Ні сорому, ні совісті

Нас знову ошукали. Нахабно й безцеремонно. Але спершу дали галакалку. Мабуть, щоб потім болючіше було її втрачати. Бо інакше як сприймати те, що трапилося з семиборкою Людмилою Йосипенко? Спершу публічно, через табло олімпійського стадіону, лине звістка про дискваліфікацію німкені Ліллі Шварцкопф, а потім, хвилин через сорок після німецького протесту, підсумковому протоколу повертають його первісний вигляд, в якому Шварцкопф здобуває срібло, росіянка Тетяна Чернова стає бронзовою призеркою, а українка Йосипенко залишається без нагороди. Вони, бачте, спершу побачили, що Шварцкопф на старті наступала на лінію, а потім визнали суддівську помилку.

Найобурливіше в цій, як і у відомій гімнастичній історії, навіть не те, наскільки миттєво суддівські наглядачі визнавали помилки своїх підлеглих. Дивує інше. Чому протести одних приймають, а іншим тицяють в ніс заперечення, що їхня апеляція безпідставна? Адже, за великим рахунком, українська гімнастична команда мала б обурюватися результатами командного багатоборства серед чоловіків у більш широкому розумінні, ніж дискусії навколо навмисного чи не дуже торкання снаряда японцем Кохеї Утімурою. Ми вправі запитати, яким чином команда, котра допустила п’ять падінь, опинилася на другому місці, а їхні суперники лише з одним зривом стали четвертими. Дивували й відверті підтягування британських гімнастів, котрі врешті вилилися в бронзову нагороду для країни-господаря. Втім, задовольнивши японський протест, українцям відразу тицьнули в носа витягом з правил, що, мовляв, протест на протест подавати не можна.

Добре. В боксі ситуація зовсім інша. Проте діячі з Міжнародної асоціації аматорського боксу приймати протест на результат бою, де українця Євгена Хитрова безсоромно засудили на користь британця Ентоні Огого, відмовилися. Неодноразово і з мотивацією "нема підстав". Підставою не стало навіть те, що в офіційних суддівських записках за кількістю "брудних" ударів Хитров лідирував 53:52 й там була не нічия 52:52, про яку розповідала англійська преса. Так само за добу до того відфутболили кубинців, котрі дивувалися, яким чином їхній супертяж Ерісленді Савон впродовж усього бою лупцювавши ще одного британця Ентоні Джошуа, але руку підняли тому, хто не бачив берегів. Зате протест тих же японців на результат бою вагової категорії до 56 кг між їхнім бійцем Сатосі Сіміцу і азербайджанцем Маґомедом Абдулхакімовим не лише прийняли, а й задовольнили, змінивши його результат. Виходить, є рівні, а є рівніші.

Так само, як маніпулюють правилами поводирі плавальних змагань. У регламенті Міжнародної федерації водних видів спорту чітко зазначено, що за фальстарти спортсмена можуть покарати як відразу, так і постфактум, після аналізу відеокартинки. В перший же змагальний день виявилося, що олімпійський чемпіон Пекіна-2008 Тай-Гван Пак з Кореї в кваліфікації на своїй фірмовій 400-метрівці кролем хоч і проплив з часом, який виводить до фіналу, але зірвався зі стартової тумбочки до сигналу про старт. Дискваліфікація. Жорстко, але справедливо. Втім, корейці подали протест і його дивним чином задовольнили. Пак стартував у фіналі й здобув там срібло.

В останній день плавальної програми здивували вже колізії навколо того, хто на тій 400-метрівці переміг Тай-Гван Пака. Мова про китайця Янь Суна. Він на старті дистанції 1500 метрів примудрився зробити фальстарт. Азіата було шкода, бо, на перший погляд, та виграна максимум секунда-півтори на найдовшій плавальній дистанції ролі не грає. Особливо якщо врахувати, як відчутно домінує Сун у цій дисципліні. Але правила є правила. Проте судді зробили добру гримасу при поганій грі й, навіть надавши китайцеві час, аби він заспокоївся, допустили його до рестарту. Адсурд. Пригадується, торік на чемпіонаті світу з легкої атлетики в схожій ситуації не помилували навіть видатного Усейна Болта.

Але Олімпіада – то велика політика. Особливо в такій високодемократичній країні, як Великобританія. Складається враження, що судять тут за чіткою градацією впливовості країн. Мабуть, то по-британськи. Вони ж бо консерватори за своїм сприйняттям. І якщо ви, зробивши висновки з вище сказаного, думаєте, що Корея потрапила до касти обраних, то глибоко помиляєтеся. Все залежить від того, на мозоль чиїх інтересів представники цієї країни наступають. Приміром, у півфіналі жіночого фехтування на шпагах німкеня Брітта Гайдеманн за секунду часу встигла провести чотири атаки й в останній з цих спроб таки нанесла переможний укол кореянці А-Лам Шин. А час так і не пішов. І скільки не доводили корейці очевидне, слухати їх ніхто не збирався. Бо то – Німеччина.

Чи та ж Британія. В чвертьфінальному поєдинку футбольного турніру, в якому господарі зустрічалися якраз з корейцями, суддя в ігровий час поставив у ворота гостей відразу два пенальті. Забили піддані Її Величності лише один, а потім у серії одинадцятиметрових програли. Бо, звісно, не завжди, але іноді виключно на суддях на вершину не випрешся. Переконався в цьому зокрема й російський дзюдоїст Олександр Михайлін, котрого у фіналі абсолютної вагової категорії переконливо переміг видатний француз Тедді Рінер.

Загалом же росіян на цьому турнірі з дзюдо судили так, що поступово ставало зрозумілим, куди пішла добра частина тих виділених державою за останній олімпійський цикл на розвиток виду спорту дотацій розміром 20 мільйонів доларів. Статистично це відображається трьома золотими, срібною й бронзовою нагородами для Росії в дзюдо. При умові, що чотири роки тому в Пекіні наші сусіди в улюбленому виді свого президента не здобули жодної медалі. Звісно, боротися вони вміють. Особливо коли є чітка вісь суддівського сприяння. Приміром, Мансур Ісаєв у чвертьфіналі вагової категорії до 73 кг цілком міг поступитися монголу Ніам-Очіру Саінджарґалу. Якби не проведений Ісаєвим всупереч правилам поза межами татамі кидок на "іппон".

Таке враження, що росіяни просто приватизували собі окремі види спорту. Президент Міжнародної Федерації боротьби Рафаель Мартінетті має улюблений маршрут "Красноярськ – Махачкала – Грозний" транзитом через Москву. Олігарх Алішер Усманов є президентом Міжнародної федерації фехтування й чи варто дивуватися, що українка Ольга Харлан після відеопереглядів трьох епізодів програє олімпійський півфінал турніру шаблісток росіянці Софьї Великій?

В дзюдо нас судили так, щоб кожною наступною сутичкою підкреслити: хлопці, ви чужі на цьому святі життя. "Шидо" (попередження за пасивність) українцям розкидали направо й наліво, не сильно дочікуючись приводу винести таке рішення. Ледь не в кожній сутичці українці після хвилини боротьби вимушені були діяти з попередженням в пасиві й через це ламати свою тактику. Надалі ж було друге "шидо", яке перетворюється в "юко" для суперника. Так програли, не пропустивши жодного прийому, Георгій Зантарая, Сергій Дребот, Володимир Сорока. Звісно, українські дзюдоїсти на цій Олімпіаді не вражали, але їх вигляд не в останню чергу був зумовлений такими діями суддів. Як сказав наставник чоловічої команди Віталій Дуброва: "Ми показали, що вміємо боротися. Тепер треба здобувати авторитет".

Парадокс, але майже в жодному з олімпійських видів спорту Україна не має ні олімпійських суддів, ні своїх представників в комітетах арбітрів. Мабуть, не лише тому, що нас там іґнорують, а й через те, що наша система не виховує кваліфікованих спеціалістів суддівського корпусу. А хто ж буде рахуватися з країною, яка не має ваги й відповідно не здатна відповісти ударом на удар?

Ми бавимося у великий спорт й вже багато років виїжджаємо на таланті тренерів і їх вихованців, абсолютно іґноруючи як питання спортивної кон’юктури, так і цільове залучення до підготовки спортсменів високого класу науки. Українські збірні продовжують готуватися до головних стартів чотириріччя, опираючись на інтуїцію досвідчених й не дуже наставників, тоді як наші закордонні суперники всі мікро- й макроцикли прорахували до дрібниць, а ті питання, які не піддаються математичному обґрунтуванню, віддані на відкуп психологам.

Бо хіба не очевидно, що наша олімпійська чемпіонка Наталія Добринська, переживши страшну особисту трагедію, програла свій олімпійський старт саме через моральний аспект? Чи візьмімо провідних лучників Віктора Рубана та Маркіяна Івашка. Тренерський штаб на чолі з досвідченим Віктором Сидоруком навіть у наших умовах навчив їх стріляти точно й стабільно на рівні з корейськими рекордсменами. Однак вартувало українцям дійти до вирішальних стадій олімпійських турнірів, як стабільність зникала, натомість з’являлися нервові постріли в "сімки". Від того – перша в незалежній історії українська Олімпіада без медалей в стрільбі з лука. Проте легко сказати – залучити психолога. Тренер збірної з кульової стрільби Анатолій Кукса на запитання такого харктеру відповів: "Психолог нашій команді би знадобився, але спеціаліста, який здатен принести користь, в нашій країні нема". Раз ні, то хтось би мав попіклуватися, як таких фахівців готувати.

Й, безперечно, зачіпаючи питання науки, не можна обійти теми фармакологічних програм. Дві попередніх Олімпіади Україна провела під девізом "Жодної Олімпіади – без допінг-скандалу". В 2004-му срібло втратили дівчата з четвірки парної в академічному веслуванні. Через те, що позитивною виявилася допінг-проба однієї з представниць команди Олени Олефіренко. В Пекіні-2008 на вживанні заборонених препаратів "згоріли" важкоатлет Ігор Разорьонов і легкоатлетка Людмила Блонська. Остання через те втратила срібну нагороду.

У Лондоні-2012 відвертих допінг-скандалів нам наразі вдається уникати. Принаймні, публічних. Й якщо не враховувати історій з пійманою на допінгу в січні цього року важкоатлеткою Ольгою Коробкою та з легкоатлетками Наталією Тобіас та Антоніною Єфремовою буквально напередодні Олімпіади. Двоє останніх ще до оголошення звістки про дискваліфікацію за дивним збігом обставин не потрапили до складу олімпійської команди.

Тепер ось маємо іншу дивину. Вчора з інтервалом у кілька годин офіційний сайт Національного олімпійського комітету України повідомив, що через травми на Олімпіаді не виступлять відразу троє важкоатлетів – віце-чемпіон світу Артем Іванов, бронзовий призер мундіалів Артем Удачин і представниця надважкої ваги Світлана Чернявська. Іванов напередодні Ігор-2012 бив у рамках національного чемпіонату світові рекорди й був надією України на олімпійське золото.

Навіть якщо повірити в правдивість надзвичайного травматизму українців й не шукати інших причин їхнього зняття, то натикаємося на дилему іншого характеру. Пригадується, досвідчений наставник важкоатлетичної збірної Василь Кулак втратив роботу тренера жіночої збірної після того, як команда не взяла медалей на прохідному чемпіонаті Європи-2011, а після дискваліфікації його особистої вихованки Коробки був знятий зі штатного окладу в Міністерстві. Хто відповість за нинішній казус? Бо якщо спортсмени тотально травмуються напередодні такого старту, то, виходить, тренерський штаб перебрав з навантаженнями чи проявив недалекоглядність, відправивши на Ігри хворих атлетів й не попіклувавшись про можливу їхню заміну. Проте видається, що не все у цій справі так банально й просто.

Якщо підозри отримають підтвердження, то, безсумнівно, полетять чергові тренерські голови. Але точно недоторканим залишиться президент Федерації важкої атлетики Анатолій Писаренко, не будуть відповідати за ці ганебні явища спортивні міністри. Бо коли ось так несподівано, використовуючи офіційну термінологію, трамується ціла група провідних атлетів, двоє з яких ще й претендували на олімпійські медалі, то стрілочників треба шукати не поміж особистих й головних тренерів, а у системі в цілому. Тій системі, яка вже багато років, не дивлячись на партійну приналежність, обіцяє побудувати центри спортивної медицини, які б правильно діагностували стан спортсменів й централізовано контролювали їхнє харчування. Наразі ж контроль аж такий, що, скажімо, майстри кульової стрільби беруть з собою на етапи Кубка світу тормозки з "тушонками" й іншим провіантом, аби зекономити ті крихти, які виділені на їжу звичайну. Про харчування спортивне мова взагалі не йде…