Блог | Наче всіх бісів з бісенятами випустили разом
"ВЛАДА ЇХНЯ, КРАЇНА НАША" (с). Отак відвернешся на яких 2 тижденьочки всього (маю я, врешті-решт, конституційне право на відпочинок?), вертаєшся, а тут, гульк, - як в улюбленому анекдоті Івана Малковича, "озираюсь, а стодоли нема" (с): замість парламенту - "скажений принтер", небезпечних для Росії свідків відпускають на штири вітри, міжнародна репутація країни летить під три чорти, "міністр освіти" пише в фб пост з 10-ма граматичними помилками (орудний, блін! орудний відмінок, це 5-й клас, навіть обкладинку підручника пам'ятаю!))), обраного киянами мера вже замірились міняти "по лічному распоряженію" Главпуфика, і нарешті, Шустер, головний символ нашого довоєнного "10-ліття нагноєння", повертається на екрани, щоб продовжити з того місця, де його перебили, - загальне враження таке, наче всіх бісів з бісенятами випускають разом, бо спішать-хапаються встигнути, доки півень не запіяв!..)))
(Ордалії-абсурдалії, виганяння злих духів через випробування - вогнем, водою, мідними трубами: над "мідними трубами" можна поставити червоне кружальце: "ми зараз тут". )
Попри все, моє завдання в цьому чортоплясі незмінне - нагадувати, що ми все ще належимо до старих культурних націй (навіть якщо конкретний Вася чи Наташа про це нічого не знає!): поки в громаді є люди, які це пам'ятають (хай навіть у межах статпохибки - а в нас їх далеко більше!), шанси цілої такої громади витримати випробування завжди будуть розмірно високими. Тож, що називається, "стежте за оголошеннями": на цій сторінці публікуються тільки конструктивні новини.))
Читайте: "Момент Цемаха": вибір зроблено, крапки розставлені
(Навіть "Код Гурніка", якщо розібратись, - вийшов повістю про те, як українці виживали в не до порівняння гірших умовах, аніж сьогоднішні: в СРСР Сємічастного й Андропова, коли, здавалось би, шансів дожити "до співу півня" не було жодних, - але сповідуваний середовищем, яке мене сформувало, принцип "ВЛАДА ЇХНЯ, КРАЇНА НАША", навіть у вимушено обмеженому застосунку - таки давав свої плоди: через тиждень, коли книжка вийде друком, всі охочі зможуть побачити на живому прикладі, як це працювало.
А про інший, куди грізніший і амбіційніший книжковий проект за моєю участю, благополучно закінчений цього літа, розкажу трохи згодом - він вартий окремої розмови, і не одної.)
Словом - працюємо далі...
Як казала моя Дарина - "це наша війна, і ми її ще не програли" (с).
