Блог | Мій брат "Циган"
"Сьогодні загинули двоє наших бійців, але ж про них не говоритимуть – це ж не зарізаний циган" - прочитав я у своїй ФБ-стрічці. В коментах миттєво знайшлись мудрагелі, які розвинули тему: "А от цікаво, чи взагалі роми воюють у лавах ЗСУ, чи є якась статистика?" - вопросило одне, а інше миттєво відповіло: "Та що Ви! Вони ж навіть на обліку у військоматах не стоять, а воювати підуть хіба що під дулом автомата!". Нескладне опитування миттєво виявило, що обидва патріотичних дискутанти самі також не поповнили ЗСУ, і пафосно судять про те, хто і в якій кількості воює за Україну, виключно з-за екрана комп’ютера.
Читайте: Насилию нет оправдания
Я теж не володію статистикою по всіх ЗСУ. Натомість добре пам’ятаю нашого "Цигана" -рома, добровольця "Айдару". Він дійсно не стояв на обліку у військкоматі – так само, як не стояв до війни на цьому обліку я. Натомість добровольцем пішов на фронт, як і половина добровольців не був офіційно оформлений, тож не претендував ні на нагороди, ні на компенсації в разі поранення чи смерті. Був з нами у самих жорстких "замісах" гарячого літа 14-го – на Металісті, в Георгіївці, в Лутугіному. Не ображався на свій позивний – ну циган він же і є циган, і нічого образливого в такий позивний в той час ніхто з нас не вкладав. Просто позивним ставало те, що в найпростіший спосіб різнило тебе від інших, тож керімли Енвер був просто "Татарином", доброволець з Мінську – "Білорусом", ну а позивний "Цахал" свідчив водночас і про національність, і про попереднє місце служби. І так, в той час серед нас були і побратим "Циган", і побратим "Татарин", і побратим "Цахал". Так само як були серед нас ті, хто сьогодні "топить" за "родинні цінності", і ті, хто йде в перших рядах Київ-Прайду. Кого тільки тоді серед нас не було…
Читайте: Ігри, в які грають українці
Втім, багато декого не було. Зокрема майже не було тих, хто до війни виставляли себе показними патріотами, гордо носили уніформи посеред мирних міст, займались "патріотичним вихованням молоді", "військовою підготовкою" та іншим націонал-патріотичним та мілітарним пафосом. Були звісно ж винятки, але якщо ми зацікавимось не статистикою ромів, а статистикою всіляких "Патріотів України", "Пластів", "Соколів", "Націоналістичних Конгресів" тощо, то побачимо, що відсоток вихованців націоналістичної тусівки серед добровольців був в кращому разі той самий, що в середньому серед громадян призовного віку по країні, тобто той же що і серед "несвідомої, зрусифікованої та совєтизованої народної маси"; підкреслюю – в кращому разі той самий.
Читайте: Как только Украина начнет богатеть – все изменится
Я бачив чимало тилових "патріотичних активістів" та "мілітаристів", які після 14-го трохи ніяковіли, ховали очі та пояснювали, що у них в тилу були вкрай важливі державницькі завдання, які б ніхто крім них, справжніх патріотів, не виконав, тоді як на фронті всякий би впорався, діло нехитре… Деякі доходили до верху цинізму, і казали що не для того роками займались правильною військовою підготовкою, щоб піти гарматним м’ясом під командою недолугих совкових офіцерів – це ж те саме, що мікроскопом цвяхи забивати, тупий переводняк найкращих людей нації! Ну і звісно ж, всі як один повторювали, що це ще "не та" війна, що от коли москалі дійдуть до Києва (Рівного, Львова – потрібне підкреслити), от тоді ж вони звісно ж долучаться… Хто зна, може б і долучились. Але москалі не дійшли далі Сіверського Донця – тому що тоді знайшлися "Татарин", "Цахал", "Білорус" та "Циган". Не навчені роками на таборових вишколах, взагалі не навчені "системному" та "ідейному" патріотизму. Просто дурні, з якогось дива готові без зайвих мудрувань піти та померти за цю країну.
Читайте: ЛГБТ. Реквием по норме
"Циган" дуже боявся померти – як і я, як і більшість із нас. Він не чинив ніякого епічного героїзму, навпаки, на відміну від багатьох не соромився між боями чесно казати, як йому страшно в бою і як він мріє щоб це швидше закінчилось. Натомість знову починався бій, і він як і я просто долав свій страх, відкладав його кудись на час бою, і просто робив свою справу. А потім знову казав, як йому було страшно, і що цигани взагалі дуже мирна нація…
Для чого я пишу ці рядки? Щоб коли черговий правоголовий діяч спробує насадити нам будь-який стереотип, що починається словами "всі роми… (всі євреї, всі геї, всі ліберали – потрібне підкреслити)" – щоб всі, у кого є хоч трохи мізків в голові, просто не продовжували читати далі. Бо не існує "всіх ромів" чи "всіх лібералів" - є кожна конкретна людина, яка сама ухвалює свої рішення та відповідає за свої вчинки.
Читайте: Дорогие сограждане, понимаете ли вы что будет, когда закончатся ромы?
І щоб коли нас вкотре спробують штучно поділити на різні групи та нацькувати одну на іншу – щоб ми дуже добре подумали, якщо вже ділитись, то на які групи та за якою ознакою. Бо якщо вже доведеться ділитись на "своїх" та "чужих", то для мене своїми будуть ті, хто в потрібний час зі зброєю пішов захищати мою країну, і якщо треба піде знову. А чужими - ті, хто не пішов, якими б патріотами вони себе не вважали. І тому побратим Циган належить до однієї зі мною нації, а от серед погромників на Голосіїві та зарізяк у Львові я щось бачу винятково тилову наволоч, тобто чужих.
Вони не перенесли нашу війну до тилу, як намагаються зобразити – ні, вони взагалі не бачили тої війни, замість неї вони вигадують зовсім іншу. Замість війни за країну проти чужинської навали, війни, йти на яку їм страшно, бо ж там справжній ворог та можуть вбити, вони намагаються нав’язати нам зовсім іншу війну – війну за право збиратись у зграї та безкарно загризати слабшого, війну за право поза судом та законом свавільно вирішувати кому жити, а кому ні. І якщо ми приймемо цю їхню війну з їхніми правилами – можемо ту, справжню, війну вже одразу вважати програною.
Але я гадаю, що ми ще здатні не скотитись до цієї нової, неправедної війни і зупинити зухвалу босоту на тій стадії, на якій зупинили "руцковесну" повсюди, крім прогавленого Донбасу – на стадії давання по руках при перших спробах новоявлених "штурмовиків" збитись в зграю та вишкірити зуби.
Поки що ми чекаємо, що цю роботу виконає поліція та взагалі влада – для чогось же ми утримуємо їх на свої податки, не все ж і не весь час робити власноруч як у 14-му… Але якщо вони як завжди не впораються – що ж, доведеться самим, як тим гарячим літом. Впораємось, не вперше. Правда ж впораємось, друже Цигане?
