Шість олімпійських висновків

З Олімпіади в Лондоні українці повернулися додому з 20-ма медалями – шістьма золотими, п’ятьма срібними й дев’ятьма бронзовими. То менше, ніж на Іграх-1996 в Атланті, в Сіднеї-2000 й Афінах-2004, коли було по 23 медалій не дотягує до рекорду зразка пекіна-2008, коли наші атлети вибороли відразу 27 призових місць. То не провал і не успіх. Такі реалії.

Висновок перший – відсутність свіжої крові

У міжолімпійський цикл майже всі види спорту фінансувалися дуже погано. Настільки, що тренери збірних вимушені були економити навіть на відправці на міжнародні старти титулованих спортсменів, не говорячи вже про тих, кого возять для того, аби набиратися досвіду. Погано фінансувалися й недопроводилися тренувальні збори. Через те за чотири роки в Україні майже не з’явилося молодих талановитих спортсменів. Фактично, в Лондоні ми виїхали на тому потенціалі, який проявлявся ще до Пекіна-2008. Винятки – чоловіча збірна зі спортивної гімнастики, борець-вільник Валерій Андрійцев й четвірка легкоатлеток, яка виграла бронзу в естафеті 4х100 м. Решта молодих – або надто слабкі, або недостатньо підготовлені.

Висновок другий – вміння давати результат всупереч

На Олімпіаду поїхало лише двоє представників веслування на байдарках і каное. Вони привезли три медалі: Юрій Чебан – золото, Інна Осипенко-Радомська – два срібла. Коли той же Чебан чотири роки тому в Пекіні здобув олімпійську бронзу, він казав: "Веслування на байдарках і каное в Україні – як бідний родич. Наче й існує, але нікому не потрібне. А такі перемоги як моя чи Осипенко-Радомської – то заслуга ентузіастів, які продовжують працювати, не зважаючи на всі труднощі". Юрій був правий. Бо за чотири роки змінилося лише те, що троє провідних веслувальників змінили українське громадянство на азербайджанське, а ті, що є, не змогли взяти ліцензій. Але парадокс – результати виросли. Те сfме стосується й вітрильного спорту. Зараз його уособлює виключно подружжя віндсерфінгістів – Ольга Маслівець та Максим Оберемко. Вони їздять на змагання на власному мікроавтобусі, постійно мають проблеми з вдосконаленням матеріальної частини. Але при цьому Маслівець лише дивом втратила медаль, посівши на своїй четвертій Олімпіаді четверте місце.

Висновок третій – боксерський феномен

Якою б ситуація в нашому спорті не була, але сильні бійці в аматорському боксі були завжди. В 1996-му було золото Володимира Кличка й бронза Олега Кирюхіна. В 2000-му – два срібла й три бронзи, в 2008-му – золото Василя Ломаченка й бронза В’ячеслава Глазкова. Винятком слугує лише Олімпіада-2004 в Афінах. Але там українці залишилися без медалей через конфлікт в середині Федерації. Бокс у нашій країні був розвиненим завжди. В 90-ті юнаки ним займалися, бо треба було за себе постояти, а фінансували його ті, хто піклувався про кадри для оганізованих злочинних формувань. Поступово ОЗГ відійшли на узбіччя, але бізнесом став професійний бокс. Підготуєш доброго аматора – отримаєш вигідний контракт серед профі. Вигідно й для тих, хто вкладає, й тим, хто займається. При добросовісній роботі це дало вагомий результат – два золота, срібло й дві бронзи.

Висновок четвертий – відсутність людей у техкомах й суддівських комітетах

Українські спортивні чиновники мають поставити собі за мету підготовку кваліфікованих представників суддівському корпусі з усіх без винятку видах спорту. Бо наразі таких майже нема. Через те з нами не рахуються. Через те маємо злочинне суддівство боксерських зустрічей за участю Євгена Хитрова й Олександра Гвоздика, через те російська фехтувальниця Софья Велика отримує три ключові перегляди в свою сторону в ендшпілі півфінальної зустрічі проти українки Ольги Харлан, через те маємо перегляд на користь японців рішення в командному багатоборстві у спортивній гімнастиці. Дожилися вже й до того, що нам спочатку дарують, а потім забирають медаль у легкій атлетиці. Суддівська комісія задовольнила протест німців й віддала медаль їхній спортсменці Ліллі Шварцкопф, разом з тим не помітивши, що заступила лінію на біговій доріжці ще одна призерка – Тетяна Чернова з Росії. Як наслідок, українська семиборка Людмила Йосипенко їде з Лондона з четвертим місцем. В дзюдо так й узагалі ледь не кожного представника нашої команди "нагорождували" "шидо" - попередженням за пасивність – на самому початку сутичок. Це змушувало змінювати тактику й ризикувати. Пасивності ж наших суперників судді наче не бачили.

Висновок п’ятий – втрата борцівських традицій

Лише в останній змагальний день борець вільного стилю Валерій Андрійцев здобув срібло, яке стало єдиною нагородою для представників усіх видів єдиноборств – вільної, жіночої й греко-римської боротьби, дзюдо й тхеквондо. Якщо останній в цьому списку вид розвивається, то інші мають проблеми. Дзюдоїсти попри суддівську принциповість не продемонстрували на татамі нічого надзвичайного з технічної й тактичної точок зору. Греко-римляни постраждали через невміння, а іноді й небажання більшості спортсмнів боротися в стійці. Жіноча збірна не має медалей через надмірну обережність Юлії Остапчук і Катерини Бурмистрової, недостатню готовність Ірини Мерлені та тренерську помилку з введенням до складу Тетяни Лазарєвої. У вільників існувала каста незамінних борців й це призвело до ситуації, при якій лідери зупинилися в своєму розвитку.

Висновок шостий – плавальна стагнація

Відправивши до Лондона наймолодшу в світі команду, українці, з честю вийшли з болючого процесу зміни поколінь. Провалу, який очікувався після завершення кар’єри Яною Клочковою, Денисом Силантьєвим, Андрієм Сердіновим, Олегом Лісогором нема. Проте нема й прориву. Бо молоді Дарина Зевіна й Андрій Говоров їхали на Олімпіаду-2012 якщо й не за медалями, то за фіналами. Однак вони навіть не побили особистих рекордів. Тренер збірної Сергій Бондар пояснив таке явище поганим самопочуттям Дарини й проблемами з костюмами. Мовляв, Федерація плавання України не забезпечила команду потрібними купальниками та ще й не подбала про їх достатню кількість. Як наслідок, окремі плавці виходили на старт в тріснутих костюмах. Час минає, а звичні недоліки знову заважають нам продемонструвати те, на що ми здатні.