"Ніколи ще стільки людей не помирало на наших руках"

Як 3 березня 2020 року назавжди змінило життя кожного з нас

"Ніколи ще стільки людей не помирало на наших руках"

Як 3 березня 2020 року назавжди змінило життя кожного з нас
Tilda Publishing
Рівно рік тому, 3 березня, коли в Україні офіційно зафіксували першого хворого на коронавірус, за один день для нашої країни став реальністю сценарій фантастичного фільму про смертельний вірус, що зі швидкістю звуку поширюється планетою.

В Ухані, епіцентрі інфекції, на той момент ситуація з епідемією стабілізувалася і навіть йшла на спад завдяки жорсткому карантину. А ось Європу щойно накрило: особливо сильно дісталося Італії, Іспанії, Франції.

В цей самий час ВООЗ оголосила пандемію, коронавірус виявили в Польщі, в Україні… Від ускладнень COVID-19 померло 500 італійців, завтра – 800, післязавтра – 1200… Італійці, іспанці, французи й навіть стримані німці через соцмережі зі сльозами благали мешканців інших країн, які ще не так сильно потерпали від смертельного вірусу, сидіти вдома і нікуди не виходити. Лікарі без перерви та відпочинку, в задушливих костюмах спецзахисту цілодобово рятували людей.
В Україні тим часом страх і паніка. Люди спустошували полиці з найнеобхіднішими продуктами, запасались навіть туалетним папером, а в аптеці вдень зі свічкою в руках неможливо було знайти не те, що захисну маску чи рукавички, а й навіть банальне знеболювальне.

Уже до середини березня неймовірна паніка охопила весь світ. Навіть найпоміркованіші експерти не бралися прогнозувати, що буде через тиждень, а уряди найвпливовіших країн терміново закрили кордони та впровадили найжорсткіші обмеження, які коли-небудь існували за останні сто років.

У реальності той період нагадував Апокаліпсис.

Українська влада здавалось би, теж оперативно запровадила 2,5-місячний карантин, начебто для підготовки медичної системи. Проте насправді готуватися почала, коли загриміло. І це був не березень і навіть не травень. Справжнім випробуванням для України став кінець осені, коли країну накрила потужна хвиля коронавірусної інфекції. Через неготовність лікарні в усіх без винятку регіонах захлиналися від неймовірної кількості хворих і благали про допомогу з поставками кисню, якого не було, медпрацівниками, яких не вистачало.
Фото OBOZREVATEL / getty
Фото OBOZREVATEL / getty
OBOZREVATEL нагадує вам 5 фактів про епідемію COVID-19 в Україні, які зачепили серце кожного:

OBOZREVATEL нагадує вам 5 фактів про епідемію COVID-19 в Україні, які зачепили серце кожного:

Затьмарював розум страхом та панікою

Без перебільшення, евакуація українців із китайського міста Ухань, яке на початку 2020-го стало епіцентром коронавірусної хвороби, до полтавського смт Нові Санжари в багатьох українців викликала щонайменше неймовірне обурення. Перелякані новосанжарівці, вважаючи, що до них везуть заражених невідомим вірусом людей, влаштували дикі протести. Мало того, що проклинали евакуйований рейс словами "не той літак колись збили терористи на Донбасі", а й жбурляли по автобусах з людьми камінням.

Зрештою, всі евакуйовані українці виявилися повністю здоровими.
Ольга Голубовська
головна інфекціоністка України
Коронавірус у моє життя прийшов ще в січні. Як фахівець я відстежую всі спалахи в світі, і, звичайно ж, звернула увагу на вогнище пневмонії в Ухані, яка викликала незрозумілу й досить високу летальність. Пневмонія нас завжди напружує у зв'язку зі спалахами двох перших пандемій за останні десятиліття.

Оскільки ми перебуваємо в стані хронічного реформування, яке поки що закінчується тільки розбалансуванням різних систем, що досі нормально функціонували, я розуміла, що радикально нічого в плані протидії зробити буде абсолютно неможливо. Тому сконцентрувалася на наданні медичної допомоги пацієнтам та формуванні протоколу лікування. Я розуміла: його треба дуже швидко створити і дуже швидко всіх навчити хоча б азів лікування. Бо якщо щось трапиться – медичну допомогу надаватимуть лікарі різних спеціальностей.

Після знаменитого куршавельського рейсу нас накрило повністю. Тисячі хворих юрбами йшли здавати аналізи в режимні відділення Олександрівської лікарні, де на ту мить уже було вже вогнище. Хворих почало надходити дедалі більше й більше, дедалі важчих й важчих, але протоколу лікування не було.
Протягом двох місяців я ходила на всі рівні... Чому я підтримувала, підтримую і буду підтримувати міністра Степанова? Журналісти розтиражували моє відеозвернення з приводу протоколу, яке подивився і міністр, і як мені передавали, коли зайшов у міністерство, зібрав своїх заступників і сказав: "Даю вам один день на затвердження протоколу. Робіть, що хочете".

Оскільки на той час я була єдиним інфекціоністом у робочій групі, мені довелося докласти величезних зусиль, щоб у протоколі з'явилися ті лікарські засоби, які тільки зараз, через рік, отримали чіткі докази своєї ефективності. Хоча це ж не ми придумали, це був протокол і досвід наших колег з-за кордону – Китаю, Італії.

На той момент всі чиновники МОЗ і деякі експерти стіною стояли, що не будемо включати, тому що немає доказової бази. Мені страшно уявити, що було б… Я вам чесно хочу сказати: от просто страшно. Така смертність... Скільки років я працюю, ніколи ще така кількість людей на наших руках не помирала. Ніколи в житті. Постійно як на полі бою: чотири тижні перепочинку було, а потім знову почалося.
Коронавірус у моє життя прийшов ще в січні. Як фахівець я відстежую всі спалахи в світі, і, звичайно ж, звернула увагу на вогнище пневмонії в Ухані, яка викликала незрозумілу й досить високу летальність. Пневмонія нас завжди напружує у зв'язку зі спалахами двох перших пандемій за останні десятиліття.

Оскільки ми перебуваємо в стані хронічного реформування, яке поки що закінчується тільки розбалансуванням різних систем, що досі нормально функціонували, я розуміла, що радикально нічого в плані протидії зробити буде абсолютно неможливо. Тому сконцентрувалася на наданні медичної допомоги пацієнтам та формуванні протоколу лікування. Я розуміла: його треба дуже швидко створити і дуже швидко всіх навчити хоча б азів лікування. Бо якщо щось трапиться – медичну допомогу надаватимуть лікарі різних спеціальностей.

Після знаменитого куршавельського рейсу нас накрило повністю. Тисячі хворих юрбами йшли здавати аналізи в режимні відділення Олександрівської лікарні, де на ту мить уже було вже вогнище. Хворих почало надходити дедалі більше й більше, дедалі важчих й важчих, але протоколу лікування не було.
Протягом двох місяців я ходила на всі рівні... Чому я підтримувала, підтримую і буду підтримувати міністра Степанова? Журналісти розтиражували моє відеозвернення з приводу протоколу, яке подивився і міністр, і як мені передавали, коли зайшов у міністерство, зібрав своїх заступників і сказав: "Даю вам один день на затвердження протоколу. Робіть, що хочете".

Оскільки на той час я була єдиним інфекціоністом у робочій групі, мені довелося докласти величезних зусиль, щоб у протоколі з'явилися ті лікарські засоби, які тільки зараз, через рік, отримали чіткі докази своєї ефективності. Хоча це ж не ми придумали, це був протокол і досвід наших колег з-за кордону – Китаю, Італії.

На той момент всі чиновники МОЗ і деякі експерти стіною стояли, що не будемо включати, тому що немає доказової бази. Мені страшно уявити, що було б… Я вам чесно хочу сказати: от просто страшно. Така смертність... Скільки років я працюю, ніколи ще така кількість людей на наших руках не помирала. Ніколи в житті. Постійно як на полі бою: чотири тижні перепочинку було, а потім знову почалося.
Фото OBOZREVATEL / getty
Фото OBOZREVATEL / getty
Убивав молодь, породіль і дітей
На початку епідемії в березні від ускладнень коронавірусу на Івано-Франківщині почали помирати породіллі – перші жертви хвороби. Протягом року було ще кілька смертей молодих мам. Серед них – дружина заступника мера міста Ірпінь, 34-річна Наталія Маркушина. Жінку не змогли врятувати навіть лікарі німецької клініки "Шаріте", куди її відправили на лікування.

Від ускладнень коронавірусу з життя йшли молоді здорові люди та навіть діти. Зокрема, минулого літа країну сколихнула смерть фітнес-блогера Дмитра Стужука, 21-річної волонтерки Інни Волкової, 28-річної художниці Марії Прокоф'євої.

Інна Андрусовіч
інфекціоністка, Харків
Тоді, в березні, мало хто міг собі уявити, який же рік нам доведеться пережити. Ми дивилися на Китай, як вони там усі ходять у масках, і сподівалися: "Раптом пройде, раптом із нами цього не станеться, де ми – а де Китай". Але виявилося, нічого не оминуло. Все прийшло і прийшло досить сумно, а ми виявилися вважай непідготовленими.

На початку дуже допомогли волонтери, запобігши трагедії, яка могла б статися. Переломним моментом стало літо, липень-початок серпня: хворих було так багато, що не вистачало ні ліжок, ні кисню, ні лікарів. Кисню було настільки мало, що ми вибирали, кому його дати: 80-річному дідусеві чи молодому хлопцю.

Я настільки втомилася, що готова була покликати на допомогу кого завгодно. Особливо важко було, коли не могла взяти трубку, і за цей час помирав хворий. Цей біль неможливо передати словами.
Велике спасибі головній інфекціоністці Ользі Голубовській, яка змогла "вибити" протокол лікування коронавірусу. Ті схеми лікування, які були до того, не тільки не допомагали, а навіть могли вбити людину. Якби цей протокол не ухвалили, смертей було б набагато більше. А тепер за ним лікують і терапевти, і сімейні лікарі, які не є інфекціоністами.

Тоді, в березні, мало хто міг собі уявити, який же рік нам доведеться пережити. Ми дивилися на Китай, як вони там усі ходять у масках, і сподівалися: "Раптом пройде, раптом із нами цього не станеться, де ми – а де Китай". Але виявилося, нічого не оминуло. Все прийшло і прийшло досить сумно, а ми виявилися вважай непідготовленими.

На початку дуже допомогли волонтери, запобігши трагедії, яка могла б статися. Переломним моментом стало літо, липень-початок серпня: хворих було так багато, що не вистачало ні ліжок, ні кисню, ні лікарів. Кисню було настільки мало, що ми вибирали, кому його дати: 80-річному дідусеві чи молодому хлопцю.

Я настільки втомилася, що готова була покликати на допомогу кого завгодно. Особливо важко було, коли не могла взяти трубку, і за цей час помирав хворий. Цей біль неможливо передати словами.
Велике спасибі головній інфекціоністці Ользі Голубовській, яка змогла "вибити" протокол лікування коронавірусу. Ті схеми лікування, які були до того, не тільки не допомагали, а навіть могли вбити людину. Якби цей протокол не ухвалили, смертей було б набагато більше. А тепер за ним лікують і терапевти, і сімейні лікарі, які не є інфекціоністами.
Фото OBOZREVATEL / getty
Фото OBOZREVATEL / getty
Коронавірус "косив" цілі родини
"Навіть не знаю, де йому знайти сили жити далі", – казав 55-річний Василь із Франківщини про свого знайомого з Волині, у якого коронавірус забрав 31-річного сина, тестя, тещу та батька. Сам чоловік майже місяць перебував на апараті штучного дихання – ШВЛ. Трагічно, що 2009 року від ускладнень "свинячого" грипу A/H1N1 у нього померла дружина.

І, на жаль, це не поодинокий випадок. Часто рідні в сім’ях йшли одне за одним, заледве встигнувши попрощатися. У Вінниці від коронавірусу померла сім'я лікаря: спершу – 92-річна мама, потім – брат, а через тиждень і сам завідувач поліклініки Вінницької обласної лікарні ім. Пирогова Віктор Колодько.

А в містечку Рогатин, що на Франківщині, через коронавірус сиротами залишилися двоє дітей. Спершу хвороба «вбила» невістку місцевого депутата Миколи Кліща, 43-річну Маріанну. Слідом за нею помер і його син Степан і дружина Галина. Без батьків залишилися двоє дітей – 15-річний Сергій та 21-річна студентка Тетяна. Микола Кліщ теж був інфікований, але лишився живий.
Ольга Кобевко
лікарка-інфекціоністка, Чернівці
Ми досі переживаємо епоху коронавірусу і для мене це ще не минуле, а сьогодення. Коли в Чернівцях був перший хворий на коронавірус (3 березня. – Ред.), він був не один у відділенні. Просто його аналіз був номер один. А в цей час на стаціонарі перебувало чимало осіб із підозрою на інфекцію. Всі очікували на результат, бо тест ПЛР тоді робився більше 10 днів.

Частково медики у нас вже були готові, бо ми спілкувалися з колегами з-за кордону, які понад місяць працювали з коронавірусом. Але були й проблеми. У нас не було ні засобів захисту, ні респіраторів, ні захисних щитків, ні окулярів, ні костюмів – нічого. Ми вдягали протичумні костюми, які не є нормою при такому захворюванні. Дуже добре, що волонтери змогли оперативно дооснастити відділення.

У кожного, хто працює в червоній зоні, були летальні випадки. Дуже багато людей помирає від ускладнень коронавірусу. Кожну смерть переносити дуже важко, бо пацієнтів ми ведемо досить тривалий час, бачимо їх щодня, спілкуємося, а потім оформлюємо історію смерті. Такі втрати й емоції неможливо передати словами. Вони не забуваються.
Ми досі переживаємо епоху коронавірусу і для мене це ще не минуле, а сьогодення. Коли в Чернівцях був перший хворий на коронавірус (3 березня. – Ред.), він був не один у відділенні. Просто його аналіз був номер один. А в цей час на стаціонарі перебувало чимало осіб із підозрою на інфекцію. Всі очікували на результат, бо тест ПЛР тоді робився більше 10 днів.

Частково медики у нас вже були готові, бо ми спілкувалися з колегами з-за кордону, які понад місяць працювали з коронавірусом. Але були й проблеми. У нас не було ні засобів захисту, ні респіраторів, ні захисних щитків, ні окулярів, ні костюмів – нічого. Ми вдягали протичумні костюми, які не є нормою при такому захворюванні. Дуже добре, що волонтери змогли оперативно дооснастити відділення.

У кожного, хто працює в червоній зоні, були летальні випадки. Дуже багато людей помирає від ускладнень коронавірусу. Кожну смерть переносити дуже важко, бо пацієнтів ми ведемо досить тривалий час, бачимо їх щодня, спілкуємося, а потім оформлюємо історію смерті. Такі втрати й емоції неможливо передати словами. Вони не забуваються.
Фото OBOZREVATEL / getty
Фото OBOZREVATEL / getty
Не гребував політиками, багатіями та медиками
Коронавірус не жалів нікого, незалежно від соціального статусу та матеріального становища. Зрештою, саме найбагатші українці першими підчепили інфекцію наприкінці лютого на дорогому французькому гірськолижному курорті "Куршавель" і змушені були лікуватися в звичайних інфекційних відділеннях Олександріївської клінічної лікарні.

Починаючи з літа інфекцією активно перехворіли майже всі топполітики країни, включно з президентом Володимиром Зеленським.

Особливо безжальним коронавірус був до медиків, вражаючи та вбиваючи, незалежно від віку й стану здоров’я. Ось лише одна трагічна історія для прикладу. Наприкінці жовтня на Київщині від COVID-19 в один день померло подружжя медиків: дружина вранці, а чоловік – увечері, після того, як дізнався про смерть дружини. Їхній 13-річний син залишився сиротою.
Сергій Дубров
Президент Асоціації анестезіологів України, професор, головний спеціаліст МОЗ за фахом "Анестезіологія"
Спочатку справді було страшно, всі ці повідомлення з Італії про велику кількість трупів… Певно, завжди так, коли нове і невідоме захворювання у повідомленнях ЗМІ змушує хвилюватися ще більше.

Я працюю анестезіологом більш як 20 років і зрозуміло, що пацієнти помирають у відділенні інтенсивної терапії, і за COVID-19 у тому числі. У відділенні політравми якось більш можливо прогнозувати, хто може померти, хто ні.

З коронавірусом інакше. Буває, спілкуєшся зранку з пацієнтом, а ввечері він уже помирає. От буквально днями помер такий терплячий дядько, був на ШВЛ, робив усе, що приписували, і не вижив. Інколи навіть лікарі не готові до того, що хворий, відносно стабільний, може так швидко померти.

Непередбачуваність хвороби дивує досі: пацієнт притомний, сатурація 92, він реагує – і тут на очах усе валиться до 40, людина синіє, закочує очі – і все. Досі не зрозуміло, чому так, коронавірус залишає все ще багато запитань.
Спочатку справді було страшно, всі ці повідомлення з Італії про велику кількість трупів… Певно, завжди так, коли нове і невідоме захворювання у повідомленнях ЗМІ змушує хвилюватися ще більше.

Я працюю анестезіологом більш як 20 років і зрозуміло, що пацієнти помирають у відділенні інтенсивної терапії, і за COVID-19 у тому числі. У відділенні політравми якось більш можливо прогнозувати, хто може померти, хто ні.

З коронавірусом інакше. Буває, спілкуєшся зранку з пацієнтом, а ввечері він уже помирає. От буквально днями помер такий терплячий дядько, був на ШВЛ, робив усе, що приписували, і не вижив. Інколи навіть лікарі не готові до того, що хворий, відносно стабільний, може так швидко померти.

Непередбачуваність хвороби дивує досі: пацієнт притомний, сатурація 92, він реагує – і тут на очах усе валиться до 40, людина синіє, закочує очі – і все. Досі не зрозуміло, чому так, коронавірус залишає все ще багато запитань.
Фото OBOZREVATEL / getty
Фото OBOZREVATEL / getty
Дивував абсурдом на курортах Одеси й Буковелю
Щойно на початку минулого літа в Україні пом’якшили карантин – тисячі українців ринули на відпочинок на одеські пляжі, в нічні клуби та ресторани. Відтоді локдаун для Одеси "закінчився" й разом із цим розпочалося зростання кількості хворих до таких показників, що вже в кінці року нікому й ніколи було навіть виносити тіла померлих від ускладнень COVID-19 одеситів. Вони годинами лежали в коридорах лікарні одеських районок, а тисячі інших хворих задихалися від перевантаженості кисневих станцій.

На зміну Одесі з грудня-січня прийшов гірськолижний курорт "Буковель", роботу якого дозволили незважаючи на впроваджений у січні посилений карантин по всій території України. Як результат – уже з кінця січня-початку лютого не лише на Івано-Франківщині розпочалося зростання кількості хворих, а й у сусідніх областях. На початку березня 2021 майже вся територія західної України опинилася в червоній зоні, однак роботу "Буковелю" не припинили досі. Лікарі не відкидають імовірності, що польські та британські туристи, які побували там на відпочинку, могли завезти на курорт зокрема й британський штамм.
Наталя
сімейна лікарка з Одеси
Насправді на початку все було тихо: порожні поліклініки, лікарні – ніхто не вірив, що це до нас дійде і що все аж так погано. А от коли в Одесу приїхала вся Україна – понеслося. Зовсім «триндець» почався із середини осені, навіть не знаю, як ми справлялися. Хворих валом, тих, що панікують, валом, дзвінки з ранку до ночі, Viber, WhatsApp, Telegram – все розривалося. Офіційна статистика не відображала навіть четвертої частини реальної захворюваності.

Я й сама захворіла зрештою, але працювала онлайн. І ось їду днями додому в транспорті й тільки одна сиджу в масці. І це маючи антитіла! Наш народ безнадійний. Ми ще довго житимемо з цим вірусом, дуже довго. Імунного прошарку вистачить ненадовго, антитіла падають досить швидко, тому скоро матимемо статистику повторної захворюваності.
Насправді на початку все було тихо: порожні поліклініки, лікарні – ніхто не вірив, що це до нас дійде і що все аж так погано. А от коли в Одесу приїхала вся Україна – понеслося. Зовсім «триндець» почався із середини осені, навіть не знаю, як ми справлялися. Хворих валом, тих, що панікують, валом, дзвінки з ранку до ночі, Viber, WhatsApp, Telegram – все розривалося. Офіційна статистика не відображала навіть четвертої частини реальної захворюваності.

Я й сама захворіла зрештою, але працювала онлайн. І ось їду днями додому в транспорті й тільки одна сиджу в масці. І це маючи антитіла! Наш народ безнадійний. Ми ще довго житимемо з цим вірусом, дуже довго. Імунного прошарку вистачить ненадовго, антитіла падають досить швидко, тому скоро матимемо статистику повторної захворюваності.
Фото OBOZREVATEL / getty
Фото OBOZREVATEL / getty
Коронавірус став першою смертоносною пандемією за останні сто років, але, на жаль, далеко не останньою. Через те, що люди дедалі частіше завойовують природні ареали для існування, світ сколихне ще не один смертельний пандемічний виклик. І це не страшні історії медійників, а прогноз найавторитетніших інфекціоністів світу.

У випадку ж із коронавірусом, попри те, що створено ефективну вакцину, говорити про перемогу над пандемією до кінця поточного року передчасно й нереалістично. Так вважають у ВООЗ. Хоча ще кілька днів/тижнів тому в організації бачили світло в кінці тунелю, заявляючи про таке-сяке закінчення пандемії до кінця 2021 року.

Отож, розслаблятися справді рано. Виявляється, досі ні в кого немає точної відповіді – а що ж із COVID-19 буде далі?

©2021 Всі права захищені, ТОВ "Золота середина"