Топ-темы:

Як на Майдані з’явилася зброя

Як на Майдані з’явилася зброя

Як на майдані з’явилася зброя

(на підтримку Тані Чорновол)

Кажуть, снайпери зайняли позиції на дахах ще від шістнадцятого числа, коли у неділю на Народному віче ухвалили рішення про "мирний наступ на Верховну Раду". Це підтвердили перехоплені СБУ записи. Позивні "Сибіряк", "Вологда", "Чулім", "Байкал" — усе свідчило про те, що це були саме російські спецпризначенці.

На 18-те лютого 2014 року парламент призначив засідання, на якому мали порушити питання про повернення до конституції 2004 року, а також проведення дочасних президентських і парламентських виборів.

Зранку на Майдані зібралося понад 30 тисяч люду. Похід очолили сотники самооборони.

"Щити, палиці, амуніцію — не брати. Лишаємо тільки каски. Ми — мирна хода!" — закликали вони народ.

Просочуючись крізь вузький отвір у барикаді та оминаючи її з боку Жовтневого палацу, людська ріка всупереч законам фізики лилася вгору по Інститутській, скандуючи: "Банду геть!".

Всі підступи до Верховної Ради перекрили КАМАЗами, за якими ховалися щільні ряди беркутні. Єдиним проходом був Кріпосний провулок. Там теж стояла вантажівка, за якою причаїлася загорожа для "мітингувальників від влади", переважну більшість яких складали затюкатні працівники держустанов, що тримали у руках прапори Партії Регіонів.

— Гей, худобо, — гукали до них демонстранти, — закінчуй мітингувати за гроші та приєднуйся до нас!

Від тих слів бюджетники опускали голови. Тоді, визираючи з-за спин ментів, у словесний ґерць вступали керівники стада:

— Майданутиє уроди! За бакси продалісь Амєрікє. Ми то хоть за Русь-матушку, а ви за кого? За пидарасов європєскіх да за гєй-паради?

— Кремлівські зомбі, — чулося у відповідь, — Тайожний союз, ватнік і лєсоповал — от ваше майбуття!

— Всьо равно бєз Росії нє прожівьотє! Сдохнітє тут, у своєй Усраінє, бандеровци, фашисти! Сало уронілі!

— Та краще бути бандерівцем у вільній країні, аніж безмовною худобою під каблуком у Путіна.

А народ усе напирав. Від Будинку Офіцерів людська ріка повертала праворуч і, просочившись крізь паркани Маріїнського парку, натрапляла на довжелезну шеренгу силовиків, що стояли у кілька рядів гігантським півколом. Перед самою Радою купчилися згуртовані маніпули спецпризначенців у чорних шоломах. Між ними в районі сцени юрмилися сотні тітушок у військових касках з битками у руках. З колонок Антимайдану безперервно лунали радянські пісні: "День побьєди", "Гаспада афіцери", "Вставай страна огромная" та "Гімн СРСР".

— Розтягуємося по всій довжині шеренгами! Зберігаємо спокій. Ми — мирна хода! — керували людьми сотники самооборони. Народ мляво, але, виконував їхні накази.

— Почалися сутички! Тільки що на "Українській правді" написали! — читає поруч хлопець новини у айфоні.

— Де саме?

— На Шовковичній намагаються підпалити КАМАЗи, що перегороджують шлях до Ради!

Стовп диму піднімається в ясне небо трохи ліворуч від будівлі парламенту. Його чітко видно крізь голе гілля старезних каштанів, в’язів та дубів Маріїнського парку, всіяних гронами чорного вороння. В Києві теплий сонячний день. Електронний годинник на вежі Будинку профспілок показує плюс вісім, відлічуючи останні години свого існування.

Враз повітря сколихує вже звичний хлопок світло-шумової гранати. Знявшись у небо, зграя чорного вороння пливе в золотому гомоні чергової української революції.

— Мочі майданутих!

На правому фланзі з-за спин беркутні тітушки кидають у мітингувальників заздалегідь приготовані шматки бруківки та коктейлі Молотова.

— Не піддаватися на провокації! — надсадно голосять сотники і народ відступає від шеренги.

Але беркутня розступається і тітушки з металевими кийками та бейсбольними битами вриваються у натовп. Беззбройний народ кидається навтьоки. Зчиняється паніка. Ось вже хтось лежить на землі з роз’юшеною головою, намагаючись ногами відбиватися від тітушні, що атакує зграями.

Самооборонівці в розпачі ламають прилеглі кущі, аби лишень ухопити до рук якусь ломаку. Ті, що виявилися більш передбачливими витягають з-під курток бойове знаряддя, чкурячи у гущину подій. Побачивши, що може отримати гідну відповідь, тітушня тікає. Шеренга ментів розступається, пропускаючи злочинців у глибину периметра. І лише після того сама вступає у бій. Знову вибухають світло-шумові гранати. А потім починається побоїще.

Силовики лупцюють людей без розбору. За ними скачуть тітушки, добиваючи тих, хто впав. За тітушками йде третя хвиля силовиків, яка "збирає врожай", відтягуючи поранених та вбитих до армійських наметів у глибині парку.

На дванадцяту тридцять дня тільки у Будинку офіцерів, захопленому мітингарями, — тіла трьох загиблих. Безліч тяжкопоранених, котрі, стікаючи кров’ю, напівсидять або лежать уздовж стін.

Справжнє пекло на Інститутській. Мєнти наступають з боку Пилипа Орлика. Аби відтягнути їхні сили, хтось підпалює офіс Партії Регіонів.

Правосєкі, які лишилися в тилу, швидко підтягують сили з Будинку Профспілок. І ось вже летить у мєнтів злива каміння і коктейлів. Атака зупиняється. Беркут лаштує "черепаху", і раптом — згори вогняний дощ! Два відчайдухи, забравшись на дах, луплять звідти коктейлями. Троє правоохоронців вмить перетворюються на палаючі факели. Кидають щити, зброю, намагаючись зняти шоломи. Як кола по воді відсахуються від них поплічники, страхаючись запаскудитись полум’ям пекельних спалахів. Та як тільки один факел падає на асфальт, до нього підбігає хтось із вогнегасником і збиває полум’я струменем білого порошку.

І майже відразу по тому крізь дим палаючих покришок у бік протестувальників — "ж-жах, ж-жах" — тріскучі постріли, які ще деякий час відлунюють у стінах будинків. Хтось із мітингарів падає, хтось хапається за руку, хтось відчуває потужний удар у груди і, ледь встоявши на ногах, зі здивуванням виколупує з бронежилета розплющений свинцовий пляцок.

— Вони заряджають рушниці картеччю! — миттю розноситься у натовпі.

А вже за годину у Фейсбуці заклик Яроша: "Всі, хто мають вогнепальну зброю, виходьте на Майдан".

О пів на п’яту "Беркут" відтіснив протестувальників за периметр барикад. Ті майже не чинили опору, звільнивши Український дім та Хрещатик з боку Європейської площі. Потрощена Самооборона спішно евакуювалася з наметів, що стояли біля стели Незалежності.

Наступало найстрашніше надвечір’я у моєму житті.

Близько сьомої почалася основна фаза антитерористичної операції.

Одночасно декілька БТРів атакували нас, прориваючись до сцени з боку Хрещатика. Взявши одну машину у кільце, протестувальники закидали її вогняними коктейлями. Відразу після того з боку Інститутської рушив ще один БТР у компанії з потужним водометом, який працював на повну. Спершу запалала бронетехніка, а вже за лічені хвилини заткнувся і водомет, дуло котрого наче старечий член зморщилося та опустилося від шаленої температури саморобного напалму, в який народні умільці, окрім бензину й відпрацьованого машинної олії, домішували розчинений у ацетоні пінопласт.

"Слава Україні!" - гукнули десь поруч.

"Героям слава!" - озвалися десятки голосів, бо народу на Майдані лишилося дійсно небагато.

Тим часом беркутня почала палити намети, що стояли біля стели.

— Підносьте шини, підносьте дрова, запалюйте вогонь по всій лінії зіткнення! — командував зі сцени Женя Нищук, - замикайте вогняне коло! Просимо жінок та неповнолітніх покинути периметр Майдану!

Потім ініціативу узяв Турчинов.

— Увага, "Беркут" застосовує вогнепальну зброю. На барикадах лишаються тільки ті, хто мають бронежилети та каски. Треба перекрити Хрещатик з боку Головпоштамту. Є інформація, що вони планують зайти в тил через Лютеранську та Прорізну.

  • Пішли на "Барбакан", - кажу я до N.

На початку одинадцятої вечора тітушня з боку Прорізної вшкварила по нас чергами з короткоствольних автоматів. "Дзинь-дзинь" - хитався над головами дорожній знак "проїзд заборонено", прошитий гострими кулями.

Інформація про те, що мєнти та донецькі бандити роздали тітушні нарізну зброю виявилася правдою.

Обережно визираючи з-за барикади, ми намагалися стежити за пересуваннями покидьків, які, ховаючись за деревами, просувалися все ближче й ближче до нашої схованки. Було їх не більше десятка.

Нас розділяло метрів тридцять, як вони з автоматами навперейми кинулися в лобову атаку і тоді майже одночасно з-за барикади почувся залп мисливських рушниць, після якого смішно так, по-дитячому в бік ворогів пукнула пневматична гвинтівка.

Двоє тітушок упали. Інші кинулись навтьоки і, заховавшись за деревами, почали відступати убік Пушкінської.

Переконавшись, що по нас вже ніхто не стріляє, семеро відчайдухів рушили до поранених, доправивши їх за барикаду разом із зброєю.

Тітушки були живими. Їх відразу потягли до карет швидкої допомоги, що чекали біля ЦУМу. Автомати десь поділися.

  • Бігом на Майдан! Беркут знову атакує! – почулося збоку.

Палав Будинок Профспілок, який до останнього боронили афганці та залишки "Правого сектору". Вогняна стіна розтинала Майдан на дві зони: яскраво освітлену з купкою волелюбного, бунтівного народу та суцільною темрявою, в якій причаїлися легіони чорношоломних головорізів, що сліпили нас потужним прожектором, лякаючи через гучномовці: "Громадяни, ви знаходитеся в зоні проведення антитерористичної операції. Прохання усіх покинути небезпечну зону. Всі, хто чинять опір, будуть притягнуті до відповідальності й понесуть покарання згідно закону!"

"О Всехвальна Мати, Пречиста Владичице, Діво Богородице! До Тебе підносимо наші молитви та сподівання. Покрий нас всесильним омофором Твоїм, щоб визволилися від усіх бід і напастей" - лунала зі сцени молитва святих отців на противагу якій з-за вогняної стіни для підняття духу беркутні хрипів Висоцький: "Ідьот охота на волков, ідьот охота, на сєрих хіщніков, матьорих і щенков. Кричат загонщікі і лают пси до рвоти, кровь на снєгу і пятна красниє флажков!"

"Співаємо гімн!" - щосили закликав зі сцени Жєня Нищук під вибухи світло-шумових гранат, постріли рушниць та тріскотінню палаючої барикади. І ми, приклавши руку до серця, засиплими від кіптяви голосами волали: "Ще не вмерла України ні слава ні воля".

Нічого більш величнішого я не чув і вже, мабуть, ніколи не почую. То була найвища мить гідності мого народу, дійсно готового вмерти за свою свободу.

А як почало розвиднюватися, з боку Бесарабки прийшла допомога. То приїхали хлопці з Західної України. Багатьох з них вже наступного дня застрелили російські снайпери на Інститутській. Тих, хто лишився живим, нині, за поданням Портнова, запроторюють до в’язниць.

П.С. Уривок роману "РОЗРИВ"

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Поделиться в Facebook