Угорці (мадяри, венгерці) – народ, що відноситься до фіно-угорської групи. А отже повинні мати звичайну серед фіномовного населення від Скандинавії до Сибіру (і навіть Кореї і Японії) "фінську" Y-гаплогрупу N. Власне угорці повинні бути в "лідерах" серед європейських народів, після фінів (58%), за наявністю цієї гаплогрупи. Та тут логіка поступається перед даними генетиків: литовці (42%), латвійці (38%), естонці (34%), росіяни (23%; на півночі Росії до 42%), чехи і українці (по 6%), поляки (5%), словки (4%) і ще менше у шведів, норвежців, данців, сербів, хорватів і білорусів. У решти народів Європи ця гаплогрупа практично відсутня.

А де ж у цьому списку угорці?, запитає допитливий читач. А ніде!, відповідають генетики. В угорців є по 30-25% "кельтської", "трипільської", "іранської" гаплогруп, ще 2% "сибірської" (селькупи мають 65%), а решта (приблизно 15%) – це гаплогрупи арабів-бедуїнів і берберів (надзвичайно круто для нації, що виводить своє походження з північно-східної Європи). А ось, власне, з "фінською" Y-гаплогрупою N в угорців неувязочка – повний 0 (НУЛЬ)%!

Щоб допитливий читач зрозумів чому так трапилося перейдемо від генетики до історії.

Угорці (мадяри) прийшли у басейн Середнього Дунаю і Тиси наприкінці 9 століття. Перед тим вони разом з хозарами мешкали у землі Леведії (Кубань, Дон, Дніпро) звідки були вигнані печенігами за Дніпро до Етелькьозу (Межиріччя). Імператор Костянтин окреслив Етелькьоз від Дніпра і Бугу до Дністра, Пруту і Сирету. Згодом печеніги витіснили угорців на північ, до витоків Дністра і на Полісся та Волинь. Ось що пише перський твір під назвою "Межі світу" про цей період існування угорців: "країна маджарів уся дерева й болота, і ґрунт вогкий. Вони завжди перемагають саклабів і постійно накладають на них данину і поводяться з ними як зі своїми рабами. Маджари вогнехвальці і чинять наскоки на саклабів (слов’ян) і русь і забирають звідти полон. Вони беруть їх до Візантії на продаж".

Для нашої теми суттєвим є те, що далеко не всі угорці пішли з території України. Упродовж ста років перебування на території сучасної України частина угорців перейшла до осілого способу життя. Важливою обставиною є також те, що збережений пізньоримський пласт топонімії Поділля свідчить про те, що за мадярів місцеве осіле населення принаймні частково залишилося на своїх місцях. Тож не могла не працювати природна схема "загарбник – сусід – родич". Про осілість угорців в Україні свідчать десятки угорських топонімічних основ: Барат-, Сабадаш-, Сегед-, Керест-, Карачун-, Матяш-, Андруш-. Трапляються основи типово мадярської морфемної структури: Овлаші, Овруч, Оргощ, Урсалове, Авратин. На Поліссі існують Олишва і Яжберень – повні двійники сіл в Угорщині Olaszfa (волоське село) і Jaszbereni (підкорені яси). У разі повного відходу угорців з населених пунктів їх назви не збереглися б.

За Карпати угорці переселилися прагнучи вивільнитися з-під панування хозар і уникнути тиску печенігів. На час приходу в Паннонію вони являли собою конгломерат частин 108 кланів (родів), об’єднаних у 7 племен; до них долучилися 3 тюркських племені кабарів, повсталих проти хозарів. Етнонім племені, з якого походили арпадиди, став назвою цілого мадярського народу. Ось як відбувалося "переселення" у Велику Моравію засвідчене хроністом монастиря Фульда: "Авари, які звуться мадяри, перепливли через Дунай і вчинили звірячі жорстокості. Вбивали чоловіків, старих жінок, дівчат хапали як здобич і залишили цілу Паннонію пустою".

У Хозарській державі, повноправною складовою якої була конфедерація мадярів, вони жили з данини осілих сусідів. Знайомою справою вони зайнялися і на новому місці. 60 років постійних грабежів, людоловства, різанини і зрад по всій Європі. Активний період мародерства припинився 955 року після поразки на Лехфельді. Франки, шваби, баварці і чехи здобули перемогу в значній мірі завдяки загиблому в цій битві Конраду Лотаринзькому. Це добре усвідомлювали мадяри, частина яких після поразки вернулася на Волинь під захист печенігів. Саме гіркота цієї поразки породила зловтішне просторіччя "кіндрашка вхопила".

Усе слов’янське населення Паннонії було або знищене, або асимільоване. Процес загарбання і асиміляції також поширився і на сусідів. Значна частина сучасних угорців у своїх прізвищах мають згадку про словацьке, сербське і хорватське походження. У Паннонії згодом разом з іраномовними ясами оселилися закляті друзі мадяр печеніги. А в 13 ст. від монгольської навали в Угорщину втекло 40 тисяч сімей половців.

На сам кінець слід додати, що імператор Костянтин, який товаришував з князем-арпадидом, називав мадяр турками.

Допитливий читач уже зрозумів, що за викладених вище обставин відсутність в угорців "фінської" Y-гаплогрупи N є цілком очевидною. Залишається надія, що при тотальному генетичному дослідженні вдасться виявити декілька генетичних нащадків мадяр. Дай боже. Але той мізер не зможе вплинути на очевидні висновки:

  • Націєутворюючим чинником і єдиною ознакою будь-якої нації є мова;

  • Нащадків власне мадяр серед населення Угорщини нема;

  • Значна частина з 6% "фінської" Y-гаплогрупи Nв українців – це спадок мадяр, а відтак українці є їх дійсними нащадками;

  • Мадяри свідомо і повноправно долучилися до творення української мови і нації;

  • Не гарно нащадкам поневолених, які вивчили мову жменьки пройдисвітів повчати нащадків тих хто відмовився від практики людоловства і в купі з сусідами гідно творив свою нову мову і націю. Це не викликає поваги.

Останній висновок – це про нападки на сьому статтю закону про освіту, або, дипломатично, про втручання у внутрішні справи України. В Угорщині знайшлися мудрагелі, які набралися нахабства шантажувати іншу країну ніби не помічаючи ратифікованої Угорщиною Рамкової конвенції про захист національних меншин. Спеціально для них цитую статтю 13:

1. В рамках своїх освітніх систем, Сторони визнають за особами, які належать до національних меншин, право створювати свої власні приватні освітні та учбові заклади і керувати ними.

2. Здійснення цього права не накладає жодних фінансових зобов'язань на Сторони.

П.с. Статтю 7 дійсно необхідно ветувати, але через її українофобську невідповідність Конституції і цитованій вище Рамковій конвенції про захист національних меншин. Про це в наступній публікації.

Для написання тексту використано книги професора Костянтина Тищенка "Ключі з Астурії від минулого України" та "Долітописна мовна історія українців".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.