Блог | Стільки "Слава Україні!" Горлівка ще не чула
Поблизу лінії зіткнення - жахливий інтернет. А вчора його зовсім не було. Я знала, що всі чекають новин, що ми зникли на кілька годин без зв'язку, за нульовкою, журналісти нервували, що не можуть передатися й подарувати всій країні ці наші емоції - ми з нашими в Горлівці!
Це відчуття, від яких ком в горлі. Назва міста, в якому ти бував багато разів до війни, прапор неіснуючої "республіки", насправді - відшматованого шматка України. Навколо озброєні люди в чужинській формі, й притиснувшись до автозаків, в яких просиділи ці кілька останніх годин на окупованій території - НАШІ. Вдивляєшся в обличчя, які знаєш тільки по фото їх рідних, дивишся в очі, усвідомлюючи, як з ними працювали й психологічно обробляли весь цей час. Навколо - люди зі зброєю і "журналісти " "лайфів". А наш пул ще в автобусі.
І ось ми махаємо одне одному і починаємо аплодувати, й українські журналісти вибігають з автобусу й ми мчимо до них, і це був такий емоційний драйв. Контрольна звірка, НАШИХ викликають по прізвищах, вони за звичкою цих страшних трьох років на мить складають руки за спину, й раптом розривають ті зціплені за спиною руки, бо хоч і в окупованій Горлівці, але вже за мить до волі. І ось - пальці в тризуб чи в кулак: Слава Україні! І йдуть в наш автобус! Скільки "Слава Україні! - "Героям Слава!" Горлівка не чула давно.
А за пару годин до Горлівки - НАШІ з окупованого Луганська повернулися, виходили з тої маршрутки на Зайцево - і кричали нам: "Слава Україні!"
Найбільше хвилюєшся першої хвилини зустрічі, коли НАШІ, після пережитих страждань, стоять кам'яні, їх обличчя зі скелі ... і потім як в тій "Сніговій королеві" перша сльоза, і вони вже - не крижані.
Читайте: От що відбувається із заручниками в полоні
Найбільше люблю хвилину їх перевтілення - коли одягають військову форму і в очах вже не просто впевненість, а велике бажання повернутися в Горлівку. З миром! Не з війною, яку туди принесла не Україна....
... Вчора хлопці так щемливо переодягалися в новісіньку військову форму, вони ж, поранені, страшною зимою 2015, коли наша армія, розкрадена й знищена, гола і боса, одягалася ще волонтерами, ще не бачили цих новостроїв. "Ой, липучки на штанях! Зручно! Ремінь не потрібен!", "Класні берці!" – тішилися і ми разом з ними.
А потім перші дзвінки мамам і дружинам, а потім Президент їх зустрів особисто майже на лінії фронту, а потім військові гелікоптери і військовий літак, бо вони ж НАШІ воїни. В Харкові вони знову плакали - вже інакше, ніж в Горлівці. Там - ще не вірили, тут - не могли повірити! Вони йшли до військового караулу, який їх з почестями зустрічав, й перепитували: це для нас? Це правда? А в Києві вони вже не ховали емоцій. Свято! Таке потрібне країні.
Читайте: Горлівка - це Україна!
P.S. 1. Не вживайте слово "обмін". Це - ЗВІЛЬНЕННЯ заручників. Це не табуретки, а живі люди. Це не товар. Це долі людей. Припиніть вестися на терміни гібридної війни.
2. Мене тіпає від фразочек "нерівноцінний обмін". Мовляв, як так можна: забрали всього 73, а віддали втричі більше. Ще раз наголошую: це не торг на базарі, це ДОЛІ УКРАЇНЦІВ. Це не математика, тут не може бути арифметики. Апріорі!!!!! При чому горланять про "нерівноцінний обмін" ті самі "експєрти", які до вчора горланили про "бездіяльність влади, он в Ізраїлі за одного тисячу віддали". Помовчіть, "експерти". Подивіться в очі тим родинам, чиїх хлопців ми ще НЕ витягли! І за яких, на відміну від вас, будемо боротися!
Подивіться і послухайте Ігоря Козловського, Олексія Кириченка, Миколу Герасименка, Володю Фомічова, якого до останнього катували! І замовкніть про "рівноцінність".
Ми - країна і суспільство - виграли! Бо до нас повернулися СПРАВЖНІ. І ми разом їх звільнили!
