Примите участие
в розыгрыше
планшета на Android Участвовать
Приз
ЭкономикаШоу

/Другие виды спорта

Безпорадність чи злочинна змова?

472

Андрій Вербицький

21 липня на своїй сторінці в одній з соціальних мереж українська волейболістка Єлизавета Рубан зробила дуже цікавий запис: "в Баку))". Для нашого волейболу це не просто черговий статус в Інтернеті, а втрата одного з найперспективніших молодих гравців.

Як виявилося, це продовження багаторічної історії з відпливом кращих волейболісток, коли вони не тільки переходять у закордонні клуби, але й автоматично змінюють громадянство. Корені цієї волейбольної вакханалії сягають початку 2000-х, коли біля керма Федерації волейболу України був ще Микола Сидоренко. То саме при ньому українське громадянство на азербайджанське змінювала талановита вихованка донецького волейболу Наталія Сказка, котра вмить, через п’ять місяців з часу останнього виступу за молодіжну збірну України стала панянкою Маммадовою і засвітилася виступом за Азербайджан під час олімпійської кваліфікації-2004. Не виключено, що про той випадок в інфантильному волейбольному середовищі України тоді ніхто не згадав би, якби не один з авторів цих рядків. Здійнятий тоді скандал вартував журналістові погроз від пана президента Федерації. Згодом же саме під гаслами повернення Сказки в Україну на пост керівника українського волейболу зійшов багаторічний державний тренер Володимир Туровський.

Втім, очікуваного міжнародного резонансу, не дивлячись на відверті порушення азербайджанською стороною всіх регламентних норм, "справа Сказки" не отримала. Як потім виявиться, не випадково. Новий керівник ФВУ пустив процес з від’їздом талановитих українських волейболістів за кордон з прийняттям громадянства інших країн на сталу основу. Впродовж наступних років Україна повністю розгубила свій волейбольний потенціал. Громадянками Росії стали Анна Макарова (Цокур), Марина Манюк, Катерина Кривець, чемпіонки Європи серед юніорів 2006 року Наталія і Валерія Гончарови. Наталія Гончарова у 2010-му стала у складі збірної Росії чемпіонкою світу. За Азарбайджан, окрім Маммадової-Сказки, виступають запоріжанки Лідія Максименко і Поліна Рагімова (Петрашко).

Найскандальнішою ж була історія з переїздом до Казахстану ще однієї віце-чемпіонки Європи-2003 Ольги Дробишевської (за прізвищем тодішнього чоловіка – Калініної). Вона почала виступати за нову країну з новим паспортом, під прізвищем Кубасевич. Пан Туровський всі звинувачення заперечував, нахабно заявляючи, що Дробишевська-Калініна і Кубасевич – різні люди. Найпарадоксальніше, що свою посаду цей кар’єрист зберіг навіть після того, як злочинна змова української й казахстанської сторін була доведена через Міжнародну федерацію волейболу, а волейболістка отримала дискваліфікацію. Зрештою, нині Дробишевська виступає за Казахстан не приховуючись, а поряд з нею збірну цієї країни представляє ще одна представниця Запоріжжя Олеся Сафонова (Захаренкова).

Стосовно чоловічого волейболу, то там переїзд талановитих українців відбувається здебільшого за маршрутом Харків – Белгород. Найталановитіша українська молодь тренується в слобожанських "Юракадемії" й "Локомотиві", коли ж "сировина" починає проявляти задатки, її цілими партіями переправляють через кордон. Схема настільки відлагоджена, що вже нікого не дивує. Хоча мала б. Бодай після Олімпіади-2012, де капітаном чемпіонської збірної Росії був уродженець Львівщини Тарас Хтей, а кращим гравцем фінального матчу проти Бразилії – макіївчанин Дмитро Мусерський. Трохи раніше титули у складі збірної Росії здобували вихованці тернопільського, одеського і харківського волейболу Олександр Косарєв, Семен Полтавський і Микола Павлов. Під російським прапором нині виступають Денис Чаус, Максим Пантелеймоненко, Олександр Стаценко. Всі вони могли б бути лідерами збірної України.

Іншими словами, процес знищення українського волейболу з тихої згоди його керівників триває вже багато років. Проте останнім часом джерельце струменіє доволі кволо. Не тому що наші спортивні чиновники почали думати про майбутнє свого виду спорту, а лише тому що забирати вже майже нікого. Хоча засуха, треба розуміти, тимчасова. Українська земля багата талантами й промислел, як показують останні події, закрутився з новою силою.

Ось і зараз специфічний подарунок та привітання переобраному на початку літа на посаду президента ФВУ Володимиру Туровському зробили селекціонери одного з найсильніших клубів світу бакинської "Рабіти" та збірної Азербайджану. Вони переманили до себе чотири чи не найперспективніших українки – Єлизавету Рубан ("Галичанка" Тернопіль), Олена Харченко ("Орбіта-Університет" Запоріжжя), Катерину Казбанову (на фото) і Маргариту Степаненко з вінницького "Кряжу". Обмовимося – поки ще українки. Чи не найбільше ця звістка схвилювала виконуючого обов’язки головного тренера збірної України та керманича тернопільської "Галичанки" Андрія Романовича, якого кореспондент "Обозревателя" й попросив пролити світло на подальше майбутнє згадуваного квартету.

- Така ситуація рано чи пізно торкається будь-якого нормального українського волейбольного тренера, - зазначив пан Романович. - Кращі люди їдуть закордон. Потім виступають за збірні інших країн. На світовому рівні, а Україна на це спокійно споглядає. Так колись було з Анею Цокур, так було з Наташею Гончаровою, Мариною Манюк, Наталею Сказкою та багатьма іншими. Я особисто до пори-до часу був осторонь цього процесу. Бо наш клуб ці "тенденції" не зачіпали. Але в це міжсезоння весь негатив дійшов і до мене як тренера молодіжної збірної, як тренера національної збірної, як тренера "Галичанки". Можу "подякувати" донедавна головному тренеру запорізької "Орбіти" Віктору Перебийносу. Саме Віктор Васильович черговий раз "допоміг" нашому волейболу. На цей раз він сам виїхав до Азербайджану і одразу "сплавив" туди дві дівчини з Вінниці – Катерину Казбанову та Маргариту Степаненеко (на фото). Катерина свого часу грала в основі молодіжної збірної 1990 року народження. Крім того, Олена Харченко із Запоріжжя, одна із найперспективніших блокуючих українського волейболу, особисто мені в Харкові на студентських іграх сказала, що вже підписала контракт з азербайджанською "Рабітою" з Баку.

Така ж історія торкнулася очолюваного мною клубу "Галичанка". Нашого гравця Єлизавету Рубан також перетягнули в "Рабіту". Селекціонери цієї команди працюють дуже професійно і якісно. На неї вийшли через її батьків. Мова йде про такі суми, що батьки Лізи відверто мені сказали: "Від такої пропозиції ми відмовитися не можемо!" Зустрічної пропозиції ми дати не здатні. Це – ринок. Хочемо ми того чи ні, але від совєцького типу відійшли вже давно. Кордони відкриті. А торгуватися з провідними клубами та державами не можемо, адже немає чим. Клуби бідні, а ФВУ перепон на шляху відпливу кращих гравців не ставить. Формально приймалися вікові обмеження щодо закордонних трансферів – до 23 років. Але насправді такий пункт не діє. Адже дитина два роки може просто відсидіти без активних виступів і потім спокійно грати за нову країну.

- Тобто, можна говорити, що ці волейболістки стали гравцями не тільки "Рабіти", але й збірної Азербайджану?

- За збірну Азербайджану вони точно виступати не будуть, тому що не дотягують рівня тамтешньої команди. По-друге, Рубан була заграна за молодіжну збірну України. І тому у неї період два роки, впродовж яких вона не має права грати за будь-яку іншу збірну.

- Щодо Єлизавети Рубан, то її, можна сказати, вкрали у саме у вас?

- Рубан прийшла до мене молодою і перспективною. Просто у неї не склалися стосунки з тренерами в Запоріжжі. Батьки захотіли, щоб дитина росла в професійному розумінні цього слова. В принципі, бажання батьків, щоб дитина покращувала свою майстерність, природнє. Зокрема й якщо мова йде про ту саму "Рабіту". Цей клуб – чемпіон світу на клубному рівні. І фінансування там на екстра-високому рівні. Там виступають 12 гравців найвищого рівня зі всіх куточків світу. Тобто, люди побачили там перспективу і туди відправили свою доньку. Біда в іншому. Ми не можемо подолати свій менталітет і почати будувати щось у себе. Звичайно, що ніхто не захоче жити в землянці, коли тебе запрошують у нормальний дім зі всіма зручностями. Ми ж не хочемо нічого робити, і розказуємо, як нам добре жити в цій землянці. Ніхто з олігархів не хоче звертати уваги на волейбол. За винятком хіба-що Луцька, де знайшовся Степан Івахів, керівник "Континіуму", який закинув трохи грошей у місцеву жіночу команду. Цьогоріч туди почали повертатися люди з-закордону. Зокрема, досить досвідчений і відомий гравець Дарія Ванюк (Старцева), яка грала у чемпіонаті Росії. Їй тут запропонували досить нормальний контракт.

У нас основний акцент і гроші спрямували у футбол. Сюди звозять низькосортних негрів, з яких одиниці вміють нормально копати по м’ячу. Нам потрібно брати приклад з поляків, які побачили, що у футбол такі великі гроші кидати не потрібно. Вони зробили ставку на баскетбол, волейбол. У волейболі вони вже мають команди екстра-класу.

- Повернемося однак до останнього переходу. Будь-який гравець укладає з клубом контракт. Трансферну карту утримує Федерація волейболу...

- У Рубан контракт, звичайно, був. Але тут є два варіанти: не дати їй дозволу грати – вона два роки не буде виступати на офіційних змаганнях, а лише у товариських матчах. У такий спосіб Єлизавета через два роки знову здобуде право грати як за інший клуб так і за іншу країну. Інший варіант – попросити хоч якусь компенсацію, в кілька тисяч гривень.

- Чи не пов'язаний новий виток відтоку кращих гравців з переобранням президента ФВУ Володимира Туровського на новий термін?

- Не можу судити, чи пов'язані всі ці переходи виключно з персоною Туровського. Це загальна ситуація в українському волейболі. Ніхто не рекламує волейбол так, щоб хоч трохи спрямувати грошові потоки до нас. Лише трішки з однієї сторони Фірташ допомагає в чоловічому волейболі "Кримсоді", а зараз почав допомогати запорізькій жіночій команді. Все. Звичайно не пряма, а опосередкована вина Туровського, як президента Федерації у тому є.

- Як відреагував той же ж Туровський на згадану ситуацію з переходом чотирьох волейболісток в Азербайджан?

- Звичайно, ми спілкувалися. Як тільки почали надходити перші звістки про можливий від’їзд Рубан (на фото), я одразу подзвонив до Туровського. Відповідь його була простою: "Ми нічого не можемо зробити і вирішити. Якщо ви не можете платити їм зарплати, то хай їдуть". Ось у Вінниці забрали двох гравців з основного складу і тим самим її "розіп’яли". Азербайджанці їм дали певну суму, якої вистачить, щоб десь місяці два утримувати команду. Все. Далі грати нема з ким. Та й загалом рівень волейболу буде знижуватися. Вінницькі тренери сидять і не знають що робити. Дві основних догравальниці відсутні і замінити їх немає ким. І той ковток свіжого повітря з фінансової сторони їх не врятує.

- "Галичанку" покинула ще одна провідна волейболістка Юлія Люнюк…

- Вона переїхала до Казахстану. Там не ставлять питання зміни громадянства. Та й Юля не та людина, яка за пару тисяч американських доларів продасть Україну.

- Яку вигоду має від переходу гравців закордон наша Федерація?

- Єдине що може заробити ФВУ офіційно – це кошти за трансферний лист. Ціна його – півтори-дві тисячі доларів. Якщо його не продають, то за два роки, як я вже казав, він анульовується і волейболіст може грати за ту команду, за яку схоче сам.

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги