Примите участие
в розыгрыше
планшета на Android Участвовать
Приз
ЭкономикаШоу

/Новости футбола

Чемпіонські муки

116

В їх грі нема чемпіонської легкості, притаманної Аргентині під час чемпіонських мундіалів 1978-го й 1986-го, Франції на переможних Євро-1984 й -2000, а також на світовій першості-1998, Нідерландам й Данії на чемпіонатах континенту 1988-го й 1992-го, тій же Іспанії останніх світовій та європейській першостях. Вони – інша чемпіонська когорта. Та, в якій за винятком мундіалю-1982, зазвичай перебуває Італія. Такі титули можна назвати трудовими.

Шлях Іспанії

Для Іспанії така гра нехарактерна. На українсько-польському Євро вони постали командою, мабуть, найбільш прагматичною поміж усіх 16-ти учасників. Характерною залишилася лише одна риса – вміння тримати м"яч. Власне, завдяки тотальному контролю над м"ячем й пресингу на чужій половині поля команда Вісенте Дель Боске створила своєрідний оборонний стиль. Ця Іспанія не проявляє агресії, а змушує суперника відкритися. Оскільки опоненти, знаючи про сильні сторони в грі іспанців, відверто комплексують перед чемпіонами, маємо нудні й малопривабливі ігри. Такими були всі іспанські матчі, за винятком, мабуть, їх дебютного поєдинку на чемпіонаті якраз проти Італії. Але про нього поговоримо нижче. Наразі ж – класична характеристика.

Гравці збірної Іспанії підійшли до чемпіонату Європи втомленими не стільки фізично, скільки морально. З чемпіонським менталітетом, але без чемпіонського голоду. Після всеможливих перемог на різних рівнях в основної обойми іспанських гравців протупилося відчуття агресії, може навіть пропав смак до гри.

Але вони у фіналі. Бо їхня гра навіть в такому самовдоволеному стані не є шаблонною. Точніше, то шаблонний футбол. Але не в стандартному розумінні. Бо Іспанія ніколи не грала одним шаблоном, а має їх цілу колекцію. Клубна практика продемонструвала, що обходити такі шаблони можна. І річ навіть не в перемозі "Челсі" над "Барселоною" у півфіналі Ліги чемпіонів. Той результат – випадковий. Більш показовою є беззаперечна вікторія "Реала" над тою ж "Барсою" в чемпіонаті Іспанії. Наставник мадридців Жозе Моурінью зумів знайти протиотруту каталонській ігровій монотонності через атлетизм, жорсткий пресинг, гру на випередження на всіх ділянках поля й чітко відпрацьовані групові маневри в атаці.

Проблема лише в тому, що на рівні збірних схожого з реалівським автоматизму добитися складно. На це потрібен час й тривала робота, ідеальні фізичні кондиції кожного з гравців. Потрібна гармонія всіх цих складових, а нею не може похизуватися жоден тренер збірної. Хоча б через те, що збірна – не клуб. Тут тренер відпрацьовує не стільки власну модель, скільки адаптує свій стиль під набір виконавців. Дель Боске в тому плані легше, бо в нього є каталонське ядро гравців й розуміння барселонської концепції рештою виконавців.

Взяти бодай півфінальний матч іспанців проти Португалії. З точки зору обивателя, видовище доволі млосне. Схоже на те, що Дель Боске, знаючи про вміння португальців контратакувати, спробував віддати супернику м"яч й наступати з глибини, використовуючи "залисини" в оборонних лавах суперника. Про це свідчить й перша на чемпіонаті поява центрального нападника Неґредо, гравця потужного, але не дуже технічного. Очевидно, що він мав притримувати м"яча й відкидати його під вривання півоборонцям. Власне, в першому таймі такий варіант двічі спрацював, коли після скидок Неґредо без перешкод стріляли по воротах Руї Патрісіу Шаві й Іньєста. Однак обидва рази м"яч летів над поперечиною.

Португальці могли забити лише під час виконання стандартів, проте це не привід говорити, що тактика Дель Боске спрацювала ідеально. Через те, що Іспанія створила моментів надто мало й за 120 хвилин ігрового часу не забила. Фактично, в основний час окрім двох згадуваних епізодів зі скидуваннями ві Неґредо шансів забити з гри іспанці не мали. Це означає, що вони самі пов"язли в танетах власних тактичних хитросплетінь. Але втягнули в них і Португалію. Бо, з одного боку, підсіли й були замінені Сілва й Шаві. З іншого ж – суперники втомилися набагато більше, через що могли кілька разів пропустити в додатковий час, однак спершу з ідеальної позиції не забив Іньєста, а потім не зумів переграти Руї Патрісіу, чудово обігравшись з Фабреґасом, Педро. Двоє останніх вийшли на заміну й їхня свіжість була помітною.

Так само очевидним став і той факт, що Іспанія наприкінці чемпіонату поступово виходить на пік форми. В Донецьку команда Дель Боске виглядала рухливішою навіть не дивлячись на те, що суперник мав два зайвих дні на відновлення. А ще іспанців більш пристрастно підтримували. Й суть тут не стільки в симпатіях російських вболівальників, яких до Донецька приїхало справді багато й фанатіли вони в основному чинних чемпіонів планети. Одни недоумок з Ростова, вдягнувшись в будьонівку, навіть спробував засвистувати португальський гімн. Його швидко втихомирили стюарти.

Хоча росіянам вже давно дивуватися не варто. На трибунах "Донбас-Арени" було близько тисячі фанатів з самої Іспанії. Й, що цікаво, поміж них були баски і каталонці. Вони вільно знаходили спільну мову з мадридцями. Правда, доти, доки з сектора не почали дражнити Кріштіану Роналду скандуванням "Мессі". В принципі, в попередніх матчах так само поступали німці, данці й чехи. Але тут ситуація трохи інша, бо Кріштіану – гравець "Реала". Не дивно, що спершу ініціативу каталонських вболівальників їхні клубні вороги зустріли вигукуваннями: "Ей, припиніть! Тут не "Барселона", тут збірна!" Але ось парадокс: у другому таймі, коли Роналду атакував на ті ворота, за якими знаходився іспанський сектор, "Мессі" синхронно скандували усі. Та й дарованими прихильникам рукавицями й капітанською пов"язкою від Касильяса після переможної серії пенальті іспанські фанати, фотографуючись, пишалися разом. Клубного поділу не відчувалося взагалі.

Шлях Італії

Італійських вболівальників на єдиний досі матч в Україні – чвертьфінальний проти Англії в Києві – приїхало надто мало. Десятки. В Польщі їх було трохи більше. Але кількість ту вражаючою не назвеш. Хтозна, чому так відбувається. Може, фанати зневірилися у футболістах після чергових корупційних скандалів? Малоймовірно, бо схожі з нинішнім скандали італійський футбол сколихують регулярно. Й, що показово, поїхавши на два чемпіонати світу – в 1982-му й 2006-му роках – під пресом поліцеського преслідування, гравці "блакитної ескадри" згуртовувалися й ставали чемпіонами. Зараз новий скандал – й вже фінал.

У півфіналі команда Чезаре Пранделлі перемогла головного, на думку багатьох фахівців, фаворита – збірну Німеччини. Інтернаціональна легкість "бундесманшафту" дала збій відразу, коли вперше наткнулася на кваліфіковану організацію гри суперником. В принципі, за цим компонентом з італійцями поміж попередніх опонентів німців можуть порівнятися й португальці. Тоді підопічні Лева виграли 1:0, однак то був дебютний для обох команд поєдинок на турнірі й показовим його вважати не варто.

Інша річ – Італія. Апеннінці розпочали турнір, використовуючи модну нині в італійській серії А схему 3 – 5 – 2. Вона виявилася ефективною як в стартовому матчі з іспанцями, так і в другій грі проти Хорватії. Однак потім відновився після травми крайній бек Бальцаретті й Пранделлі повернувся до класичних 4 – 4 – 2. Не претендуючи на істину в останній інстанції, все ж припустимо, що на атакувальному потенціалі "скуадри адзурри", на розмаїтті наступальних акцій те повернення позначилося негативно. Хоча, коли в складі є такий гравець, як Пірло, творче начало буде апріорі присутнім при будь-якій розстановці.

Власне, Італія в поєдинку з німцями – то поєднання ігрового прагматизму з тренерською творчістю. Пранделлі переграв Лева. Навіть за умови, що Італія мала через дискваліфікацію Маджо й травму Абате серйозні проблеми з правим краєм. Їх Пранделлі вирішив, перевівши Бальцаретті з лівого краю на правий, а зліва виставив номінального центрбека К"єлліні, котрий повернувся до складу після пропущеного через пошкодження матчу з англійцями. В центрі оборони зіграли туринці Барцальї й Бонуччі. Німецький тренер, ввівши до оптимального варіанту складу Кроса замість Мюллера, трохи перемудрив. Очевидно, тренер німців сподівався, що Боатенґ зможе перекрити весь правий фланг від прапорця до прапорця, а завдяки додатковому гравцеві в середині (Кросу) команді вдасться вивести з ладу мобільну середню лінію італійців, де дуже цілісно ще в матчі з англійцями виглядав чотирикутник Де Россі – Маркізіо – Пірло – Монтоліво.

Лев прогадав. Італійська півоборона виглядала ціліснішою, вона діяла раціональніше. Боатенґ натомість, не принісши достатньої користі в атаці, напомилявся й в обороні. Зокрема, коли позиційно помилився, давши прийняти м"яч на своєму фланзі Де Россі. Далі Даніеле легко обіграв Гуммельса й навісив, а Балотеллі, вигравши позицію в Бадштубера, забив. То був перший гол.

Окрім того, Лева підвела його сліпа віра в геній, який давно вже не геній. Мова про Подольскі. Маючи в загашнику мобільного й швидкого Ройса, тренер продовжував довіряти прямолінійному нападникові, який на місці вінґера все ж губиться. На цьому чемпіонаті Подольскі був для Німеччини відверто слабкою ланкою. Він майже не оборонявся, а в атаці в основному був некорисним.

Другий гол Італія забила під час класичної контратаки. Апеннінці швидко винесли м"яч після подачі суперником кутового, Монтоліво виконав довгу передачу зі своєї половини, а Балотеллі, скориставшись позиційними помилками Гуммельса, котрий не прикрив Марко, й Лама, який затримався при створенні офсайду, а потім не встиг підстрахувати партнера, втік до воріт Нойєра. Далі був фантастичний за силою й точністю удар – 2:0.

Логічно, що в перерві Лев замінив Подольскі. Ройс додав збірній Німеччини рухливості. Але чогось суттєвого проти організованої оборони суперника німці не створили. Єдиний справжній момент забити, якщо не враховувати реалізованого Йозілем пенальті в доданий арбітром час, втратив Лам, котрий після швидкого ривка увірвався до штрафного майданчика суперника й, зігравши в стінку, сильно, але неточно пробив. Все.

Історія

Іспанці й італійці провели один проти одного 31 поєдинок, з яких піренейці виграли 9, апеннінці – 10. 12 зустрічей завершилися внічию. В офіційних матчах в ігровий час Іспанія єдиний раз виграла 92 роки тому, коли команди зустрічалися у втішному турнірі на Олімпіаді в Антверпені й піренейці виграли 2:0. В решті восьми матчах тричі перемагали італійці, а ще п"ять разів команди розходилися миром.

Зокрема внічию завершилися два останніх офіційних побачення цих суперників. На них треба зупинитися детальніше, бо ті матчі можуть стати проекцією до майбутнього фіналу. Спершу про останній з поєдинків, котрий на початку Євро-2012 відбувся в Ґданьску й завершився 1:1. Головний його висновок – Італія була першою за останніх чотири роки, відколи іспанці позначили своє абсолютне домінування в Європі й світі командою, котрій вдалося змусити "червону фурію" підлаштовуватися під чужі умови гри. Італії вдалося майже неймовірне – протидіяти на рівних Іспанії не лише по результату, а й по грі.

"Скуарда адзурра" у другому таймі першою відкрила рахунок, коли після витонченого пасу Пірло, вийшовши один на один з Касильясом, відзначився Ді Натале. На щастя Іспанії, відігратися їй вдалося дуже швидко. Іньєста з Сільвою перегралися в центрі, й Давід відповів Пірло не менш ефектною передачею, втіленою в гол Фабреґасом. Більше сил на кінцівку мали іспанці. До певної міри, дякуючи тому, що в їх складі з"явилися свіжі півоборонець Хесус Навас та нападник Фернандо Торрес. Свіжий, але егоїстичний Торрес міг вирішити долю зустрічі. Однак спершу в епізоді, абсолютно ідентичному з тим, в якому він забивав вирішальний гол німцям у фіналі Євро-2008, не зміг переграти Буффона сам, а потім пошкодував м"яча тому ж Навасу, коли вирішив перекидати воротаря замість асистувати партнеру, перед яким були майже порожні ворота. Втім, поки італійцям вистачало сил, їхні півоборонці цілком давали собі раду з каталонським розумовим центром Іспанії.

Чотири роки тому на чемпіонаті Європи в Австрії та Швейцарії команди зустрілися на стадії чвертьфіналу. Гра вийшла однією з найнудніших на турнірі й завершилася після 0:0 в ігровий час перемогою іспанців в серії пенальті. В складі переможців на поле тоді виходили відразу вісім представників нинішньої збірної – Касильяс, Серхіо Рамос, Іньєста, Сілва, Шаві, Торрес, Касорла та Фабреґас. За Італію грали нинішні підопічні Пранделлі Буффон, К"єлліні, Де Россі, Кассано і Ді Натале. Зважаючи на статус поєдинку. Є всі підстави говорити, що київський фінал може бути схожим на те протистояння чотирирічної давнини.

За підсумками того поєдинку справді шкода було лише одну людину – центрального оборонця італійців Джорджо К'єлліні. За весь матч він не допустив жодної помилки, зруйнувавши понад десяток перспективних атак суперника, а в підсумку пішов з поля переможеним, хоч його команда й не пропустила жодного гола. Іспанці й італійці тоді, таке враження, зі стартових хвилин керувалися старим італійським постулатом: "Найращий рахунок – 0:0. Немає голів – немає помилок. При тому Італію, яка була знекровлена втратами Пірло і Ґаттузо, ще можна було якось зрозуміти. Але чому в цей в'язке болото безвольно увійшла Іспанія, чию гру називали чи не найяскравішою поряд з голландцями і португальцями в груповому турнірі пояснити було важко.

Тоді італійці не могли діяти інакше апріорі. Так безлико і прогнозовано підопічні Роберто Донадоні провели весь чемпіонат. Єдина тоді здобута ними перемога – в поєдинку з французами – стала наслідком не стільки ігрового домінування, скільки слабкості в діях суперника. Наставник французів Раймон Доменек не зміг підвести підопічних до чемпіонату в оптимальній формі. Окрім того, на самому початку поєдинку з Італією Франція втратила через травми свого лідера – Франка Рібері.

Правда, останній на тому чемпіонаті виглядав безлико. Точно так само, як і відсутні в матчі з іспанцями італійці Пірло та Ґаттузо. Це чітко продемонстрував, зокрема, стартовий поєдинок італійців на Євро-2008 проти Нідерландів, де даний дует зі ще одним міланцем Амброзіні надодачу програв центр поля супернику начисто. Не кращим чином Пірло і Ґаттузо виглядали і в наступному матчі з румунами, де, власне, муки апеннінців на цьому чемпіонаті повинні були закінчитися, реалізуй Адріан Муту пенальті в самому кінці гри за рахунку 1:1.

Тобто, в іншій ситуації вимушена втрата через дискваліфікацію вищезгаданих футболістів зіграла б тренеру на руку. Але в тому й біда, що Донадоні особливо і не подбав про можливу заміну для гравців "Мілана" включивши в заявку всього сім півоборонців. Як наслідок, в чвертьфіналі в середині поля за Італію вийшли все той же повільний Амброзіні, та Перротта, Аквілані і Де Россі. На останнього при цьому покладалися незвичні диригентські функції.

Зважаючи на це, нема нічого дивного, що комбінаційна гра в італійців не залагодилася з перших хвилин. Півоборона іспанців на чолі з "хвилерізом" Маркусом Сенною легко розгадувала всі задуми суперників, перериваючи їх спроби провести осмислену комбінацію на ранніх стадіях. Правда, на цьому для іспанців весь позитив теж вичерпувався. Руйнувати Італія завжди вміла непогано, а з командами, які діють на середній швидкості – так і поготів. Не дивно, що та мінімальна гострота, яка виникала біля воріт Буффона, ставала наслідком індивідуальних дій двох Давідів – Вільї та Сілви. Два ключових креативники іспанців – Іньєста та Шаві – розчинилися на полі, тому їх синхронна заміна на початку другого тайму була логічним ходом від тренера луїса Араґонеса. Замість каталонців Фабреґас і Касорла, котрі додали діям своєї команди якщо не гостроти, то агресії. Але не більше того.

"Надійність понад усе" - цю догму якнайкраще підкреслювали дії крайніх оборонців обох команд. Серхіо Рамос з Капдевільєю й Дзамбротта з Ґроссо до атак підключалися незвично рідко. І якщо італійці про своє вміння згадували хоч іноді, то іспанці закрилися на своїй половині поля наглухо. Показово, що центральні оборонці Марчена й Пуйоль не йшли в атаку навіть під час виконання їх командою стандартних положень! І це за умови, що Італія очевидно перевершувала Іспанію в зрості, а значить, саме центрбеки могли дати піренейцями хоч мінімальний шанс зачепитися за м"яч після виконання "стандартів".

Зрештою, справа дійшла до післяматчевих пенальті. Перед виконанням одинадцятиметрових Буффон ходив багато усміхався й жартував як з партнерами, так і з суперниками. Можливо, то був психологічний хід, але Італії він не допоміг. Джанлуїджі зумів відбити лише удар занадто прямолінійного ще в ігровий час Ґуїси. Решта пенальтистів (Вілья, Касорла, Сенна й Фабреґас) розвели Буффона і м'яч по різних кутах. Очевидно, що італійський воротар намагався вгадати напрям удару, тоді як його колега Касильяс реагував безпосередньо на постріл. Мабуть, в даному випадку Ікер обрав правильну тактику, адже в поєдинках такої напруги далеко не кожен виконає одинадцятиметровий так точно, як це зробили Ґроссо й Камаронезі. Зате Де Россі і Ді Натале били на силу і не в самий кут. Напевно, на такі удари голкіпер іспанців, котрий не допустив жодної помилки в ігровий час, й розраховував. Додамо, що переможний пенальті в складі Іспанії забив Фабреґас. Точно так само, як і в півфіналі поточного Євро з Португалією…

Читайте все новости по теме "Евро-2012" на OBOZREVATEL.

Наши блоги