Друг мого ворога

На початку березня, коли Росія ще тільки тихою сапою просувалася до анексії Криму, багато хто визнав, що агресивні дії Кремля щодо України, відлякають від Москви її вірного союзника - білоруського президента Олександра Лукашенка. Стверджувалося, зокрема, що в Мінську нібито стривожені можливістю повторення "кримського сценарію" і на білоруській території. Цією настороженістю пояснювалося і довге мовчання офіційних білоруських осіб з приводу подій що відбуваються в Україні. Втім, минулий з тих пір місяць показав, що відносини на лінії Москва-Мінськ не зазнали серйозних змін, і білоруський лідер як і раніше залишається з Росією по одній стороні стіни, яку Кремль з перемінним успіхом будує перед Заходом.

Ще до проведення в Криму референдуму про відділення від України Олександр Лукашенко прокоментував потенційні ризики для Білорусії, про які йшла в мову в публікаціях західних ЗМІ. Лукашенко, зокрема, заявив, що не боїться прогнозів про нібито існуючу загрозу "поглинання" Білорусії Росією.

"Де гарантії того, що Білорусь також не абсорбована до складу Російської Федерації?" - Процитував Лукашенко публікацію в канадській пресі, і, відповідаючи на поставлене питання, заявив: "Знаєте, дуже дешево. Якщо нас хочуть налякати, то це дуже дешево. Нас лякати не треба. Ще раз наголошую: ми будемо діяти виключно відповідно до нормативно -правовою базою, яка у нас існує між Росією і Білорусією. Я вже кілька разів це у відкриту говорив: ми з росіянами один народ, так само як і українці, ми з одного древа, ми - слов'яни, і ми завжди будемо разом ".

Про варіант, при якому можна бути разом в складі однієї держави, як того бажають найбільш завзяті прихильники "слов'янської єдності", білоруський президент, втім, не обмовився.

Разом з тим у першій декаді березня Лукашенко і президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв контактували з президентом РФ Володимиром Путіним з приводу ситуації в Україні. Про результати цих переговорів не повідомлялося, але поінформовані джерела стверджували, що і в Мінську, і в Астані надзвичайно стурбовані відбуваються в Києві та українських регіонах. Що в свою чергу дало привід спостерігачам говорити про майбутній зближенні Білорусії та ЄС, у якого Мінськ, мовляв, може попросити захисту від агресивний дій Росії.

Масла у вогонь підлив і глава МЗС Білорусії Володимир Макей, який допустив ряд компліментарних висловлювань на адресу Євросоюзу і не виключив поступового дрейфу республіки на Захід.

"Ми ніколи не говорили про те, що ми хотіли б буквально завтра стати членами ЄС, хоча у віддаленій перспективі ніхто не може нічого виключити", - заявив міністр, згадавши при цьому і про "привабливість ЄС" для білоруських громадян.

Перша офіційна реакція Мінська на маніпуляції росіян з Кримом і минулий там референдум з'явилася тільки 19 березня. Але із заяви МЗС Білорусії складно було вивудити хоч якісь адекватні оцінки.

"Республіка Білорусь не може бути байдужою до подій в Україні, в тому числі до проведеного 16 березня 2014 референдуму в Криму і прийнятому за його підсумками рішенням про входження Криму до складу Російської Федерації", - говорилося в документі, опублікованому на сайті зовнішньополітичного відомства. Але все згадане "участь", згідно із заявою білоруських дипломатів, полягало лише в тому, що Мінськ стурбований "спробами політиків, насправді далеких від подій, що відбуваються в регіоні, вирішувати, що добре, а що погано для наших слов'янських народів".

Тобто, по суті, крім прихованої критики Заходу, в першу чергу США, в коментарі МЗС Білорусії не містилося нічого, в тому числі і схвалення дій Росії на кримському напрямку.

У цьому зв'язку варто згадати про позицію Мінська з абхазько-осетинському питанні. Росія з осені 2008 року домагалася визнання Білорусією незалежності Абхазії і Південної Осетії, проте білоруська влада неодноразово відкладали відповідні рішення. Через пару місяців після закінчення осетинської війни Москва погодилася надати Білорусі стабілізаційний кредит в два мільярди доларів. Але 500 мільйонів з цієї суми були утримані, що, очевидно, було пов'язано з затягуванням Лукашенко питання про визнання відкололися від Грузії територій. Лукашенко згодом прямо говорив про це. "Вже дійшло до того, що приїхали, сказали, буде Осетія і Абхазія - значить, буде 500 мільйонів доларів", - заявляв білоруський президент.

У підсумку Мінськ досі так і не визнав самопроголошені республіки, і немає ніяких ознак того, що білоруське керівництво змінить свою позицію. І все ж, треба визнати, з Кримом ситуація складається трохи інакше.

Це підтвердив 23 березня і сам Лукашенко. "Крим не є незалежною державою, як та ж Осетія, Абхазія і так далі. Крим сьогодні - частина території Російської Федерації. Можна визнавати це чи не визнавати, але від цього нічого не зміниться", - підкреслив білоруський президент, попутно позначивши, що Путін відтепер може розраховувати на його підтримку в кримському питанні.

"Ми будемо проводити зважену політику, але якщо стане питання, завжди будемо з Росією. І я про це сказав Путіну", - резюмував Лукашенко.

На його думку, нова українська влада самі винні у втраті півострова, оскільки створили ситуацію, в результаті якої жителі Криму вирішили приєднатися до Росії.

Своїм виступом Лукашенко дав зрозуміти, що експерти, що передрікали зближення нібито наляканою Путіним Білорусії з ЄС, м'яко кажучи, поквапилися з прогнозами. Коментуючи введення санкцій проти російських чиновників, "Батька" оголосив Захід "профанацією".

"Скільки було пилу" так ми! "- Зауважив він ... Порівняйте санкції щодо Білорусі та Росії. Страшно? Страшно. Росія - не Білорусь. Тому починають вихляти, крутити, вертіти, щоб обличчя зберегти. Ні на що вони не здатні".

Категоричні заяви Лукашенка призвели до того, що український посол у Мінську Михайло Єжель був відкликаний до Києва для консультацій. На білоруське керівництво це не справило враження - представник республіки разом з колегами з Вірменії, Болівії, Куби, КНДР, Нікарагуа, Росії, Судану, Сирії, Венесуели і Зімбабве проголосував проти резолюції Генасамблеї ООН, в якій референдум в Криму названий не мають законної сили.

Читайте: Новодворська: Путіну легше захопити Грузію, ніж східну Україну

Водночас сумнівно, що відгук Єжеля та проросійська позиція Лукашенко приведуть до серйозної конфронтації між Мінськом і Києвом. Жодна зі сторін не зацікавлена ??в ескалації цього дипломатичного конфлікту. На даному етапі Україна для Лукашенка є серйозним економічним партнером, так, в торгівлі з південним сусідом Мінськ має стійке позитивне сальдо - в 2013 році білоруський експорт перевищив український імпорт на 2,14 мільярда доларів. Республіка, зокрема, поставила в Україну за минулий рік майже 3 мільйони тонн нафтопродуктів на 2,85 мільярда доларів, у тому числі 902,4 тисячі тонн автомобільного бензину і більше 2 мільйонів тонн дизельного палива. При цьому прогноз реалізації білоруського палива на українському ринку на найближчий час залишається сприятливим. Сумнівно, що в цій ситуації Лукашенко піде на загострення конфлікту. З іншого боку, і нові українські власті ще довго будуть перебувати в напіврозібраному стані, в якому хаос на зовнішньополітичному напрямку може позбавити їх останніх ознак стабільності.

Що ж стосується "вічної дружби" Росії і Білорусії, то і вона, незважаючи на вже згадувані прогнози, буде, по всій видимості, тільки зміцнюватися. І справа тут навіть не в російських винищувачах Су-27, які в березні було перебазовано в Бобруйськ на прохання самого Лукашенка. І не в черговому кредиті в 450 мільйонів доларів, який Білорусія отримає від Росії в поточному році.

Якщо Росія і справді надумала воювати з західним світом (поки ще на дипломатичному рівні), то її нечисленні союзники в цій ситуації повинні будуть або дезертирувати, або консолідуватися. Поки Лукашенко, пов'язаний з Путіним і єдиним тоталітарним стилем правління, і численними фінансовими зобов'язаннями, намірів тікати від Кремля подалі не демонструвати.