Легкоатлети: керівництво Федерації багато років нас обкрадало

Терпець лусьнув. Спортсмени терпіли чи боялися сказати правду довго. Вперше щось схоже на бунт прооти злочинних діянь Борзова-Александрова атлети зробили наприкінці 90-х. Але те "повстання" виявилося кволим і зацікавлені особи його втихомирили. Нинішні лідери легкоатлетичної збірної пішли до кінця. Слідом за телевізійними сюжетами спортсмени звернулися до керівника спортивного департаменту Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту Равіля Сафіулліна. Листа з проханням розібратися в злодіяннях керівництва власної Федерації підписали понад сто збірників. Кажуть, що після розмови з атлетами Равіль Сафович був вражений настільки, що пообіцяв провести детальну перевірку не тільки ФЛАУ, а й федерацій з інших видів спорту. Якщо то правда, то зявляється надія, що нарешті Україна звільниться бодай від частки клерків, які паразитують на спорті.

Наразі ж до закінчення розслідування п’ятьох легкоатлетичних керівників (президента ФЛАУ Валерія Борзова, держтренера Валерія Александрова, наставника збірної Олександра Апайчева, старшого тренера павла Бардакова і начальника команди Руслана Руссу) відсторонили від виконання обов’язків. В подальншому розвитку ситуації проти горе-чиновників, ймовірно, відкриють кримінальну справу. Прочитавши стенограму прес-конференції за участю олімпійської чемпіонки Наталії Добринської, бронзових призерів Олімпіади Єлизавети Бризгіної і Дениса Юрченка, тренера ще однієї призерки Ігор-2012 Христини Стуй Сергія Басенка й ще двох збірників України Олексія Касьянова і Олени Жушман читач "Обозревателя", мабуть, буде вражений.

Перед тим же, як дати слово спортсменам, зацитуємо коротку замітку на офіційному сайті ФЛАУ (безграмотний стиль написання збережено): "…Щодо розміщеного в інтернеті листа без підписів "Хочемо змін". Нажаль, не можемо звернутися персонально, тому звертаємося імовірно до тренерів і спортсменів-легкоатлетів, які можливо брали участь у зверненні або не брали участь у ньому. Керівництво Федерації, кожен член виконкому, готові завжди вас вислухати з будь-яких питань або проблем, які виникають. Якщо ви знаходитесь в даний час за місцем проживання, в кожному регіоні України є керівники обласних Федерацій, старші тренери обласних збірних команд або ми готові в будь-який час в телефонному режимі почути і, повірте, зрозуміти вас, тому що ми всі працюємо в одній команді, живемо в одній країні. Ми такі ж, як і ви, виконавці волі і бажання українського народу бачити спорт нашої молодої країни на найвищому міжнародному рівні. З повагою, від імені керівництва ФЛАУ, Валерій Борзов, Валерій Александров та Олександр Апайчев".

Що ж, спортсмени звернулися…

Єлизавета Бризгіна: Далі терпіти вже нема сили. Бо така ситуація виникла не вчора й не нині. Після сюжету на 1+1 під час Олімпіади нас звинувачували, що то якась провокація. Але згодом керівники українського спорту переконалися, що ми не брешемо. Ми ще тоді запропонували журналістам, які приїхали знімати сюжет про команду, подивляться, що ми їмо. Це якісь незрозумілі сосиски, гречана каша, давнішні салати з огірків. Але, як виявилося, коштів на харчування нам виділяли достатньо. Згідно кошторису, на особу виділялося 205-220 гривень з надбавками в день. Це шикарне харчування. Ми ж не просимо делікатесів, а банально свіжих м'яса, овочів, фруктів. В їдальні ми запитали, чому нас так погано годують й невже ця вбогість коштує 205 гривень? Нам відповіли, що про жодні 205 гривень мова не йде. Працівники їдальні запевняють, що більше сотні їм ніхто не виділяв. Ми все зрозуміли.

Повторюю, така ситуація триває протягом багатьох років, багато разів спортсмени вже запитували тренерів, чому до нас таке ставлення. Вони нам відповідали:Люди, не лізьте, ви погаласуєте й все стихне. Якщо ж будете галасувати сильно, то не поїдете на Олімпіаду, на чемпіонати світу. Нам скандали не потрібні". Зі мною таких ситуацій було багато. Приміроом, в 2009 році, коли я не поїхала на чемпіонат світу в Берлін через те, що ми з особистим тренером Володимиром Федорцем дозволяли собі висловлюватися відверто. Мабуть, ініціатива виходила від президента Федерації. Бо якби ця людина була на моїй стороні, якби хотіла знати правду, то поговорила б зі мною і виячвилося б, що все нормально.

Керівники Федерації, тренерський штаб збірної постійно лякає молодих спортсменів допінг-контролями. То за умови, що український допконтроль не може сказати, готові ми виїжджати, чи ні. Його наші керівники проводять радше для проформи, дотримуючись процедури. Після одного з таких контролів мені сказали, що я не їду на чемпіонат світу. Ми з тренером знаємо, що нічого забороненого не вживали, що чисті, а нас запевняють в зворотному. Врахуйте, що в мене заслужений тренер, котрий готував моїх батьків, олімпійських чемпіонів. Через те сказала керівникам: "Мені все одно, що ви знайшли, ваша лабораторія для мене не є показником. Я їду. Якщо я здам допконтроль і в мене буде позитивний результат, на два роки дискваліфікують мене, а не вас". Вони думали-думали, була нарада, на якій були присутні Борзов, Апайчев, Александров, а потім сказали, мовляв, в тебе таке прізвище, яке не можна плямувати. Відповіла, що це моє прізвище, я ним ризикую, тому їду на чемпіонат світу. Але за день до відльоту мені сказали: "Пробач, ти ще молода, в тебе все попереду, це не останній твій старт, поїдеш наступного року".

Олена Жушман (на фото): Зі мною схожа ситуація була напередодні Олімпіади-2012. Посівши третє місце в бігу на 800 м на цьогорічному чемпіонаті України, я здобула право виступати в Лондоні. Два роки я готувалася до Олімпійськіх ігор за свої гроші, жодного разу не їздила на штатні збори з командою, не отримувала ні стипендії, ні зарплати. Ми з тренером розпланували весь процес таким чином, щоб пробитися на Олімпіаду. Тому коли на чемпіонаті України виконала норматив А, то дуже зраділа. Але згодом від участі на чемпіонаті Європи і Олімпійських іграх мене відсторонили. Відразу, як я пробігла, до мого тренера підійшов старший тренер і сказав: "давайте зробимо наступним чином. Ви їдете на чемпіонат Європи, але відмовляєтесь від Олімпіади". Тобто, неважливо, виграєш Європу чи ні, на Ігри не потрапиш, бо до Лондона поїде дівчина, тренується в старшого тренера. Та, яка на чемпіонаті України була четвертою й у якої був торішній норматив.

Звісно, що мій тренер відмовився приймати запропоновані умови, сказав, що ми будемо боротися до кінця, що ми впевнені в своїх силах. Кажуть:"Добре, їдьте". Нас викликають на базу в Святошин, повністю екіпірують. І ось в останній перед вильотом день, в неділю увечері нас з тренером викликають Борзов, Александров, Апайчев І Воронцов і кажуть, що ми нікуди не летимо. На питання, чому, відповідають: "Скажеш, що захворіла, що болить нога і не шуміть. У тебе проблеми з допінг-контролем". Якщо так, то просимо протокол й по ньому я буду відповідати. "Дискваліфікуйте мене, якщо я винна" - кажу. Але чую: "Навіщо ви галасуєте, навіщо вам Олімпіада. Наступного року буде чемпіонат світу, поїдете туди. "Ні, - відповідаю. – Я хочу їхати на чемпіонат Європи, боротися за олімпійські медалі, тобто, виступати всюди. Хочу їхати, бо я завоювала на це право". Відсіч була категоричною: "Якщо будете шуміти, то вас виженуть зі збірної, і ніколи нікуди не візьмуть". Що ж, виходить, тепер я маю чотири роки, щоб підготуватися до наступних Олімпійських ігор. Але навіщо, якщо знов скажуть: Дівчинко, ти нікуди не їдеш, скажеш, що в тебе щось болить"?

Єлизавета Бризгіна: Такий в них підхід. Чому скандалів не було раніше? Бо народ був заляканий. Мовляв, краще будемо мовчати і тренуватися в цих умовах, але поїдемо на Олімпіаду, на чемпіонат світу. Але тренуйся-не тренуйся, можеш виграти чемпіонат України, стати лідером, але не факт, що тебе включать до складу. Через те, що комусь здається, що занадто вільно висловлюєшся, що твоя позиція не співпадає з їхніми планами. Коли ми написали колективного листа Сафіулліну, він нас прийняв, спілкувалися півтори години. Після цього розпочалися серйозні дії. Равіль Сафович показав всі кошториси, розповів, скільки на нас виділяється коштів. Ми були шоковані, коли те все побачили й почули. Виявляється, щороку сума в бюджеті збільшується. Цьогоріч на підготовку легкоатлетів виділили 36 мільйонів гривень. Ми не уявляємо, куди ці гроші йдуть, бо не бачимо їх взагалі.

Денис Юрченко: Якби ви приїхали і подивилися на умови, в яких ми тренуємося, як ми живемо і що їмо, як готуємося до змагань, то б зрозуміли, що медалі завойовуємо всупереч усьому, виключно завдяки бажанню. Звичайно, ми хочемо захищати честь країни, але чомусь нам ця країна в особі керівництва Федерації нам не допомагає.

- Борзов сам спортсмен й теоретично мав би розуміти, чого ви потребуєте…

Єлизавета Бризгіна: Ось це й дивує найбільше. Це – людина заслужена-перезаслужена. Як спортсмен. Але як людина… У нас з ним стосунки натягнуті вже давно, він не вітається зі спортсменами. Я знайома з багатьма представниками інших видів спорту, з стрибунами у воду, з боксерами. Вони розповідають, що їх президент Федерації приїжджає вітати, допомагає отримувати квартири, вибиває премії. Це їхня робота – шукати спонсорів, популяризувати вид спорту. В ситуація важка, народ своїх спортсменів не знає. Наш же президент Федерації вважає себе надто величним, а інших не помічає. Але, не дивлячись на ставлення, ми прославляємо країну, ми горді, бо розуміємо, що винна не Україна, не люди, які в ній живуть, а оці начальники. Не дивлячись ні на що, ми хочемо стояти на п’єдесталі, дивитися на наший прапор і співати наш гімн.

Хоча коли друзі моїх батьків дізналися, в яких умовах я тренуюся, сказали: "Тобі треба тікати в Росію. Там ти будеш в шоколаді". І це не жарт. Наше керівництво вважає нас машинами для заробляння медалей. Вони отримують за медаль грошей більше, ніж наші тренери. Ось зараз я стала олімпійською призеркою. Але мій особистий тренер отримає лише 50 відсотків, бо до причетних до мого успіху подописували купу прізвищ, зокрема Александров, Апайчев. Вони повиписували премії самі собі.

Сергій Басенко: У мене була зустріч з Александровим. Він сказав, що я отримую 50 відсотків президентської степендії за підготовку Христини Стуй. І пояснив, що 50 відсотків суми йде особистим тренерам, а друга половина прямує в так званий тренерський штаб. Як ми потім вияснили, в цей штаб входять люди, які не брали участі в підготовці спортсменів взагалі. Це і старші тренери, і тренери по резерву, всі, хто завгодно. Їх кількість становить 40-50 осіб.

Єлизавета Бризгіна: Вони не вклали в цю медаль ні краплі поту. Останніх два роки я їжджу на змагання за свій рахунок. Тому я сказала своєму тренерові після Олімпіади: "Володимире Андрійовичу, не смійте віддавати цим людям ні копійки".

Денис Юрченко: Механізм такий: на виконкомі ФЛАУ складається список претендентів на другі 50 відсотків премії й той список передається службі молоді та спорту України.

Наталія Добринська: Після Олімпіади в Пекіні я отримала повноцінну президентську винагороду, а тренер мій тренер – 50 відсотків. І ці 50 відсотків приходили на картку як 25%, бо знову ж й ця половина йшла у Федерацію. Ми здивувалися, бо з тих 50-ти людей 30 я не бачила в обличчя. В підсумку ми добилися, що нам якусь частину грошей нам повернули. В конверті, зі скандалом, але тихим, один на один.

Окремо хочу сказати про забезпечення інвентарем. Для семи- і десятиборців ця проблема особливо актуальна, бо нам потрібні відразу списи, ядра, резинки, планки для висоти. Про колодки навіть не згадую. Все це за винятком одного трикілограмового ядра, яке закупило товариство "Колос", я придбала сама. мій автомобіль повністю забитий моїм інвентарем, бо коли приїжджаю на збір, то тренуватися з чим не буде. І ось дізнаюсь, що в 2012 році на інвентар виділилося 4 мільйони гривень. То при умові, що мені, не останній людині в збірній, не виділено жодного м’яча, ядра, яке коштує зовсім недорого. Дорого ми навіть не чекаємо. Ситуація така, що якщо ти не можеш купити інвентаря сам, то можеш закінчувати кар’єру, хоч ти й член збірної України.

Олексій Касьянов: Спортсменів така ситуація вже дістала. Ми ж не можемо сказати своїм суперникам: "Додайте мені 5 см, бо перші п’ять днів на зборах я погано харчувався". Кожні збори починаються зі слів: "Трішки потерпіть, буде погане харчування". Але ж ці дні дуже енерговитратні, тому якісним має бути харчування, проживання, якісна організація всього тренувального процесу. Цьогоріч на деяких зборах організаційний процес був організований трохи краще, але на деяких просто жахливо.

Денис Юрченко: Валерій Борзов займає свою посаду 16 років. За ці роки не було зроблено нічого, або зроблено дуже мало. Не побудовано і не відремонтовано жодного стадіону, жодної тренувальної бази. Зауважте також, що головний тренер Олександров Апайчев і держтренер Валерій Александров також є віце-президентами Федерації, тобто, вони самі себе призначають. Ми бачимо певну зв’язку людей, які працюють сумісно. Щоб змінити ситуацію, недостатньо прибрати Александрова і Апайчева. Починати треба з кандидатури Валерія Пилиповича. Тоді буде якийсь рух. Сучасний спорт вимагає налагодження відносин зі спонсорами, популяризацію легкої атлетики, проведення масових змагань серед дітей. На останньому чемпіонат серед юнаків, який цьогоріч відбувся в Барселоні, українці не виграли жодної медалі. Це перший дзвіночок, що треба щось міняти.

Єлизавета Бризгіна (на фото): У нас люди часто навіть не орієнтуються, що таке легка атлетика. Якось в поїзді жінка років 50-ти каже мені: "У вас така спортивна фігура, ви чимось займаєтеся?" Відповідаю, що легкою атлетикою. І та жінка каже: "Це ж зі стрічками , це так гарно". Довелося пояснити, що то художня гімнастика, а я бігаю. І це не провина людей. Вони десь чують гучні прізвища, як Бубка, Борзов, але легка атлетика їм невідома. Це дуже сумно.

Наталія Добринська: Журналісти теж трохи винні. Після Олімпіади-2008 в більшості інтерв’ю ваші колеги запитували мене, які види входить в п’яти- і семиборство. Терпеливо пояснювала і ось після перемоги на цьогорічному зимовому чемпіонаті світу на чергове таке питання кажу: "Вибачте, але відкрийте Інтернет і прочитайте, я вже не можу це кожному пояснювати".

Олексій Касьянов: Звичайно, патріотизм є в кожного спортсмена, але зарплата в нас трохи вища від прожиткового мінімуму – 1700 гривень. Хіба ми без патріотизму виступаємо? Якраз за цей надпис на грудях ми й за те, щоб чути на п’єдесталі свій гімн, ми виступаємо.

Єлизавета Бризгіна: Ми витрачаємо набагато більше, ніж отримуємо. Рятують перемоги на комерційних стартах. Отримуєш в кінці року якісь гроші й думаєш: може машину купити, якусь дорогу річ чи батькам допомогти? Ні, за ці гроші весь рік готуєшся, купуєш вітаміни, відновлювальні препарати, на те, щоб просто поплавати в басейні. На це ніхто не виділяє й копійки. Я за власний кошт знаходжу масажистів, лікарів. Звісно, що обурююся, коли чую, що зараз кажуть, що мій тренер має заплатити якимось медикам. Я два роки не користуюся їхніми послугами.

Є ще одна болюча тема – збори в Кисловодську. На них також пішов великий бюджет. Я там була кілька разів. В основному туди їдуть працювати над витривалістю. Там на базі, яка належить росіянам, є верхнє поле. Ми постійно хочемо туди потрапити, бо там зручно тренуватися. Це найкраще в Кисловодську місце. Просимо наших керівників, щоб вони зробили нам на цій базі збори. Нам відповідають: "Ви що? Де ви, а де ця база! Ви знаєте, скільки вона коштує?" Але ось на зустрічі з Сафіулліним дізнаємося, що згідно кошторисі більшість наших зборів відбувається якраз на цій базі. Але ж більшість спортсменів живе по квартирах, причому по двоє-троє. Є не явні лідери або треті номери. Вони їдуть за власний рахунок. Якщо зроблять збір, то вполовинений. Живуть удвох-утрьох, за власний рахунок. Якщо грошей нема, житимеш в жахливих умовах.

На щастя, за стільки років нас вперше почули. Спасибі Равілю Сафовичу. Сподіваємося, нинішнє керівництво звільнять й будуть заведені кримінальні справи. В перші дні Олімпіади після випуску ТСН пан Сафіуллін підійшов до нас і запитав: "Невже все це правда, бо мені здається, що все це підлаштоване". Кажу, що це тільки одна сота всього, що з нами діється.

- Як на всю цю ситуацію відреагував Сергій Бубка?

Єлизавета Бризгіна:Ми не знаємо, з ним не зустрічалися. Мабуть, він у роз’їздах.

- А під час Олімпіади він з вами не спілкувався? Бо ходили чутки, що він дуже незадоволений сюжетом на "1+1"…

Єлизавета Бризгіна: Бо всі думали, що це неправда, що це підлаштовано. Сергій Назарович завжди за спортсменів, зажди з нами спілкується. На відміну від президента Федерації. Пригадую 2010 рік, коли ми в Барселоні стали чемпіонками Європи в естафеті 4х100 м. Валерій Пилипович мене наче знає, знає моїх батьків, то підходить й питає: "Хто біг перших три етапи?" Тобто, він навіть не знає людей в обличчя. Спортсменів, які приносять медалі, лідери в країні. У мене взагалі іноді виникає враження, що пан Борзов радіє, коли наша команда виступає провально. За 16 років – жодного нового об’єкту! Взяти базу в Кременному Луганської області. Там колись багато років тренувалися мої батьки, тепер там готуюся я. Чому туди не виділяється ні копійки, щоб зробити хоч косметичний ремонт?

- Якщо повернутися до умов на базі "19-й кілометр", то, згідно офіційній версії, там у вас був не збір. Вас, мовялв, зібрали, лише щоб екіпірувати…

Єлизавета Бризгіна: Я там була п’ять днів, хтось тиждень, Денис Юрченко, приміром, 10 днів. Організм людини, яка готується до Олімпіади і перебуває на піку форми потребує доброго харчування. Десять днів – це повноцінний збір. Так, нас возили на тренування в Ірпінь. Там хороший новий готель, гарний стадіон. Ми просили зробити збір там, але нас не послухали. Я в Ірпені була лише раз, хтось за весь цей проміжок лише тричі. Коли ми просили відвезти нас бодай на окремі тренування з Святошина до Ірпеня, нам вказували на розклад автобуса, який їздив на стадіон в середу і п’ятницю. Але ж треба сьогодні" - кажемо. Відвповідають, що немає грошей на автобус. "Ти його будеш заправляти?" - питають. Коли ми розповіли про це Сафіулліну, він сказав, що той автобус був повноцінно проплачений на стільки-то днів. Відзначу й інше. На Олімпіаду ж я їхала не лише, щоб виступити в естафеті. Планувала пробитися до фіналу на 200-метрівці. Щоби відтреновувати цю дистанцію, в Ірпінь мусила їздити обов’язково. Але такої можливості мене позбавили.

Відразу після сюжету на ТСН у Олександра Апайчева запитали, чому спортсменів поселили у старий, гнилий корпус. "Хто вам це сказав?" "Спортсмени". "Вони жалілися? Не може бути, їх все влаштовує. Журналістам показали старий корпус, а вони живуть у новому". Так ось, для тих, то не знає, скажу: в Святошині нового корпусу не існує. Є два старих, смердючих. Ми жили в обох, бо всі в одному не помістилися б.

- Умови, атмосфера, яка склалася перед Олімпійськими іграми, сильно відобразилася на виступах на Олімпіаді?

Денис Юрченко: Це ставлення проявлялося ще за півроку. Найчастіше ми тренувалися в Ялті, а там умови погані. Потім я просив, що не хочу їхати на в Святошин. Мені треба було залишитися вдома в Донецьку, де б тренувався в нормальних умовах. Бо для жердини добрі умови в нашій країні створені тільки там, в клубі Сергія Бубки. Окрім того, у мене були сімейні проблеми, хворіла донька, мучили травми, заліковував ахіллесове сухожилля. В Донецьку я за власний кошт ходив лікуватися в реабілітаційний центр, сам проплачував фізіотерапевтів, заплатив більше двох тисяч доларів. Я відірвав ці гроші від сім’ї, а в мене двоє маленьких діток. Але бажання було дуже сильне, просто так я на Олімпіаду їхати не хотів. Їхав боротися за медаль. На минулій Олімпіаді завоював медаль, яку назвали випадковою. З керівництва на неї ніхто не розраховував. Але я ж розраховував, я прагнув до неї.

- Тобто, вас викликали на збір в обов’язковому порядку?

Денис Юрченко: Так. Сказали приїхати саме в цей день, не дивлячись на те, що мені ще треба було зробити два стрибкових тренування. Казав. Що хочу нормально потренуватися в секторі. Натомість я приїхав до Святошина, екіпірувався і просто там вісім днів сидів. Поїхав на базу в Ірпінь, де хороша доріжка, є бар’єри, тренажери. Але яма для стрибків з жердиною дуже маленька, за кордоном така вважається шкільною, стрибають тільки діти чи студенти, а не спортсмени високого рівня. Можливо, цей фактор також відобразився. За великим рахунком, в негативний результат вилилося все в сукупності.

Наталія Добринська (на фото): Що стосується моєї ситуації, то нарікати на збори я не можу. Після медалі в Пекіні я маю індивідуальний підхід, тому підготовкою дуже задоволена, завдяки цьому я виграла медалі чемпіонатів Європи і світу. Але мова ж не лише про мене, бо у нас олімпійська чемпіонка лише одна, а команда велика, яка потребує нормального ставлення. Ми не просимо нічого зайвого. Та ми взагалі нічого не просимо, просто хочемо, щоб нас поважали і робили те, що мають робити. Команда величезна, це майбутні чемпіони, призери, просто гарні люди, які займаються спортом і прославляють нашу країну. На свою підготовку я не нарікаю. Мала чудовий виступ на зимовому чемпіонаті світу. Просто були проблеми і не впоралася з ситуацією психологічно. Але я спокійна, бо знаю, що ще можу показати.

Олексій Касьянов: Звичайно, не хочеться з’являтися на екрані з негативними емоціями. Хвилюєшся, а коли все закінчується, це накладає свій відбиток. Тренування в Святошині – то був якраз той самий пік, коли до спортсмена мають ставитися ідеально ("Наче до вагітної жінки" - додала Єлизавета Бризгіна). Коли провів всю підготовку, розвинув всі якості, залишається тільки шліфувати деталі і робити якісь технічні види. Я не тримав в руках диска останніх 15 днів. А це складний технічний вид. Якщо його не практикувати, то все швидко забувається. На базі в Святошин немає сектору для метання диску, як немає його і в Ірпені. То скажіть, як мені було після такої паузи метати в Лондоні? Є такі прописні істини, що в багатоборстві види треба тренувати по зв’язках - по два види, які почергово йдуть у змаганнях. Якщо я зроблю один вид на базі у Святошині, потім поїду робити інший вид в Ірпінь, то тренування займе дуже багато часу і сил. Процес був неправильно організований з самого початку.

Денис Юрченко: Мене взагалі дивує, навіщо людей в такий відповідальний момент звозити для екіпірування. Його ж можна було провести за 30 днів, за якихось дві години, чи за два дні до від’їзду.

Олексій Касьянов: А ліжка на тій базі? Коли я прийшов поселятися, виявив велику кроваву пляма на старій подушці, з якої вже вибитий весь пух. Я її, звісно, викинув. Ми мусили їхати в "Епіцентр" і купувати нову. Хіба це не впливає на виступ? Стосовно харчування. Нам подавали найнижчої проби стегенця, про які вже давно люди забули, які були заморожені, мабуть, півроку тому. Заходиш, чуєш цей запах, потім наливаєш суп, а він зварений з цих стегенець. Це харчування для олімпійців? Це знущання. Будь-яка людина, яка себе поважає, такого їсти не повинна.

Єлизавета Бризгіна: Якщо нас на цій базі поселили, то це було комусь цікаво й вигідно, бо всі знають про існуючі умови проживання і харчування. І головне – вода. Приходимо вечеряти й виявляємо, що немає води. Обідати – води знову нема. А база знаходиться в лісі, перший магазин – на відстані п’ять кілометрів. Відкриваєш іржавий кран – жахлива вода с сірководнем, неможливо чистити зуби. А взяти пансіонати 20-річної давнини в Ялті? В останні шість-сім років збори там проводять в курортний несезон, але при цьому нас поселяють в найстаріші санаторії, які перебувають на межі закриття. За ті гроші, які для нас виділяли, ми спокійно могли проводити збори в Польщі чи Португалії.

Денис Юрченко (на фото): З цього пансіонату треба кілометр спускатися по гірці. Зранку поснідав, пішов потренувався, а назад треба пішки йти під гору. І так два рази на день.

- Що будете робити, якщо п’ятірка тимчасово відсторонених людей на чолі з президентом ФЛАУ залишиться на своїх посадах?

Єлизавета Бризгіна:Я поїду виступати за Росію. Більше цих людей терпіти не буду. Вони на півроку затихнуть, може, почнуть робити збори в хороших умовах. Але все залишиться на місцях і ці люди почнуть нам вставляти палки в колеса. З тим же доп-контролем. Це буде кінець нашій підготовці, яка й так ніколи не була нормальною, а потім стане для нас взагалі неможливою. Ми навіть не припускаємо, що ці люди лишиться, бо все, за що ми боролися, розвалиться. Під нашим колективним листом підпишеться вся збірна, включаючи юніорів. То раніше, коли в Святошин приїхали журналісти з ТСН, ніхто не хотів давати інтерв’ю, бо всі боялися, що вони не поїдуть на Олімпіаду, що знову буде якийсь доп-контроль.

Наталія Добринська: Всі уже настільки обурені, що вирішили зібратися і відстоювати свої позиції. Ніхто не відступиться. Будемо йти до останнього, можливо, буде пікетування. Ми все ж спортсмени і боротися вміємо.

- Ви бачите зараз в легкій атлетиці авторитетну людину, яка могла б очолити Федерацію?

Єлизавета Бризгіна: Є така людина. Чому Валерій Пилипович так довго лишається на своєму місці? Бо йому ніколи не було альтернативи – людини сильної, розумної, яка має виходи на спонсорів, на міністрів. Бути олімпійським чемпіоном і титулованим спортсменом замало. Треба мати в голові багато розумних речей, вміти їх донести, ходити і стукати в кабінети, пояснювати наші проблеми, вибивати гроші. Ми таку людину маємо. Наразі йде робота з людьми по всій Україні. Цю кандидатуру схвалили всі спортсмени. Але поки ми не можемо сказати, хто це, Просто поки треба до кінця виконати деякий об’єм роботи.

- Якщо ситуація зміниться, як ви бачите підготовку надалі? Це продовження централізованого збору чи все-таки краще, щоб виділяли певну суму грошей на кожного спортсмена за продемонстрованими на міжнародному рівні результатами і готували своїх підопічних особисті наставники?

Єлизавета Бризгіна: Треба, щоб в кожного спортсмена був вибір, де тренуватися. Я довгий час тренувалась в Кріменному Луганської області, де одна з найкращих в Україні баз. Її будуть фінансувати. Таку обіцянку дав губернатора Луганської області. В квітні мені заборонили туди їхати. Через те не могла повноцінно тренувати 200-метрівку. Естафета – це яскраво і гарно, з дівчатами ми команда. Але в мене ще є особистий рейтинг. Проте мені сказали, що треба їхати на централізований збір, щоб готуватися до естафети.

Сергій Басенко: У спортсмена немає вибору, де готуватися. Є одна база, де постійно відбувається підготовка - в Ялті. Там непоганий стадіон, терпимі умови для проживання, але коли приїжджає основа збірної України, то одночасно приїжджають команди з областей, дитячо-юнацькі школи, всі хто завгодно. Приходять побігати, оздоровитися звичайні люди, місцеві мешканці гуляють з собаками. Просимо дама з собачкою піти, а нам махають рукою. Звернулися до керівнитцва ФЛАУ. Ті обіцяли, що завтра на доріжці не буде нікого. Але ситуація повторюється щодня. Якщо Лізі підходить Кремінне, якщо в неї дуже авторитетний тренер, то треба йому довіряти. Він готував не одного олімпійського чемпіона, фіналістів чемпіонатів світу. Тренери і спортсмени рангом нижче, звісно, мають їздити на централізовані збори. Таких, як Ліза, осіб 20-40. До них має бути індивідуальний підхід, їм треба давати можливість готуватися в тих місцях, які їм потрібні. Але при цьому треба ставити умову, мовляв, ми вам створили умови, та якщо ви не виправдаєте сподівань, програма буде переглянена. Але для початку треба створити нормальні умови, а потім щось вимагати.

Єлизавета Бризгіна: В квітні нас примусили туди їхати в Ялту. Я тренувалася ввечері. Тренування відтягували максимально, щоб на стадіоні не було багато людей. Приходять дідусі-бабусі, якісь незрозумілі люди, боксери. Коли проводила контрольні тренування – була купа людей. Олександр Валентинович Апайчев сидів і згори на все це споглядав. Кажу: "Ви бачили, як багато людей? Ви ж обіцяли, що їх не буде"…