Блог | Насилля заради лайку
У Києві заради розваги школярі бризкали в обличчя газовим балончиком. І всі ці напади знімали на відео. Найімовірніше – заради наступного поширення соціальними мережами.
Що відбувається з нашою молоддю?
Точно проблема лежить не у соціальних мережах. Вони взагалі лише інструмент. Як електрика, без якою сьогоднішнє життя важко уявити, але водночас, вона і вбиває. Так, інтернет змінив сучасну дитину, але той негатив, що він формує у них – це не особливість соцмереж, це – наслідок неуваги до дитини. Дуже зручно звинувачувати в цьому соцмережі, але це лише погане виправдання, що сучасні батьки не займаються дітьми.
Читайте: Скрєпи війни та російська єдність
По-перше, є об’єктивні процеси які називаються глобалізація та інформаційна революція. Молодь просто копіює ті моделі поведінки, які давно були освоєні у так званому "цивілізованому світі". Хеппіслепінг – один з підвидів кібербулінгу. Він полягає у тому, що діти здійснюють насилля не тому, що вони мають якісь претензії до жертви. Їх цікавить саме дійство, акт агресії. А ще більше їх цікавить громадська підтримка. Бо ці відео потім викладаються у мережу і агресорів дійсно підтримують – хто лайками, а хто переглядами. І це поняття – кількість переглядів стало для молоді, які живе у соціальних мережах засобом оцінки власної популярності.
І з одного боку, кожним своїм переглядом ми лише загострюємо проблему. Бо не просто підвищуємо самооцінку дитини-агресора, але формуємо чіткий причинно-наслідковий зв'язок: "робиш насилля-отримуєш задоволення". Ми самі штовхаємо дитину на подальше калькування насилля. З іншого боку, дитина, що не знає інших шляхів популярності, йде найпростішим напрямком. А найпростіший шлях – це три відомих кити: насилля, секс та гроші. Вони однозначно привернуть увагу більшості.
Читайте: Вибух в ФСБ: коли вибухає в тих, хто підриває мир
По-друге, засилля насилля у новинах. Так, раніше його теж вистачало - у художніх фільмах. Але тепер це насилля – справжнє. Підлітки можуть відрізнити видумку (фільм) і реальність (новини). І коли вони бачать, що насильницькі моделі, якими б цілями не прикривались, а) привертають увагу; і б) досягають власних цілей, то і діти будуть використовувати ці моделі. Тим більше, вони не розуміють, що сучасне насилля – це виняток, крайність. Усе їхнє свідоме життя в Україні йшла війна на Сході і внутрішні насильницькі конфлікти. І діти вважать, що агресивна модель – це норма.
Я написав дві основні причини, однак вони ніяк не знімають відповідальності за виховання ні з батьків, ні з вчителів. Бо якщо ми станемо постійно перекладати відповідальність на інших, ніхто не виконає той фронт роботи, що лежить на нас. Ми не можемо змінити глобальні тенденції і поки що не можемо завершити війну, але ми можемо займатись вихованням наших дітей.
