Кишинів: совкова зовнішність з європейською ментальністю

Розпочинаючи матчеву прес-конференцію після матчу Молдова – Україна (0:0), наставник господарів Іон Карас вибачився перед місцевими журналістами, що розмовлятиме російською. "Це для зручності ваших українських колег", – пояснив тренер. Для нас такі речі – майже дивина. Для України, держави, чий колишній президент носився з черепками й колосочками, а на офіційній зустрічі з пресою з роздратованістю назвав через просту помилку технічного працівника "молдаванином". Й тут, побувавши впродовж двох діб напередодні футбольного матчу в молдовській столиці, виявляємо для себе, що ментально вони патріоти набагато більші, ніж ми.

Так, у них теж є своя п’ята колона. Точніше, п’ята й навіть шоста. Одна тягне до Росії, інша – до Румунії. Благо, від перших Молдову своїм могутнім тілом закриваємо ми, а ось румуни у молдовських містах ведуть підривну роботу ту саму, що й наші північні сусіди у Криму, а західні у Львові. Тобто, видають румунські паспорти всім, хто має натяк на румунське походження. Ті кишинівці, з якими вдалося порозмовляти, не приховують, що такий стан речей їх надзвичайно турбує. Вони бояться, що з часом перенесуть "прінуждєніє к міру" на кшталт осетинського.

Відзначимо, що процес "розсовєтчення" Молдови відбувається куди більш болюче, ніж в Україні. Проте останні рішення парламенту про заборону совєцької символіки кишинівців тішать. З ними з території наших південних сусідів зникли разом з назвами вулиць пам’ятники кровожерливим червоним тиранам. На розташованому в 2010 році на площі Святого Стефана камені молдовською викарбувано надпис: "У пам’ять жертв совєцької окупації і тоталітарного комуністичного режиму".

До 1991 року на цьому місці стояв головний в республіці пам’ятник Лєніну. Перед залізничним вокзалом збираються встановити монумент жертвам сталінських репресій.

Понад те, складається враження, що місцева влада хоче якомога швидше замолити породжені 70-річчям бездуховності гріхи. Показово, що центральні вулиці Кишинева названі не іменами політичних діячів, а святих людей – митрополита Бенулеску-Бодоні, Святого Стефана ІІІ. Стефан у ХІХ сторіччі впродовж 47-ми років вів боротьбу за незалежність Молдовського князівства й не дивно, що зараз він є покровителем держави. Його пам’ятник прикрашає центральну площу країни.

Надписи на фасадах будинків Кишинева практично всюди – молдовські. Російський переклад можна зустріти дуже рідко. Розмовляють між собоюб кишинівці підкреслено молдовською, хоча на російську в розмові з українцями переходять надзвичайно легко й акценту в їхній мові не відчувається. Майже не відчувається.

Більше того, журналіст Іван, якого зустріли опівночі в одному з центральних кафе, попрохав нас розмовляти з ним українською. "Я був на всіх київських матчах Євро-2012 у Києві, дуже люблю вашу мову, – пояснює. – У мене в Україні багато друзів". В ході розмови розуміємо, що проблеми в молдован схожі з нашими. Приватного бізнесу без покровительства згори теж не поведеш, молодь виїжджає за кордон (найчастіше – до Італії), вчиться чи працевлаштовується там, а назад повертатися не хоче. "Від нинішньої влади ми чекали значно більшого, ніж заборони совєцької символіки, – каже кишинівець Станіслав. – Все це добре, але поки їхня діяльність здебільшого популістична. Жити нам легше не стало".

До слова, знайти кафе в центрі Кишинева після 11-ї вечора – справа надскладна. Центральні вулиці майорять вогнями численних казино та нічних клубів, а ось звичайних кнайп майже не видно. Запитуємо, де можна попити кави, продавця квітів. Він розповідає, куди й як перейти. Йдемо за заданим маршрутом й виявляємо, що то – банальний кіоск, де окрім кави продають воду й пиво. Причому найбільше пива – українського. Інший кишинівець спрямовує нас за ріг будинку, де начебто знаходиться цілодобовий ресторан. По дорозі помічаємо, що підземні переходи під швидкісними трасами заґратовані.

Благо, автівок на дорозі небагато, тому спокійно перебігаємо шість полос в обидві сторони руху й хвилин через п’ять дістаємося точки призначення. То – не ресторан, а звичайний супермаркет. На ньому вказано, що торгівля спиртними напоями з 22:00 заборонена. В будь-якому разі, ми шукали каву...

Стосовно алкоголю, то кишинівці ще по прильоту попередили, що краще всього купляти фірмові молдовські вина й коньяки в "Крікові", а цукерки, серед яких порадили спробувати фрукти в шоколаді, – в "Букурії". Продавчиня цукерниці теж порадила купувати знаменитий "Букет Молдавії" не в їхньому магазині, а в "Крікові". Мовляв. У нас дешевше, а там – справжнє. Власне, ці місця були основним місцем "паломництва" українців впродовж двох діб. Через дорогу ж знаходиться кишинівський "узвіз" – місце, де торгують сувенірами. Дідо, в якого придбали ручної роботи "магнітку", вгощає всіх своїх покупців домашніми яблуками. На "узвозі" зустрічаємо гравців збірної України Олександра Бандуру і Тараса Степаненка. Перший придбав дерев’яну шкатулку, другий – ікону.

Загалом, як для європейської столиці, Кишинів – дуже місто дуже скромне. Фасадів будинків з часів розмаду СССР ніхто не оновляв. За великим рахунком, туристичний інтерес, якщо ти не приїхав на футбол, представляє вже згадувана центральна площа Святого Стефана. Її крім пам’ятника Стефану її прикрашає Арка перемоги, зведена у ХVІІІ столітті на честь завершення Російсько-турецьких воєн.

Поряд – величний Собор Різдва Христового. Цілісна композиція, є, мабуть, візитівкою Кишинева. Втім, хтось дуже мудрий, вочевидь, хоче ту візитівку зіпсути. Позад храму видатні архітектори сучасності шурують багатоповерхівку, яка гармоніює з церковою приблизно так само, як київський готель "Хайят" зі Святою Софією.

Втім, мабуть, то ознака нашого бездарного часу. Скажімо, у Львові щось схоже позбавлену художнього смаку будівлю збудували "за спиною" пам’ятника Міцкевича, а в німецькому Дюссельдорфі таку ж бездарну споруду вибудували за монументом Бісмарку.

"Наче райцентр на Київщині", – з такими словами споглядали Кишинів більшість українців. Втім, у кишинівській простоті є щось душевне, те, чого нема в умовних Броварів чи Фастова. Є душа й, нехай і захований дуже глибоко, національний колорит. Він, наче молоді паростки, знову пробивається крізь міцний совдепівський граніт. А ще Кишинів вражає своєю озелененістю.

Річ навіть не в парках, якими в більшій чи меншій мірі славиться кожне місто. Платанові алеї вздовж центральних вулиць – то те, що здатне приховати обдертість й зовнішню убогість фасадів. Чомусь після повернення додому в пам’яті найбільше збереглися не контрасти архітектури, а саме ці величні дерева...

Більше фото дивіться у фотогалереії.