УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Лариса Волошина
Лариса Волошина
Український журналіст, публіцист

Блог | Не Рубаном єдиним

Не Рубаном єдиним

Складається дивна ситуація. Під виглядом захисту прав громадян Україні пропонується перетворити окуповані території на сірі зони, а самій стати каналом для легалізації набутих кримінальним шляхом речей

Повідомлення про те, що українські правоохоронці затримали при спробі ввезти з окупованих територій зброю та боєприпаси голову "Центру звільнення полонених "Офицерский корпус" Володимира Рубана, одразу ж було сприйнято, як новину про діяльність диверсійних угруповань, яким сприяють авторитетні фігури всередені України, - пише Лариса Волошина для Еспресо. - Здавалося б, маємо картину: зброя та бойовики, яких під виглядом мирних переселенців ввозить на контрольовану територію Рубан. Рубан, якого пов‘язують з Віктором Медведчуком. Пазл наче склався. Про що тут ще говорити?

Але говорити є про що. Давайте згадаємо про потужну інформаційну кампанію щодо спрощення перетину лінії розмежування для громадян та їхніх особистих речей, на якій наполягають численні правозахисні організації. Або про програму "Геть бар’єри". Варто дивитися на проблему проникнення заборонених речей на територію мирної України ширше. Зациклюючись на гучних прізвищах, ми втрачаємо суть. Іде широкомасштабна кампанія з розмивання кордонів між правом і безправ‘ям. Не Рубаном єдиним.

"Там було все, що хочеш. Навіть далеко не тільки стрілецька зброя та боєприпаси", - передають журналісти слова правоохоронців. Володимира Рубана затримали 8 березня о 9:15 на пропускному пункті Майорськ Донецької області. Але крім самого Рубана та зброї, яка ввозилася з неконтрольованої зони, у вантажі були меблі - тумбочки та шафи, набиті мотлохом, в яких і ховалося все це "добро". А також родина "переселенців", які їхали на Закарпаття "починати нове життя".

Читайте: У Рубана начинается новая жизнь на Лукьяновке

І от тут постає питання. Якщо переселенці були фальшиві, то звідки ми знаємо, що меблі, в яких вони намагалися провезти зброю, були їхньою особистою власністю? Звідки ми знаємо, що під виглядом провезення через лінію розмежування особистої власності, затримані не везли речі, які вони вкрали в українських громадян на окупованій території?

Це не риторичні запитання. Адже про право громадян перевозити через адміністративний кордон з окупованим Кримом і через лінію розмежування на Донбасі меблів, техніки, коштовностей та грошей говориться не перший рік. Правозахисники запевняють, що Україна має спростити перетин. Відповідні заклики містяться і в міжнародних резолюціях. Є певні групи, які лобіюють відновлення автобусного та залізничного сполучення з окупованими територіями і навіть надання права в‘їзду звідти машин на окупаційних номерах.

Коли ж активістам нагадують про національну безпеку, про диверсійну загрозу, яку можуть спричинити такі "послаблення", вони апелюють до права громадянина на власність та на вільне пересування країною. "Якщо Крим, Донецьк та Луганськ - це Україна, то чому ж ви обмежуєте права українських громадян, що проживають на тих територіях?" - говорять адепти політики спрощення. При цьому не пояснюється, як визначити, хто саме є власником речей, які вивозяться з окупованих територій. І що робити, щоб не перетворювати українські пункти пропуску на центри з легализації контрабанди?

Часто можна почути, що складність процедури провезення особистих речей сприяє відторгненню окупованих територій від України. При цьому ніколи не згадується, що практично неможливо перевірити чи набуто речі, які особа декларує як особисті, чесним шляхом. У межах суверенної держави зробити це не проблема. Ніхто не запитує громадянина, де він взяв гроші на покупку телевізора. Але те, що власником є саме він, встановлюється елементарно. У громадян є документи, техпаспорти, чеки з магазинів...

Читайте: Затримання Рубана: чому непоміченими лишилися відомі особи?

Право власності в країні підтверджується не тільки фактом придбання майна, а й цілою системою, до якої громадянин може звернутися та повідомити про злочин. Нічого подібного на окупованих територіях нема. Ми бачили, як озброєні маргінали грабували магазини та "віджимали" майно українських громадян . Тому сьогодні неможливо застосовувати до речей, що прибувають з окупованої зони, категорію права власності. Так, там є українські громадяни, у яких є майно. Але там нема системи, яка би це майно захищала. Нас усіх змушують погодитися, що право власності має той, хто зараз контролює майно, а не той, хто набув його в законний спосіб.

Складається дивна ситуація. Під виглядом захисту прав громадян Україні пропонується перетворити окуповані території на сірі зони, а самій стати каналом для легалізації набутих кримінальним шляхом речей. Державу ніби ставлять перед вибором: або повна відсутність контролю, або статус порушника прав і свобод мешканців окупованих територій, про що вже заявляє низка правозахисних організацій. Маємо класичний постправовий дискурс. Поняття права перекручується, а про класичні правові визначення не йдеться взагалі. Правові кордони зміщуються в бік інтерпретацій та роздумів на правову тему. Хоча природні права є чіткими та зрозумілими і не допускають трактувань та вільних тлумачень.

Право власності - це право на майно, набуте чесним шляхом. Звідки ми знаємо, що техніка та меблі, які людина везе через КПВВ, належать саме їй? Що заради них не вбили якусь сім‘ю? Що ніхто не сидить у заручниках у бандитів, поки один з членів родини під примусом вивозить кримінальне майно? Спрощення перевезення майна може призвести до того, що українські громадяни, які залишилися сам на сам з озброєними бандитами опиняться в ще більшій небезпеці. Держава має захищати доброчесного власника. А не умовний диван та його "право" бути перевезеним через лінію фронту. Вона має захищати права всіх з урахуванням факту втрати контролю над частиною території.

На прикладі затримання Рубана ми бачимо, як зловмисники можуть скористатися правовою невизначеністю. Але водночас ми маємо усвідомлювали, що в Україні вже сформовано псевдоправовий дискурс, завдання якого - підтримувати ситуацію невизначеності якомога довше. Спроби підходити до ситуації категорично, тобто все дозволити, або все заборонити - це шлях у безправ‘я. Суть у тому, що відсутність контролю не може бути дотриманням прав і свобод.

Читайте: Рубан знал об оружии на 100%

Громадяни, які змушені жити в хаосі вседозволеності, не є захищеними. Але їх дуже просто хитнути в інший бік: під виглядом відновлення порядку примусити погодитись на обмеження власних прав і свобод. Саме так відбувалось у сусідній Росії, де громадян поставили перед вибором: або жити в хаосі 90-х, або добровільно обміняти частину прав на "стабільність" ранішнього Путіна.

Вибір - або хаос, або часткове позбавлення прав - це ілюзія, яку створює для нас ворог. Провокування в країні хаосу відбувається не тільки за допомогою вибухів на вулицях, а й шляхом руйнації правової системи під виглядом захисту прав, де про безпеку громадян їхнє життя, здоров‘я та власність не йдеться. Треба захищати права, а не ту їх інтерпретацію, яку догодливо пропонує нам Росія, ввозячи з окупованих територій зброю та лобіюючи руйнацію бар‘єрів, що захищають Україну від проникнення війни на контрольовані території. Мешканців окупованих територій має представляти держава, а не активісти-переговорники та псевдоправозахисники.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...