Блог | Ми живемо серед дикунів
Наприкінці 80-х мій сокурсник, репортер молодіжної приймальні газети "Правда", написав текст про бійку на дискотеці між "москвичами і азербайджанцями". Скандал був величезний. Перший секретар ЦК компартії Азербайджану Аяз Муталібов телефонував головному редактору газети "Правда" Віктору Афанасьєву і цікавився - а хто ж за національним походженням були "москвичі"?
Але в СРСР - як в СРСР. У радянській пресі зробили простий висновок із зауважень Муталібова: треба так визначати етнічний фактор, щоб ніхто не міг зателефонувати редактору. Так народився відомий евфемізм "лица кавказской национальности". Замість боротьби з ксенофобією у Росії зробили її нормою життя - що полегшило і проведення чеченських війн, і встановлення авторитаризму.
Читайте: Гримуча суміш "побєдобєсія"
А Україна у багатьох питаннях залишається цивілізаційною околицею Росії. Ксенофобія - один з таких аспектів. Вчора не засуджували підпал ромського табору. Сьогодні наголошують на етнічному походженні учасників бійки на Бесарабці. Яка ганьба! Гинути за Україну чеченцям, виявляється, можна - і ніхто не дорікає їм походженням. Називати вулиці ім’ям генерала Джохара Дудаєва - можна. А якщо якісь покидьки, російські громадяни, побили українського громадянина - так всі відразу згадують про їхнє етнічне походження. А деякі - так і про етнічне походження побитого, щоб було зовсім "смішно" - адже "чурки" побилися, а "білі люди" дивилися, ги-ги! Підкреслюю: не громадянство - походження! Середньовічне дикунство - і ми живемо серед таких дикунів.
Це торжество дикості примушує мене із песимізмом дивитися у майбутнє. В мене немає сумнівів, що зміни в Україні рано чи пізно призведуть до появи величезної кількості робочих місць. І при цьому українці продовжуватимуть масово виїжджати туди, де платять більше. Хто займатиме ці робочі місця?
Ті ж люди, що в Росії і Європі. Вихідці з країн Центральної Азії, Індії, Пакистану, Китаю. Можна собі уявити, яке страшне майбутнє на нас всіх чекає, якщо ми не почнемо боротися з ксенофобією вже зараз, коли серед нас ще немає мільйонів нових мешканців країни, поки невідворотний процес заміщення трудових ресурсів ще не перетворив Україну на арену міжетнічних зіткнень, царство суцільної ксенофобії і майданчик для перемог неонацистських рухів.
