Четверта річниця - ні про що не жалкую і не забуваю ціну проміжної перемоги в лютому. І дико, що дехто взагалі так ставить питання. Дико, що багато учасників революції почали розчаровуватись у тих подіях чи навіть доходити до монтянівської риторики, згадуючи насичені три місяці протистояння та їх наслідки. Революція - всього лиш трамплін, вирваний в схибленого тирана, але це був усього лиш трамплін, а не золоті ворота в ідеальне майбутнє. Все, що трапилось пізніше - і наша з вами відповідальність.

Все, що нам так не подобається у поточній версії України - і наше недопрацювання в том числі. Якось інфантильно не визнавати цього, по звичці накидуючи гівна за свої нереалізовані сподівання виключно на поганих політиків, активістів чи ще когось - ніби вдаючи нерозуміння суті цієї гнилої постсовкової системи та суспільства в цілому.

Якщо хтось там почав "жалкувати" чи "сумніватись" - просто освіжіть пам'ять, які відбірні мразі тоді заправляли всією державою. У країни не було жодних перспектив, далі маячило прискорене згасання, експансія "руского міра", кома і еміграція - чи тупо смерть. Ми вирвались з однієї пастки, але сходу були втягнуті в іншу - затяжну війну з Росією. Тож не дивно, що відчувається нестача пасіонарності, стресостійкості і все частіше помічаєш в друзів емоційне вигорання. Попри це - ми досі на ногах, місцями прогресуємо, місцями здаємо позиції, але ще повоюємо. Головне не втрачати орієнтири.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги