Примите участие
в розыгрыше
экшн-камеры Участвовать
Приз
ЭкономикаШоу

/Олимпиада-2012

Савлохов: дратує, коли програють і навіть не відводять очей

260

Вони ніколи не були без олімпійських медалей. На Олімпіаді-1996 в Атланті бронзою відзначилися представники вагових категорій до 62 і до 68 кг Ельбрус Тедеєв і Заза Зазіров. У Сіднеї-2000 срібло ваги до 58 кг виборов Євген Буслович. У 2004 році в Афінах перше в незалежній історії олімпійське золото з вільної боротьби Україні приніс на той час триразовий чемпіон світу Ельбрус Тедеєв (до 66 кг). В 2008-му сріблом відзначилися Василь Федоришин (до 60 кг) та Андрій Стадник (до 66 кг), а бронзу виграв Тарас Данько (до 84 кг). Нарешті зараз, у Лондоні за себе й за честь усіх видів єдиноборств постояв Валерій Андрійцев (до 96 кг). Він виграв срібло й то була єдина медаль українських борців усіх стилів разом взятих. Тим самим очолювана Русланом Савлоховим команда вкотре довела свій клас. Покоління міняються, а стабільність в результатах залишається. Власне, сам тренер зараз не стільки тріумфує, скільки живе днем завтрашнім й хвилюється про те, щоб через окремі негативні тенденції не залишитися без медалей в Ріо-де-Жанейро-2016. Не дивно, що в інтерв’ю "Обозревателю" пан Савлохов виглядав доволі самокритичним.

- Медалей могло бути й дві, - розпочинає розмову Руслан Сосланович. – Я сподівався на Алдатова. Та історія з Пекіном-2008 повторилася один до одного. Нічого не змінилося.

- Ібрагім сам винен в своїй поразці в сутичці 1/8 фіналу Анзору Урішеву з Росії?

- Зараз у нас такі спортсмени, які навряд чи скажуть, що винні самі. Ось ті представники збірної Росії, які не взяли золотих медалей, свою провину визнають. Представник вагової категорії до 60 кг Бесік Кудухов, здобувши срібло, сказав: "Я сам винен, бо мав тільки золото брати". Чемпіон світу Білял Махов, котрий взяв бронзу, каже: "Я був прекрасно готовий, але сам припустився помилки, десь не так відборовся". Про чемпіона Європи Абдусалама Ґадісова (до 96 кг), якому ще до Олімпіади повісили на шию золоту медаль, взагалі мовчу. Він прилетів додому й його досі не можуть знайти. Абдусалам сховався, бо йому соромно дивитися людям у вічі.

- У нас по-іншому?

- Я не знаю, як у нас. Точніше, я знаю, як у нас. У нас сором мають одиниці. У нас винуваті всі, окрім спортсменів. Я сказав Алдатову, що за два місяці до Олімпійських ігор не готуються. Він каже, що вдома тренується. Але цього недостатньо, щоб привезти медаль Олімпіади. Двох місяців, протягом яких ми провели інтенсивні збори, недостатньо, щоб пройти п’ять олімпійських сутичок.

- П’ять проходів в ноги і чотири з них програні впродовж одного періоду – ніколи б не подумав, що Алдатов здатен боротися так примітивно…

- Значить, фізично, функціонально він був не готовий. Ельбрус Тедеєв виграв третю свою Олімпіаду. Між першою і третьою – 12 років життя в спорті. За весь цей час не пригадаю жодного епізоду, коли б Ельбрус пропустив півроку тренувань. Є збори чи ні, вдома він чи деінде, Тедеєв завжди був на килимі, завжди знаходив час тренуватися.

- Напередодні Олімпіади ви хотіли закрити спортсменів на базі відразу на півроку…

- За півроку спортсмен також не може підготуватися. Олімпіада в Лондоні закінчилася 12 серпня, а 13-го розпочався циклпідготовки до Бразилії-2016. В моїй тренерській практиці ще не було таких людей, які за півроку-рік почали тренуватися і стали олімпійськими чемпіонами. Якими б сильними вони не були. Готуватися треба чотири роки: бути в формі, бути напоготові, аналізувати промахи, не допускати розхлябаності. Тільки так можна стали олімпійським чемпіоном.

- У Алдатова була складна сітка – спершу чемпіон світу Заурбек Сохієв з Узбекистану, потім дворазовий чемпіон Європи Урішев…

- У Валерія Андрійцева сітка була ще важчою. Тільки Валерія як основного суперника ніхто не сприймав, а Алдатова сприймали як головного претендента на медаль. Так, він перший номер, але в середині країни. За межами України його вже ніхто не вважає першим номером. Як виходити з цієї ситуації головному тренеру?

- Василя Федоришина (до 60 кг) це стосується так само?

- Василя Федоришина стосується, тільки в іншому аспекті. На стані одного з наших лідерів позначилася згонка ваги, три ліцензійних турніри навесні. Іншої причини його поразці від грузина Малхаза Заркуа в стартовій сутичці я не бачу. Людина за три місяці відновитися не може.

- Тобто, у Василя був єдиний вихід – виграти ліцензію не чемпіонаті світу-2011?

- Це полегшило б завдання. Тоді б можна було б сподіватися, що Федоришин підійде до Олімпійських ігор в оптимальній формі. Три згонки за два тижні відобразилися на його фізичному стані дуже негативно.

- Як тут не згалати, що минулого літа команда через недофінансування не виконала всієї запланованої до мундіалю тренувальної роботи…

- Не думаю, що це вплинуло на результати чемпіонату світу надто суттєво. Навіть, коли зборів немає, люди, які націлені на олімпійську медаль, знайдуть, де тренуватися. Збори тут ні до чого. Одна справа – коли тренуються всі разом, інша – окремо, коли немає спаринг-партнера. Тому для нас це важливо, але не актуально.

- Ви не задумувалися над тим, що наші лідери – ті ж Алдатов з Федоришиним, а також Андрій Стадник (до 66 кг) – вже пройшли свій спортивний пік?

- Мені важко судити, чи ці спортсмени зупинилися в своєму розвитку. Позначилося те, що в збірній країни відсутня конкуренція. На лідерів це впливає дуже сильно. Вони певною мірою заспокоюються. Відсутність перспективних молодих людей, які можуть створити конкуренцію – ось це єдина проблема, з моєї, як головного тренера, точки зору. Після пекінської Олімпіади я допустив серйозну помилку. Полягає вона в тому, що я неактивно залучав до виступів на міжнародному рівні других номерів. Вартувало в кожній вазі, де були лідери, виокремити по дві-три людини. Протягом чотирьох років з них можна було щось зліпити. Після Лондона такої помилки вже не допущу. Більше уваги буду приділяти молоді. Хоча б через те, що в проміжному між юніорським і дорослим віком чимало борців залишає спорт. Причина не в мені, не в Федерації, а, мабуть, у самій державі. Цьому питанню треба приділити більше уваги.

Бо візьміть того ж Валерія Андрійцева, якого зараз можна називати лідером збірної. Його перехід з молодіжної збірної у дорослу теж відбувся не миттєво. Цей процес затягнувся на цілий олімпійський цикл. На пекінську Олімпіаду Валерій також претендував, але тоді в очних сутичках його переміг Георгій Тібілов. Нинішній же успіх прийшов тому, що в Андрійцева протягом усього циклу була конкуренція. Валерій це це прекрасно знав, тому готувався навіть коли не було зборів. Ось що зараз означає мотивація! У хлопця була конкуренція, він завжди був у формі і постійно тренувався. Він знав: якщо не виграє у конкурентів, то на Олімпійські ігри не потрапить. В інших лідерів конкуренції нема, тому в душі вони набагато спокійніші. І що маємо? Стадник на Олімпіаду не поїхав взагалі, а Федоришин і Алдатов програли на ранніх стадіях.

- Але Федоришин впродовж останнього року двічі програвав Євгену Хавілову. Може, останньому треба було довіряти більше?

- Можливо. Але у Євгена також був негативний виступ на чемпіонаті Європи-2012. Одна справа – перемагати всередині країни, зовсім інша – за її межами. В цьому не моя вина, а особистих тренерів. Для них головне, щоб їхній учень виграв вдома. А що потім з тим вихованцем робити головному тренеру збірної – нікого не цікавить. Мене лютить, коли хлопці програють і через п’ять хвилин посміхаються головному тренеру в очі, начебто так і треба. Які в мене мають бути почуття? Коли людину цілий рік готуєш, а він виходить і бездарно програє, та ще й через п’ять хвилин посміхається... Таких спортсменів зрозуміти я не можу. Жодних докорів сумління. Не розумію, навіщо протягом чотирьох років готуватися заради того, щоб просто поїхати і виступити? Таких борців я називаю простим словом – туристи.

- Візуальне вреження – до 2008 року такого ставлення не було…

- Раніше таке ставлення, може, й було, але конкуренція бути трохи вищою. Наразі в окремих категоріях конкуренції немає взагалі. Чемпіонат України хлопці виграють, а потім на чемпіонатах світу та Олімпіаді своє вміння доводять одиниці. Хоча в цілому згоден – раніше ставлення було трохи іншим. Коли приїжджаю на збори, у мене виникає враження, що саме з цього й починається підготовка більшості наших борців. Кажу особистим тренерам, що мене не влаштовує, щоб їхніх вихованців готував я. Головний тренер має підводити спортсменів до основних стартів, а на збори вони повинні приїжджати підготовленими. Проте що маємо ми? Минає всього тиждень зборів – в одного травма, іншого щось болить. Все через те, що вони відвикають від серйозної роботи. Значить, вдома не тренуються. Багато залежить від особистих тренерів. Не може все залежати від головного тренера. Головний тренер підводить спортсменів на пік форми.

- Як з цим боротися? Тренери ж одні й ті ж…

- Мабуть, потрібні системні зміни. Треба підвищувати статус тренерів. Ще з древніх часів кажуть: кадри вирішують все. Не сказав би, що в нас немає тренерських кадрів. Вони є, але на слабкому рівні. В нас немає стільки хороших спеціалістів, як в Росії. В нас немає стільки мотивації, як у Росії чи Азербайджані. У нас тренер, викладач, молодий спеціаліст, не піде працювати за оклад розміром 1400 гривень. Тому треба підіймати статус дитячих тренерів. Наразі ми ще тримаємося на тих спортивних інтернатах, де є спортсмени. А в масовості поступаємося всім головним суперникам.

В Росії все по-іншому. Там боротьба розвивається не тільки в інтернатах, а є й масовість у звичайних школах. Нещодавно президент Росії Путін сказав олімпійцям: "У мене до вас величезне прохання: 1 вересня відвідайте з вашими олімпійськими медалями всі школи, які зможете". Чому він так сказав? Щоб підвищити в дітях інтерес до спорту. Це хороший крок, цьому можна позаздрити. Олімпійці підуть у школи, будуть демонструвати свої медалі і в когось з дітей проявиться бажання прийти в зал, щоб досягти таких же вершин. Але російські діти бодай мають куди прийти. Куди підуть наші – не знаю. В селах чи райцентрах нема жодних умов. Але я ж головний тренер, а не державний чиновник. Моя справа – відповідати за досягнення в боротьбі, а не за її розвиток.

- Час йде, змінюється влада, прізвища міністрів, але віз і нині там. Ви вірите, що щось зміниться?

- Я не політик, я тренер. Сподіваюсь, на наступній Олімпіаді у нас буде золота медаль. Зроблю для цього все, що від мене залежить. Я в збірній України 20 років. Мої діти виросли і я навіть не помітив, як вони стали дорослими. Я постійно зав’язаний на зборах, на змаганнях, я душею і тілом в боротьбі. Сім’я все це прекрасно розуміє.

- Власне, повернемося безпосередньо до першої збірної. Вважаєте, омолодження складу після Пекіну мало відбуватися вольовим рішенням?

- Так. Треба було більше залучити в збірну країни молодь і натаскувати, навіть брати на чемпіонати Європи і світу всупереч лідерам.

- Стадник у 2009-му виграв чемпіонат Європи, Федоришин у 209-му й 2010 роках був призером чемпіонатів світу, в Алдатова – медалі мундіалів 2009-го й 2011 років…

- Мабуть, їхні досягнення мене й розслабили. Всі думали, що міняти щось нема підстав. Лідери є лідери, але найшвидше їх треба було змушувати боротися на чемпіонатах і кубках України. У нас же виходило, що за два олімпійських цикли деякі лідери могли на внутрішньому рівні боротися один чи два рази. Це теж десь моя стратегічна помилка.

- Тепер підходи зміняться?

- Докорінно. Всі лідери будуть боротися на всіх офіційних змаганнях внутрішнього календаря. Поправки на регалії не пройдуть. Без поважних причин пропускати внутрішні чемпіонати і кубки не буде ніхто. До цього питання буду підходити жорстко, прогульників будемо дискваліфіковувати.

- Раз так, то не можемо не згадати історію з формуванням жіночої команди, коли Наталія Синишин мала доводити своє право на місце в олімпійській команді крізь боротьбу в національному чемпіонаті всього через тиждень після перемоги на чемпіонаті Європи. Іншими словами, варто попіклуватися про зміну структури внутрішнього календаря…

- Можу привести декілька прикладів. З одного боку, чемпіонат України – це дуже відповідальний старт. Разом з тим, у нас не чемпіонат Росії, в нас першість не конкурентоздатна. Є лідери, а є решта однакових спортсменів. Я ж сказав не просто так, що люди, які виграють чемпіонат України, потім їдуть на чемпіонати Європи і світу і там безвільно програють, а через п’ять хвилин регочуть, наче нічого не було. Це – чемпіони України.

- Конкурентність українського чемпіонату прямо пов’язана з тим, про що ви говорили раніше – зі збереженням других-третіх номерів. Але як їх зберегти в наших умовах, коли матеріальної мотивації нема, зате існує спокуса виїхати за кордон?

- У нас з такими спортсменами різне розуміння понять про перші-другі номери. Де бути першим номером? Можу зрозуміти, якщо в світі. Але коли ти перший всередині країни, коли виїздиш і навіть на міжнародному турнірі програєш першу ж сутичку, то який ти перший номер? У нас наприкінці року буде тренерський семінар. На ньому хочу визначити чіткі критерії відбору в збірну. Бо одних не влаштовує те, других – інше. Мене не влаштовує ні те, ні те. Ні коли спортсмен стає чемпіоном України, а за межами країни бездарно програє на старті. Ні коли Алдатов їде першим номером і поступається в другій сутичці Олімпіади. Давно наполягаю на одному: на створенні міжнародного рейтингу наших спортсменів. Щоб визначити, хто сильніший не в середині країни, а за її межами, хто надійніший. Ставку треба робити саме на цих людей.

- Тобто, хочете впровадити рейтинг на кшталт того, що існує в дзюдо?

- Так. Я цього дуже давно добиваюся, але поки що підтримки серед свого оточення не маю.

- Вам не здається, що конкурентоздатними на міжнародному рівні наші молоді борці будуть, лише змінивши психологію?

- Мабуть, що так. Візьміть молодого Андрія Квятковського. На Олімпіаді в нього була доволі проста сітка. Але він побоювався свого стартового суперника Акжурека Танатарова з Казахстану точно так само, як той боявся його. Більше пощастило казахстанцю й він потім, набравшись сміливості, переміг олімпійського чемпіона Рамазана Сахіна з Туреччини і виграв бронзу. Але ж на його місці міг бути наш борець! В останні роки стає звичним явищем, коли чемпіон України виходить на килим під час чемпіонату Європи і не знає, як доторкнутись до суперника. Такі реалії. І що мені з цим робити?

- Куди поділася психологія переможців, якщо в останній команді було три олімпійських призери, якщо президент Асоціації боротьби - олімпійський чемпіон?

- Дух переможця є у того, хто готується протягом чотирьох років, а не за півроку до Олімпійських ігор, хто зранку до вечора старається, працює і готується стати олімпійським чемпіоном, а не прагне просто потрапити в команду.

- Так Федоришин і Стадник в олімпійському циклі-2008 були саме такими…

- Федоришин і зараз працював відповідально, але ті три згонки його виснажили. Стосовно Стадника, то до Пекіна й Лондона в його особі готувалися наче дві різних людини. Можете мені повірити, як головному тренеру.

- Може, Стадника вартувало відлучити від команди раніше?

- Я нікого не відлучав. Всі спортсмени знають, чого від них вимагає головний тренер, Федерація. Якщо цих критеріїв не притримуватися, то ви мене вибачте. Мене тут поставили для того, щоб готувати команду, а не вислуховувати чиїсь претензії. Прекрасно розумію, що ви хочете спитати. Я критеріїв відбору не порушував. Але коли людина заявляє, що в цій країні вона нікому не програвала десять років, то це його особисті проблеми. Те, що за півроку Стадник програв три сутички, вже нічого не означає? Андрій прекрасно знав, що вирішальним для нього буде турнір в Одесі, але він хотів тільки одну сутичку. Я прагнув, щоби Стадник пройшов турнір, оскільки розумів, що з Квятковським він може зустрітися тільки у фіналі. А до фіналу ще треба дійти. Одному й іншому. Стадник до Одеси не приїхав. І те, що він лукавить, коли розповідає, що критерії відбору не прозорі. У нас до одеського турніру був спеціальний збір. Всі знали, що участь в "Чорному морі" для всіх обов’язкова, виправловує лише форс-мажор, лише травми. І такі травми були. Наш головний лікар разом з тренерською радою звільнив від участі кількох борців. Стадник напередодні не підходив ні до лікаря, ні до тренерів. Яка травма, яка хвороба – окрім нього ніхто нічого не знає.

- Як вплинула на психологічний мікроклімат в команді вся ця історія, цей так званий "лист 21-го"?

- У збірній – 120 людей. Якщо торкатися цих підписів, мені треба обговорювати кожного персонально. Але робити цього не хочу. Нехай це буде у них на совісті.

- Але тим не менш, там був і Федоришин, який претендував на медаль…

- Не хочу цього обговорювати, нехай це залишається на їхній совісті. Моя совість перед збірною чиста, я лише головний тренер. Виходжу з того, щоб в збірні були тільки медалі і не слідкую за тим, щоб комусь з борців подобатися. Я головний тренер, вони спортсмени і мають виконувати план підготовки. Мені більше нічого від них не треба.

- Але висновки для себе зробили?

- Висновки обов’язково зроблю.

- Це будуть кадрові висновки?

- Звичайно, ні. В останньому інтерв’ю я сказав, що в мене немає часу для злості, для помсти. Висновки будуть такі, що лідери чи ні, а все будуть брати участь у внутрішніх офіційних змаганнях без будь яких винятків. Це буде єдина кардинальна зміна. Все інше в їхніх руках. Буде результат – будуть в збірній.

- Ваш вихованець Дзамболат Тедеєв, очоливши збірну Росії, відмовився від послуг деяких олімпійських чемпіонів ледь не вольовим рішенням. Можливо, вам треба перейняти приклад учня?

- В тому що сталося, не бачу нічого трагічного ні для себе, ні для збірної. Для мене це не принципово. Принципово для мене те, щоб люди, які мені довіряють, довіряли на сто відсотків. Вони також знають ситуацію в команді, комусь щось може не сподобатися. Завтра не буде мене, прийде інший, вони на нього також напишуть. Спортсмен на визначає, хто його має тренувати.

- Але одна справа, ті, хто підписав листа, інша – ті, хто ініціював підписання. Як ви бачите подальшу співпрацю з Андрієм Стадником?

- Стадник мав поїхати до Лондона, в нього це не вийшло. В нього велика образа, тому він став ініціатором листа.

- Але ви бачите вашу подальшу співпрацю з ним?

- Я і раніше з ним не співпрацював. Він спортсмен, я тренер. Він має виконувати план підготовки, боротися і в мене не буде жодних питань.

- Добре. Він буде виконувати ваші вимоги по відбору, але на чемпіонатах Європи та світу знову буде боротися так, як йому захочеться.

- Для того я й хочу змінити критерії відбору. Тоді мотивації в спортсменів буде набагато більше. Всередині команди існують шапкозакидацькі настрої. Не буду називати імен, але так є. Потім ці люди приїжджають і починають розповідати казки, що десь щось не так. Але факт є факт: медалей немає. В окремих борців навіть немає докорів сумління. Це найобразливіше.

- Від Валерія Андрійцева напередодні Олімпіади медалі якщо й чекали, то стримано. Але тепер він приїхав зі сріблом і вже здається, що міг досягти більшого…

- Я дуже радий за цього хлопця. Два цикли він дуже серйозно готувався, за ним ніколи не помічалося порушення режиму, тренувального процесу. Він завжди в строю, вихований, розвинутий інтелектуально. Мені приємно, що він приїхав з медаллю, шкода, що не золотою, але срібло – то теж великий успіх. При цьому я чподівався на Валерія поряд з Федоришиним і Алдатовим. Розраховував, що хтось з трьох лідерів медаль має взяти. Краще – всі три, бо у головного тренера є така надія, щоб нагород було побільше. Звісно, на решту борців теж розразовував, але вони могли поборотися за призові місця лише за умови хорошого жеребкування.

Після жеребкування Алдатова і Андрійцева настрій був не найкращим. В одній "закрутці" з Валерієм опинилися всі претенденти на медалі, крім американця Джейкоба Варнера і призера Олімпійських ігор Георгія Ґоґшелідзе із Грузії. Але вже після перегляду перших сутичок лідерів в мене з’явилася величезна впевненість, що Андрійцев зможе пройти будь кого з них. Перші поєдинки показали, що більшість з основних суперників хто до Олімпійських ігор не готові – чи то в пік форми не попали, чи то десь щось недопрацювали. Фаворити допускали такі помилки, що в мене з особистим тренером Андрійцева Григорієм Даньком виникло переконання, що Валерій набагато краще, ніж його опоненти, підготовлений функціонально і фізично. Так воно й вийшло. Коли ми виходили на сутичку з азербайджанцем Хетаґом Ґазюмовим, єдине, що я сказав Андрійцеву і Даньку-старшому: "Наша перевага – функціоналка. В техніці він нас переважає".

- Тобто, боротися вартувало так, щоб розтягнути сутичку на три періоди?

- Так. З самого початку не вичікувати, а атакувати і пресингувати, не давати Хетаґу на перепочинок й миті. Техніка у Валерія, звісно, різноманітна, він постійно її вдосконалює. Але на такому рівні надалі технічний арсенал треба урізноманітнити, додати хоча б два-три прийоми, які він може робити на сто відсотків. Ми з його тренером це вже обговорювали й впродовж наступного циклу будемо над цим працювати. Бо тепер суперники будуть виходити на Андрійцева, як на срібного призера Олімпіади, будуть сприймиати його дуже серйозно, будуть робити заготовки. Відповідно, кожну сутичку потрібно боротися на максимумі.

- Для Андрійцева нинішній результат – не максимум?

- Ні. Це той хлопець, який своїм ставленням до боротьби досягне ще більшого. Він став олімпійським призером через те, що любить боротьбу, а не через те, що талановитий. Я знаю багатьох талановитих людей, але їх ставлення до справи суперечить логіці, тому, що вони можуть робити на килимі. Андрійцев досяг певної вершини зараз. Але він така людина, що тепер буде працювати ще більш серйозно, щоб досягти ще більшого. Ось Бесік Кудухов сказав, що зараз став би олімпійським чемпіоном й, може, попрощався з боротьбою. Але тепер він сказав: "Я залишаюся ще на чотири роки, бо маю стати олімпійським чемпіоном". Думаю, Андрійцев мислить приблизно так само. Це ті люди, які дуже серйозно ставляться до своєї професії, професійні спортсмени.

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги