Капітан збірної України Підгрушна: пройшов сезон, а нам з однієї сторони по морді дали, з другої...

21.4т

Капітан жіночої збірної України з біатлону Олена Підгрушна достроково завершила сезон, вирішивши не виступати на останніх двох етапах Кубку світу - в Контіолахті і Холменколлені. Про незадовільний стан свого здоров'я, погіршення результатів а також підсумки цьогорічних виступів олімпійська чемпіонка розповіла в ефірі "Обозревателя".

- Олено, в чому причина вашого дострокового завершення сезону? Минулого року ми з вами спілкувались 26 березня. Цього року трохи раніше – на два тижні. Чому так сталося?

- Так сталось. Як раз буквально за кілька годин до старту спринту в Кореї я почала кашляти. І протягом цих 5 чи 7 днів, які ми там знаходились, в мене цей кашель не проходив. Я ще досі доліковую те, що недолікувала. І стало питання: варто їхати і продовжувати там лікуватися, чи краще їхати додому і одужувати, готуватися до наступного сезону. Тим більше, що, звичайно, форма втрачається, вже просто не було змісту мені продовжувати цей сезон. Краще зупинити і готуватись на наступний рік.

- Це рішення прийняли ви чи лікарі збірної?

- Це був консиліум. Рішення приймали разом з лікарем, тренером і зі мною. Ми втрьох сиділи, думали, як краще зробити і для команди, і для результату. Вирішили все ж таки, що наступний рік набагато важливіший, ніж останніх два етапи Кубку світу цього сезону.

- Звісно, олімпійський рік значно важливіший. Тобто це вас Пхенчхан підкосив, саме там ви захворіли? Чи раніше - до того, як поїхали у Південну Корею?

- Не знаю, де мене зачепило. Чи, коли я по полях вдома на лижах каталася, чи я вже десь під час перельоту вірус зловила. Не встигла зрозуміти, що сталося, тому що в мене не було симптомів до того, і буквально за кілька годин до старту я почала кашляти. Я приїхала на стрільбище, почала пристрілюватися. А за рахунок того, що я вийшла на холодне повітря, в мене такий кашель зірвався… Я тренеру кажу, що, якщо я в такому стані стартону, то може це і бронхітом, і запаленням закінчитись. Тоді ми вирішили, що, можливо, це просто реакція якась була. Звичайно, всі хотіли, щоб я стартувала в естафеті. До естафети покращення трошки було, але…

- Ви вирішили не ризикувати?

- Я не могла бігти в такому стані. Просто, дай Бог, добре би я пробігла. Але я могла пробігти гірше за дівчат, і смисл який? Були здорові, було, кому бігти без мене.

- Скажіть, будь ласка, як ви взагалі оціните цей сезон? Звісно, він виявився гіршим за попередній, але хочеться почути безпосередньо від вас особисту оцінку.

- Те, наскільки ми встигли на сьогодні проаналізувати всі виступи, він був не просто невдалим чи гіршим… Назвати його невдалим не виходить, тому що є медаль чемпіонату світу. Тому сезон вдалий. Але те, що особистих досягнень не було… Ми сходимося на тому, що весною я перенесла 3 операції - 3 повних наркозу за 1,5 місяці.

Думаю, зараз, якщо мене чують лікарі, вони просто за голову зхопляться і скажуть: "Хто ж тобі таке дурне порадив?". Але, знову ж таки, мені довелося це зробити, щоб цей рік був чистий, щоб ніяких проблем не виникало, і щоб я спокійно готувалася до олімпійського сезону. Тому минулого року ми ризикнули серйозно, пожертвували, можна сказати, цим сезоном. Але, благо, вдалося зробити основне те, що було заплановано на чемпіонаті світу. Зробили, крапку поставили, готуємося на наступний рік.

- Тобто жертва для блага, як кажуть.

- Так.

- Просто на початку сезону, ще до того, як розпочалися вже зимові старти, в Естонії ви завоювали золоту медаль. І здавалося, що в дуже гарній формі знаходитесь – всі очікували, що будуть гарні показники…

- Так, я була в прекрасній формі влітку, нічого не віщувало біди на сезон. Абсолютно нормальна була підготовка  і швидкісна,  і силова, і об’ємна. Все зробили по плану. Власне, були операції, були збої в організмі, була підготовка, і потім просто видно цю підготовку базову, яку ми робили на цей рік, я не змогла її перетравити, щоб зимою побігти.

- Тобто така собі фізична накладка вийшла?

- Так. Ми зараз можемо проаналізувати, коли вже сезон закінчився. Коли я починала сезон, я просто бігти не могла. І коли виходила на гонку, то не знала - закінчу її сьогодні чи ні. І дихання, і просто функціонально сил не було. Хоча я не могла зрозуміти чому, через те, що в мене була дуже хороша літня підготовка. Проте, ми сподіваємося, що ця літня підготовка нікуди не дінеться, і дасть свої плоди на наступний рік. Напевно, зараз просто організм не встиг це перетравити.

- Але ж ми хвилюємось - а на наступний сезон зможе перетравити це організм?

- Цього року я вже операцій не буду робити (сміється). Якщо я так пробігла чемпіонат світу, то він вже перетравився. Все, що йому накидали там.

- Так, на чемпіонаті світу ви всю себе віддали, максимально! Але до цього ми ще повернемось. Хочеться запитати: щось взагалі вдалося реалізувати із запланованого у сезоні?

- Медаль чемпіонату світу.

- Це було, як мета-мінімум?

- Так. Звичайно, в мене було набагато більше амбіцій, набагато більше бажань. Тим більше, що минулого року я закінчила в топ-7. Але коли цього року я навіть в топ-15 всього два рази заїхала, то, звичайно, це не мої результати, не те, на що я сподівалась.

Минулого сезону у мене хороші місця були, цього року не вдалося. Звичайно, дуже багато висновків зробили, хорошу школу підготовки пройшла за цей сезон. Тому що добре бігти, коли воно біжиться, а ще цікавіше бігти, коли воно не біжиться, коли тобі доводиться показувати результат через силу. Ті ж самі естафети, коли ти не готовий, але тобі доводиться бігти з найсильнішими. Саме там підіймається рівень спортсмена, який потім він зможе показати там, де потрібно.

- Зізнайтеся, які особисті цілі ставили на цей сезон? Планували покращити топ-7?

- Звичайно! Цього року я хотіла бути в топ-10. Мені було це абсолютно під силу. Минулого року я повернулася, в мене абсолютно маленькі об’єми були після року паузи, і я думала, що, якщо при цій підготовці я змогла бути в топ-10, то що ж буде, коли в мене буде нормальна підготовка. Тобто ми готувались і сподівались, що будуть якісь феєричні результати. А коли прийшов сезон, нам з однієї сторони по морді дали, з другої… І ми такі сіли, думаємо: "Зрозуміло, щось ми трохи перемудрили…".

- Щось пішло не так.

- Так (посміхається)…

- Навіть жарти були, що Олені Підгрушній треба повернутись до міністерських кабінетів. Десь на пів року заглянути, а потів все покращиться.

- До речі, після чемпіонату світу, міністр приїжджав на ті гонки і ми спілкувалися. Вони теж жартували разом: "Ми як раз сиділи і говорили, що треба тебе на пів року до нас повернути, щоб ти на олімпійський сезон була в формі".

- Таки не даремно жартували…

- Не лише вболівальники на цю тему жартували, міністр також.

- Звісно, що головною подією стало срібло в Хохфільцені. Мені особисто важко підібрати якісь слова, важко підібрати епітети, бо це було феєрично, це було фантастично! Багато, хто сумнівався в ваших силах.

- Сподівалися, можливо, і всі, а вірили одиниці.

- От розкажіть, у вас було в голові, ви вже тактично прораховували на останньому колі, що на підйомі почнете ривок або це експромт?

- Це сталося, коли мене обійшла Абер, і я вже позаду стала за ними. Коли я йшла четвертою,  то за ними їхала і розуміла, що мені досить комфортно. Вони спокійніше йшли, ніж, як я думала, доведеться боротися. Це не був найскладніший фініш, порівняно з тими, як минулого року доводилось боротися. І я йшла позаду і розуміла: або ми зараз будемо боротись між собою на підйомі останньому, або на фінішній прямій.

- Здається, що, якщо б ще було метрів 500 дистанції, то, теоретично, ви б і Лауру дістали?

- Можливо. Їй тоді погано стало, в неї почались проблеми з диханням. І потім їй погано було під час нагородження. Тобто, все могло бути. Минулого року також одну з німкень в Америці підкосило, і я її об’їхала. Вона тоді вже просто на одних руках виїжджала, не вистачило її.

- Згадуючи цей срібний фініш, що ви відчули, в середині йокнуло?

- Та я в той день була найщасливішим спортсменом. Коли весь сезон ти виступаєш класно, як було минулого року, коли кожна нагорода, ніби від тебе це вже чекали - ти зробила те, що від тебе чекали. А цього року всі сподівались, але мало хто очікував, тому що розуміли, в якому я стані. Коли це вдалося, я думаю: "Невже! Невже ця казка в реальності…". Я сама не могла повірити в те, що я їх двох обігнала. Там видно було і на п’єдесталі, як я раділа, в мене емоцій більше всіх було.

- Емоції просто зашкалювали…

- Так! Я за той тиждень, поки побувала вдома, стільки позитиву набралася – на 5 років вперед.

- Кого взагалі вважаєте своєю головною суперницею на трасі, найважчою, з ким незручно, є такі?

- Я не знаю, складно сказати, з ким зручно, з ким не зручно.

- Ну от, наприклад, у чоловіків ми добре знаємо, як Шипулін Фуркада "любить". Вони один одного просто "обожнюють"…

- Ні, в мене такої відрази нема ні до кого. До мене з повагою відносяться, я з повагою відношусь до своїх суперниць. Так, як досить часто ми на фінішних прямих розбиралися, було приємно читати коментар Дорін Абер, яка говорила: "Ну, мені морально було важко, тому що зі мною була Підгрушна-фінішер, і Габріела, яка була лідером поточного етапу Кубку світу". Звичайно, було таке приємно чути від такої елітної спортсменки, яка постійно бореться за топи. Я навіть ніколи не могла подумати, що вона може мене боятися, тому у нас це все спільне, ми всі один одного поважаємо, десь пересікаємось, спілкуємось і на фініші вітаємо. Тому що для нас це вже як гра, і цікаво, хто кого сьогодні може об’їхати.

- А чому, коли в естафеті ми зайняли 2 місце, дівчата одразу на фініш не прибігли вітати? Чомусь німкені, здається, що вони тільки бачать Лауру, одразу біжать ледь не з біатлонного стадіону. Так само і француженки. Поясніть ситуацію.

- В цьому нічого дивного немає. Зустрічати на фініші дозволено лише 1-3 місце. 4-е місце вже не зустрічають, нас не випускають. Зустрічають тільки першу трійку. І потім, якщо перший фінішує, вже другий, якщо він теж перетинає, друге місце дівчат притримують, поки перші вийдуть. Знову ж таки, судді блокують вибігання цієї стометрівки. А що стосується цього чемпіонату світу… Дівчата просто дійсно до останнього моменту сиділи перед телевізором і молилися. Тому що в Рупольдингу була теж ситуація, коли я виїхала третьою, а закінчила четвертою…

Тому вони сиділи до останнього. І коли на 100% переконалися, що я перетнула фінішну пряму другою, тоді вони дали не те, що 100-метрівку, там всі 500 метрів бігли з другого поверху з домівки до фінішної поляни. Коли Настя Меркушина прибігла, вона так почала кричати мені на вухо, що ще хвилин 30 мені дзвонило в усі.

- Настя ж наймолодша…

- Вона й швидше за всіх добігла.

- Скажіть, будь ласка, яка серед усіх гонок цього сезону була найважчою?

- Є така гонка. Це було просто жах, страхіття, страшний сон для любого спортсмена – гонка-переслідування у Поклюці. Це другий день змагань був, коли я пробігла спринт. З двома нулями я була 15-ю. І потім стартувала у пасьюті. Наче і розминалася, непогано себе почувала… Стартую, пробігла 1 кілометр. І, ніби, мені було так добре. Проходить цей кілометр, і я розумію, що мені не просто зле, а дуже зле.

Таке враження, що машину переключила на 5 передачу і їду у гору. Тобто мотор не тягне - легені не працюють. Я нічого не можу зробити,  їду. В мене таке враження, що я викладаюсь на максимум, а повз мене проїжджають-проїжджають. Таке враження, що я там якийсь "Запорожець" біля іномарок на автобані. І всі мене просто табуном об’їжджають, і я не можу нічого зробити з цим. І я їду…

- То що ж сталося?

А невідомо. Чи то день був такий, чи то просто форма пропала. Цього року багато гонок було складних, але я розповідаю про найгіршу. Я просто розумію, що вже нічого не можу, питаю  у тренерів: "Що робити?" І мені кажуть: "Їдь спокійно до фінішу в третій зоні, дивись по ситуації".  А я розумію, що по швидкості я не те, що їду в третій зоні, а в першій - тобто дуже повільно. А по пульсових режимах в мене космос.

Далі прийшла на стрільбу – в мене "нуль". Думаю, це ж гонка переслідування, гори, всяке може бути - може відпустить, легше стане. Їду наступне коло – знову  "0". Їду далі, але вже щось зовсім тяжко. І знову "нуль". Вже три "нуля" стріляю, і здається, що все рівно тримаюсь. А дівчата погано стріляють, і я з нулем до них ближче під’їжджаю. Потім вони мене всі на кругу об’їжджають, а я з нулем знову ближче…

- А ми дивимося по телевізору і думаємо: "Господи, що ж трапилося, що коїться?".

- А я нічого зробити не можу. Думаю, ну хоч один промах, я піду на штрафний круг і зійду. Все одно: нуль, нуль, нуль. І вже на останній рубіж прийшла та думаю: треба хоч чотири нуля зробити, щоб хоч десь я зробила ту роботу, на яку готувалася. І вже, коли нуль закрила, думаю, що до фінішу вже мушу доїхати…

- А для вболівальників не зрозуміло: 4 нулі і 27 місце – ну, як таке можливо?

- Я на останньому колі їду, а позаду ще табун під’їжджав до мене: троє чи п’ятеро чоловік. І мені тренери кричать: "Лєна, там спереду стільки секунд, позаду в 5 секундах ще 3 чи 4". І, поки зі спуску під підйом, вони вже починають на мене накатувати, думаю: "Мені вже соромно стільки програвати". Я вже на останніх метрах почала прискорюватися, до фінішної прямої, як завжди, прибавила трохи. Просто не дала, щоб мене об’їхали ще три чи 5 чоловік. А як прискорилася, так ще й росіянку об’їхала.

- Потім, коли аналізували з лікарем, не знайшли причину?

- Це те, через що весь сезон в мене не пішов. Практично в кожній гонці в мене була якась боротьба: то з диханням, то з загальним станом. Я боролась сама з собою більше, чим усі спортсмени разом взяті. Тому що на кожну гонку треба було себе настроїти – я розуміла, в якому я стані і розуміла, що я не те, що не в формі, я в якомусь жахливому стані була. І все рівно я заставляла себе виходити на гонку. Намагалася, по-перше, зробити максимум на той день, який могла, і там вже далі або стрільбу, або фінішне коло, або хоча б просто робила якійсь акцент хоча б на щось, щоб не просто рухатися – відбіг, галочку поставив і все. Мені потрібно розвиватися, до чогось прагнути.

- Принаймні, не здавалися, демонструючи свій бійцівський характер. А от Пхенчхані ви не змогли виступити, проте трасу ви ж відчули якось, адже вам наступного року там виступати на Олімпіаді. Наскільки акліматизація проходила?

- На тій трасі я вже була в 2009 році, на чемпіонаті світу ми вже каталися. До того там ще етапи кубку світу проводились. Траса по рельєфу мені дуже подобається. Я не знаю чим вона настільки мені підходить. Єдине, що цього року був просто жахливий стан снігу. Він був страшенно брудний. Перший день, коли ми приїхали, то було просто тренування. Ми на спусках в "плузі" спускалися, а потім мало не злітали з тих поворотів - ми просто літали зі спусків. А як же гонки бігти? Ттам лід був і просто виносило, зносило з траси. Так, ми не падали, але це тренування, там можна щось покрутити.

А на наступний день спочатку тепліше стало, а потім випав сніг. І вони невчасно ретраками закатали… У 2009-му за дві доби до старту чемпіонату світу повністю сніг зійшов з дощем, його просто змило. І вони в ніч до гонки насипали повністю 2,5 км круг. Була досить добра лижня, не пам’ятаю, щоб були такі чудеса, як цього року. А чому зараз так… можливо це через те, що це просто етап Кубку світу, і вони там не кидали всі свої ресурси. Снігу вдосталь було. Єдине, що він брудний був.

- Тобто профілонили корейці…

- Трошки недопрацювали. Чи не зрозуміли, коли їм вчасно потрібно зробити. Одного разу зранку їм потрібно було пройтись ре траком. Точніше, дочекатись, коли сніг зупиниться і зразу пройтись. А він закінчився, вони не пройшли зразу, воно там прихватило, і… на лижні там косо-криво, десь глянець, взагалі незрозумілі речі.

- Мабуть, це не лише для спортсменів жахіття, але і для сервісменів.

- Це в першу чергу жахіття для сервісменів. Вони там за голову хапалися. По-перше, там дуже було складно лижі відкатати. Тому що ти встаєш зі спуску, а він в тебе не рівний, і ти їдеш і не можеш зрозуміти, що робити. І в цьому стані ти маєш продивитися, яка з лиж - права чи ліва - краще їде.

- А з іншим були проблеми в плані організації? Щось у Кореї може здивувало?

- Все інше там було все в порядку. Напевно, головна проблема була для всіх спортсменів – це харчування.

- А мовний бар’єр?

- Ну, з корейцями говорити англійською, з їхнім акцентом – це цікаво. Особливо цікаво розмовляти з водіями, які взагалі не знають англійської мови. І це було дуже цікаво, коли ти щось в нього питаєш англійською, а він тиче пальцем в свої ієрогліфи, і намагається щось пояснити. Ми там тикали пальцями, щось пояснювали… Але якось справились. А от з харчуванням… Ми все ж таки сподіваємося, що на олімпійський сезон вони трошки добавлять якісь варіанти.

- Не було різноманіття страв, чи в чому була проблема?

- В останній день, коли нас перевезли з одного готелю в інший, я пішла в столову. Подивилась, розвернулася додому, запарила в номері "Мівіну", і це був кращий варіант, ніж те, що було там.

- Що ж там було? Я боюся навіть уявити… Знаючи українців, що ми не такі перебірливі в їжі. Що ж таке корейці запропонували?

- Нічого такого. По-перше, у них своя специфічна кухня. І гостре, і… Ми жили по європейському часу. І, допустимо, в мене сніданок. Я приходжу поснідати. Єдине стандартне в них там був рис. Думаю, він цілодобово там. А крім цього якась підлива незрозуміло з яких інгредієнтів, незрозуміло якого кольору, якого запаху… Ти подивився, зрозумів, що це ти їсти не будеш. Відкриваєш іншу каструлю, а там трикутнички. Ніби млинці запечені, але там не млинці, а якесь інше тісто. В середині чи то соя з картоплею, чи то картопля без сої, чи то соя без картоплі. І все жирне, смажене. Ось це сніданок…

Про повернення до збірної сестер Семеренко, відлучення у Росії чемпіонату світу, а також про відношення до допінгу читайте у продовженні інтерв'ю з Оленою Підгрушною на "Обозревателі" за посиланням.

Читайте все новости по теме "Кубок мира по биатлону" на Обозревателе.

Присоединяйтесь к группе "СпортОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости