Риса характеру, яка допомагає виживати в Україні
- Петрівно, що там у тебе з пенсією?
- Та, нічого хорошого. Що там тих грошей. Чекають, щоб я здохла.
- Не дождуться. На зло тим крисам довго жити будемо.
І дві жінки середніх літ залились сміхом. Здається, чого б радіти в цій ситуації? Однак саме гумор – найкраще безкоштовне знеболювальне від української дійсності.
Я постійно бачу сумних людей. Вони – скрізь. В магазинах, поліклініках, аптеках. У кожного свій біль. І, здається, ці люди перестали взагалі посміхатись.
Нещодавно я заходила до церкви з дитиною. Там був безпритульний.
"Ну, думаю, знову неприємні враження. Та і запах. Алкоголік, мабуть", - відразу промайнуло в голові.
Читайте: К состоятельным людям в Украине нет уважения
А цей дядько усміхнувся нам та розказав невелику веселу історію.
Потім вийшов на вулицю, щоб з'їсти бутерброд з варенням та випити чай з лимоном, що йому дали в церкві. При цьому він ніс цей бутерброд з таким задоволенням, ніби це були тигрові креветки.
І от, саме цей безпритульний виявився найвеселішою людиною, яку я зустріла останніми тижнями.
І я, зрештою, задумалась над тим, що і сама мало сміюсь. Це ніби якось непристойно. Ніби якийсь злочин.
"В країні війна – а ти "ги-ги. Ціни ростуть, де там сміятись", – ніби якийсь внутрішній цензор рухає твоїми емоціями.
Читайте: Для Украины настало время требовать большего
І ти стаєш черствим та сконцентрованим на негативі, у кожній дії влади бачиш брехню, а кожне подорожчання яєць сприймаєш як персональний виклик.
І так жити можна завжди. Бо, відверто говорячи, реформи рухаються у нас мляво, економіка, як старий дід, куняє собі в кутику, а зарплати тупцяють на місці.
І щоб вижити у цьому всьому, потрібно хоч трохи радості. Хоч трохи сміху. І це – не пусті слова, а життєва необхідність для кожного з нас.
