частину невпевненого електорату, як ми їх називаємо, "виборців шлунка".

Ще одна особливість кампанії полягає в тому, що Росія вперше публічно не підтримує Лукашенка. Немає жодної заяви, де б Путін або уповноважені Кремлем люди сказали: "Олександре Григоровичу, ми з вами, ми вас обіймаємо, ви наша надія".

Росія заморозила фінансову підтримку Білорусі ще з минулого року. Можна припустити, що Росія кладе яйця в кілька кошиків.

Ця кампанія може бути визнана нелегітимною не тільки заходом, але певною мірою і сходом. Є така інтрига.

Володимир Путін, Олександр Лукашенко

Останнім часом Лукашенко зробив цілу низку кроків, які можна назвати недружніми щодо РФ. Наприклад, купив у США другий танкер нафти, а також попередив Путіна, що союзна держава може будуватися тільки на рівноправній основі, а про відбирання територій не йдеться. Як будуватимуться відносини Білорусі й Росії за Лукашенка найближчими роками? Чи вдасться Москві поглинути країну?

– Я думаю, що все-таки формула "Лукашенко – сучий син, але це наш сучий син" – для Москви залишається. За певними критеріями він для них досить зручний президент.

Він дуже сильно прив'язав країну до Росії, насамперед економічно, енергетично. Це і будівництво атомної станції з незрозумілими економічними перспективами, але з дуже сильним геополітичним впливом Росії через цю АЕС. Це вплив не тільки на Білорусь, а й на Прибалтику і так далі.

Звичайно, зараз Путін ображений на Лукашенка, тому що коли Путін думав про транзит влади, для нього найпривабливішим сценарієм було поглинання Білорусі. Він робив на це ставку. Лукашенко уперся. Путін вирішив питання влади до 2036 року в Росії, але явно приховав образу на Лукашенка.

Тому Путін гратиме в довгу стратегію. Його час не підганяє. У нього немає таких обставин, як у Лукашенка, як виборча кампанія, як рейтинг на рівні історичного мінімуму, що виглядає з-за плінтуса. Не випадково найпоширеніший мем – "Саша три відсотки".

У нього таких проблем немає, тому Путін може почекати. Він робить ставку на економіку, на коронавірус, перекриває канали фінансування для Лукашенка. Ми бачимо, що зараз Путін вивів відносини з Лукашенком на рівень бухгалтерії – дебет і кредит, ось наші відносини.

Але мета в Росії залишилася – так чи інакше зробити Білорусь частиною Російської Федерації. Від цих планів вони не відмовилися, а просто перенесли їх на довшу перспективу.

Але, звичайно, Лукашенко хотів би залишитися в історії як людина, яка не здала країну.

Кажуть, що Путін зацікавлений у вічному правлінні насамперед тому, що, щойно він буде усунений від влади, опиниться на лаві підсудних – у Гаазі або десь-інде. Чи є така ж перспектива й мотивація в Лукашенка?

– Між Путіним і Лукашенком весь час йде заочне суперництво – хто буде останнім диктатором. У них одні цілі й завдання і схожі проблеми, логіка їхніх дій є очевидною. І тягар відповідальності такий самий, і багаж минулого, і кредитні історії подібні. Вони як два сіамських близнюки.

БілорусьЕксклюзивВолодимир ПутінОлександр ЛукашенкоАнатолій Лебедько