"Я втратила дiтей, відстань розділяє..." Крик душі заробітчанки зачепив усю Україну

23,6 т.
'Я втратила дiтей, відстань розділяє...' Крик душі заробітчанки зачепив усю Україну

В мережі спричинила бурхливу дискусію сповідь української заробітчанки Марії Чумало зі Львівщини, яка розповідає про те, як тривала відсутність в рідній країні заради забезпеченого майбутнього дітей позбавила її родини.

Обговорення розгорнулось під постом засновника Українського інституту майбутнього Юрія Романенка у Facebook.

Поділившись історією жінки, він зазначив, що, на його думку, виховання дітей вимагає особистої участі, тому, якщо людина не робить цього, то нарікати може лише на саму себе.

"Взагалі, в цій ситуації яскраво видно класичну українську установку "все для дітей", під якою мається на увазі героїчна самопожертва, яку потім чада повинні цінувати. А реальність проста: по-перше, нерозумно зводити життя до одних дітей, оскільки якщо ти сам не цінуєш своє життя, то як діти навчаться цінувати твоє? По-друге, нерозумно очікувати, що діти будуть дивитися на світ і тебе твоїми очима, якщо 10 років вони тебе не бачили і їх світогляд формували інші люди. Тому, дивно, коли батьки очікують зворотного в надії, що гроші можуть компенсувати участь у вихованні", — зазначає Романенко.

На його думку, героїня сповіді втратила все, що мала, через те, що обрала для себе в житті неправильну роль рятівниці і не зважилася докорінно змінити власне життя.

Сповідь заробітчанки

Варто зазначити, що у коментарях під постом думки розділилися: одні люди звинувачують її у втраті довіри дітей і у звиканні жити без них, що характерно багатьом трудовим мігрантам (дехто взагалі наголошує на тому, що діти просто виросли, а не відмовилися від матері), а інші вважають Чумало жертвою ситуації.

"Вона кинула дітей. А тепер чекає любові від них", "Діти виросли і у них почалося своє життя. Абсолютно все те ж саме могло б бути, якби залишилася мати в Україні", "Знаю таких заробітчанок, до речі багато. Поживши в Італії, розуміють, що тут жити набагато краще, ніж в Україні, і переконують себе, що тепер треба заробити на навчання дітям, потім на квартиру, потім на онуків. Хтось знаходить собі чоловіка-італійця, мені не сильно їх шкода. Одній такій якось сказала: "Повертайся, ти зі своєю професією знайдеш роботу вдома, і діти скучили". Так ні, не хоче, а на дітей скаржиться, що не радіють її рідкісним появам вдома", "Гроші ніколи не замінять спілкування, довірливі бесіди, поради батьків. В решті решт дитина просто потребує любові і підтримки. А в наш час це не так вже й важко, навіть якщо ви далеко", "Якщо вона так любить сім'ю і б’ється як риба об лід, щоб усім її забезпечити, то чому за ці роки не могла вибратися, щоб відвідати її — не такі вже й дорогі квитки економ-класу, аби хоча б раз на рік або через рік відвідувати родину. А то так ось зайти і дочку не впізнати, бо давно не бачила — якось не віриться в гарячі почуття матері", — зазначають ті, хто критикує заробітчанку.

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

"Ти ціну свого батька зрозумієш, коли від сина горя сам скуштуєш", "Скільки суддів. Як могла, так і любила. Любіть своїх дітей краще, якщо можете", — пишуть прихильники позиції жінки.

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Нижче наводимо повний текст проникливої сповіді заробітчанки Марії Чумало без змін.

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Сповідь заробітчанки

Раніше "Обозреватель" опублікував відверту історію ще однієї заробітчанки з Італії, яка розповіла, як їй вдалося зберегти родину після особистої емігрантської кризи.

УкраинаИсповедь эмигранткиЮрий Романенко