Хотівське городище. Чи витримає історична пам’ятка навалу брехні й маніпуляцій?

Хотівське городище поблизу Києва – одна з найдавніших пам’яток української історії. Це був найбільший північний оборонний форпост скіфів від нападів кочових племен. Історики датують його 7-5 ст. до н.е. Городищу надали статус пам'ятки національного значення. У 2016 році науковці Інституту археології НАН України визначили остаточні межі городища й готують проект музеєфікації об’єкта. Здійснення цих планів дасть змогу зберегти історичний ландшафт місцевості, залишки оборонних конструкцій та знайдені артефакти. Окрім цього, з’явиться можливість створити музей просто неба і відкрити доступ для відвідувачів.

Все ніби добре, але саме такий перебіг подій не подобається тим, хто, прикриваючись "турботою" про збереження історичної пам’ятки, хоче задовольнити свої владні та бізнесові інтереси. До слова, вартість прилеглих до городища земель в с. Хотів сягає від 2 до 5 тисяч доларів за сотку.

В хід іде ввесь інструментарій боротьби з конкурентами – шантаж керівників органів місцевого самоврядування, дезінформація та маніпуляції у ЗМІ, дискредитація інвесторів, спекуляції на проблемах ветеранів АТО. Що ж насправді відбувається поблизу Києва на заповітних землях?

Екскурс в історію

Щоб збагнути цю ситуації, варто зрозуміти, що ж таке Хотівське городище сьогодні. Це природні пагорби, які наші предки-скіфи перетворили на оборонні укріплення для захисту від загребущих кочових племен. Історичну значимість цього об’єкта доводили численні археологічні експедиції, остання з яких проходила під керівництвомстаршого наукового співробітника інституту археології НАН України Евеліни Кравченко у 2016 році.

"Основне значення пам’ятки полягає в тому, що вона є частиною великої системи оборонних споруд (фортифікації) українського лісостепу, котра з’явилася в період раннього залізного віку у відповідь на появу кочівників. Люди почали оборонятись, майструвати вали, захищати свої дорогоцінні місця проживання. Хотівське городище цікаве тим, що за складністю побудови воно значно перевищує оборонну здатність інших пам’яток. З огляду на це дослідники в 1960-х роках дійшли висновку, що Хотів був центром всього Києво-Черкаського регіону".

За словами науковця, велика частина цієї пам’ятки підлягає ресурсозатратній реставрації, адже вся вона міститься під землею. Держава ж не виділяє кошти на проекти музеєфікації, тому допомогти можуть лише меценати. Територія городища перебуває на балансі Хотівського комунального підприємства. Його керівництво зацікавлене в створенні такого культурного осередку на території села, проте констатує, що державної підтримки не було, немає й навряд чи колись буде. Межі пам’ятки промарковані спеціальними межовими стовбцями, відповідно втручання до культурного осередку від приватних осіб неможливе.

"Зараз встановлено межі заповідника. Прилеглі приватні будівлі стоять на тій землі, що була виведена з-за меж Хотова у 2007 році або ж не потрапили в зону пам’ятки на момент її створення в 1960-х роках. Ділянки, котрі розташовані поблизу, не мають жодної історичної цінності. Культурний шар там зруйнований, бо ці землі піддалися впливу багатьох антропогенних та природних чинників, зокрема й ерозії ґрунтів", – пояснила Евеліна Кравченко.

Отже, межі історичної пам’ятки визначено, і за умови фінансування є перспективи перетворити городище на ще один важливий публічний культурний об’єкт нашої країни.

Правовий аспект

Можливо, саме це й не дає спокою тим, хто бачить ці землі як товар. От і почався галас у ЗМІ, що мовляв, місцеве керівництво "розпродало землі за хабарі" потрібним людям, які звели свої будинки у межах заповідника. Головний "антигерой" публікацій – бізнесмен, власник "Миронівського хлібопродукту" Юрій Косюк, який придбав землі біля Хотівського городища ще 2007 року. Саме йому приписують "вторгнення на святу землю". І нібито сприяли цьому голова села Хотів Микола Безпечний та директор ДКП "Хотів" Євген Волошин.

"Держава не виділяє кошти на утримання городища. Винятково приватні інвестиції. Акт і технічну документацію виготовляли приватні замовники. Найголовніше – відновити історичну пам’ятку в презентабельному вигляді. Я 16 років працюю на цій посаді й стільки ж років відбуваються ці природні та житейські процеси – ерозія ґрунтів, сміття, приблудні собаки, бомжі. Якби не приватні інвестори, хіба це місце стало б схожим на городище, – схвильовано розповідає Євген Волошин. – Спекулюють лише земельним питанням. Переходять на особистості, що ми зловживаємо, землі ділимо тощо. Коли земля для городища виділялася, я був депутатом сільради. Голосування проходило відкрито, ніяких порушень не було", – каже директор комунального підприємства.

"Землі, що були виділені приватним забудовникам ще у 2007 році, розміщені за офіційно визначеними межами пам’ятки, – розповідає голова села Микола Безпечний. – І це підтверджується всіма документами – Договорами, Актами купівлі-продажу, сплаченими податками. Й окрім рішення сільської ради про виділення земельних ділянок для забудови поза межами городища, є ще величезний масив документів, які затверджувалися на районному та обласному рівнях, а також проходили багатоступеневий контроль наукових установ. Якщо б такі рішення сільської ради були незаконними, все керівництво сільради та ДКП не сиділо б у своїх кабінетах, а вже перебувало б у місцях позбавлення волі. Адже знищення історичних пам’яток, незаконний обіг землі, перевищення службових повноважень – це все злочини, котрі караються згідно з кримінальним кодексом України. Інсинуації щодо землі, виведеної з городища, містять винятково спекулятивний характер, позаяк на сьогодні не відкрито жодного кримінального провадження, немає перевірок спеціалізованими органами, врешті-решт, у судах немає жодної справи, котра б велася проти органів місцевого самоврядування", – стверджує голова села Микола Безпечний.

Насправді ж, пояснюють місцеві люди, проблема не в Юрію Косюку. Навпаки, в селі дуже задоволені, що він поселився поруч з ними. За кошти бізнесмена в селі збудували амбулаторію. Цього року закінчили спорудження дитячого садочка, школи, пожежної частини. "Ще зробили під’їзну дорогу до Хотівського городища. Нам відвели землю, котра частково була захаращена сміттям. Ми все це вивезли, проклали й облаштували на цьому місці широку об’їзну дорогу загального використання. Люди нею користуються, їздять до своїх городів", – розповів представник інвестора Вадим Ткаченко.

Саме боротьбою за владу та землю, яка розміщена майже в Києві, пояснює голова села нападки конкурентів. "Я думаю, що ця боротьба йде особисто проти мене як голови села. Скомпроментувати, показати, наскільки моя робота неефективна. Є сили, котрі зацікавлені в отриманні влади, тому в публікаціях використовуються матеріали, в яких спотворена реальна картина", – акцентує Микола Безпечний.

Фактор учасників АТО

Один із аргументів проти чинного керівництва села, мовляв, вони ухиляються від обов’язку надавати земельні ділянки учасникам бойових дій на Сході України. Насправді це не так. Ми спробували докладно вивчити це питання, тому зустрілися з керівником місцевої спілки ветеранів Анатолієм Кузнєцовим та захисником України Ігорем Поліщуком. Незважаючи на те, що в Хотові існує проблема з вільними земельними ділянками, із 49-ти учасників АТО землі отримали 35. Усі ділянки мають належний стан для будівництва. Зі слів Ігоря, спекуляції на землях для ветеранів АТО – це штучне підігрівання конфлікту: "З усіх можливих варіантів у Хотові, нам надали найкращі землі з наявних. Мені пощастило: потрапила, напевно, найкраща ділянка з усіх. Землю я отримав у вересні 2014 року, коли ще служив. Передав її інвестору. Він зводить там багатоквартирний будинок. Відтак, будуть квартири для воїнів АТО. Всі ці земельні конфлікти роздувають клани, котрі хочуть змінити голову села на лояльних до себе керівників".

Анатолій приєднується до цих слів і додає: "Ми поруч намагалися надати всім земельні ділянки. Частина з них – на вулиці Молодіжній, яка вже заселена людьми. Чому це важливо? По інший бік вулиці – житлові будинки, виведені абсолютно всі потрібні комунікації. Чому постає конфлікт? Мені важко сказати. Напевно, це особиста неприязнь до голови села або просто заробляння у такий спосіб політичних балів. Маленький приклад. Рік тому Шафранський (скаржник на дії керівників села – ред.) з криками зателефонував людям, котрим виділили землю на Молодіжній: "Приїжджайте сюди, вашу землю закидали сміттям". Коли хлопці приїхали і побачили на місці два мішки з побутовим сміттям, здивувалися, навіщо їх покликали. Фотографії ж можна зробити так, наче все завалено сміттям, чим і скористався Шафранський. Хоча його ділянка взагалі розташована в іншому селі".

За словами активістів, триває звичайнісінька боротьба за владу, щоб потім ділити землю по-своєму, не виключено, що й історичне городище може потрапити "під роздачу". На попередніх виборах люди не повірили й проголосували за чинного голову села. Саме через це відбувається публічна дискредитація влади та інвесторів у Хотові під популістськими гаслами "боротьби з корумпованою владою та олігархами, що дерибанять історичні землі" чи "захистимо інтереси героїв-учасників АТО".

Перспективи села й пам’ятки

"Ми зацікавлені в розвитку підприємництва у межах нашого села. Це допоможе збільшити надходження до бюджету. При корегуванні генерального плану, розробці детального плану – головне, щоб на цій території зводилися об’єкти соціального значення, створювалися підприємства, які надавали б робочі місця, наповнювали бюджет", – описує перспективи села Микола Безпечний.

Представник інвестора його підтримує: "Нам цікаво довести до логічного кінця те, що було розпочато ДКП "Хотів" – музеєфікацію Хотівського городища. Спочатку проект, а потім музей. Зробити там оглядовий майданчик, зберегти цю землю для наших нащадків, щоб цей скарб історії хтось не роздерибанив".