Блог | Хороші і погані корпорації: хто перемагає в Україні?
На відміну від усього населення України, українська еліта: політики, бізнесмени, пасіонарні українці, які думають про себе, як про людей, вільних від якихось ідеологічних догм, насправді, за влучним зауваженням видатного економіста П.Самуельсона, є рабами якогось економіста чи філософа минулого. Якщо взяти економістів, то українська еліта назве К. Маркса та М. Кейнса (якого не читала), серед філософів буде той же К. Маркс та М. Вебер (якого також не читала). Звичайно, серед української еліти є надзвичайно обізнані і освічені представники, але вони — виключення і, на жаль, — не вони приймають стратегічні рішення.
Отже, що нового має знати українська еліта для розбудови механізмів прискореної трансформації України в нормальну, успішну країну. В цьму блозі я почну з моєї теорії - "від правильної (хорошої) корпорації до успішної держави".
В будь-якій державі є велика кількість бізнес структур: банки, малі, середні та великі підприємства тощо. Очевидно також, що будь-яка держава має і велику кількість соціально-політичних та адміністративних структур, які можуть бути як приватними: партії, неурядові громадські організації, так і державними: міністерства, суди, поліція, місцеві Ради…
Всі бізнес-структури (підприємства) можна розподілити на дві групи: хороші (правильні), та погані (неправильні). Якщо взяти економіку, то хорошими можна вважати ті корпорації, які, по-перше, заробляють прибутки за рахунок інновацій, якісного менеджменту та напруженої, інтенсивної праці, по-друге, сплачують податки, виплачують гідну зарплату персоналу, розраховуються з кредиторами та постачальниками, дбають про навколишнє середовище та соціальний розвиток регіону, де вони розташовані, виплачують дивіденди, займаються доброчинністю.
Читайте: Уроки жовтневої революції для українців
Погані підприємства, що складають другу групу, заробляють в основному на державному бюджеті та державних ресурсах за допомогою корупційних схем, організують за допомогою влади закриті для конкуренції монопольні ринки, не платять податки, займаються рейдерством, тощо. За таким принципом можна поділити не лише бізнес-структури, але і соціально-політичні структури.
В країнах з устроєм обмеженого доступу з високім рівнем корупції переважна більшість бізнес та соціально-політичних структур належить до поганих і, навпаки, в країнах з відкритим доступом чи з інклюзивними інститутами домінують хороші підприємства та структури.
Центральним положенням моєї концепції успішної держави є відповідь на питання: чому так? Тому, що в країнах з устроєм обмеженого доступу чи з екстракційними інститутами інвестиції в корупційні схеми більш вигідні, більш рентабельні, більш безпечні, ніж інвестиції в інновації, новий менеджмент тощо. Саме тому погані компанії мають більше грошей і більше можливостей для просування своїх людей до влади. За поганою владою стоять погані корпорації. Коли в країні будуть домінувати хороші корпорації, до влади прийдуть нові, некорумповані лідери. Але спочатку нові, некорумповані лідери мають очолити чи створити більшість корпорацій в країні.
Зрозуміло, що вірогідність кар’єрного зростання порядної людини в приватній корпорації набагато вища ніж отримання високої посади в корумпованій державній структурі. Стосовно соціальних ліфтів хочу зазначити, що в успішних країнах є досить пряма залежність між рівнем державної посади і рівнем людини, яка її займає (за освітою, культурою, професійним досвідом). Іншими словами: знайти неосвічену, некультурну, не фахову людину в середніх і особливо вищих ешелонах влади в розвинутих країнах майже неможливо. Як майже неможливо зустріти людей з такими якостями на посадах, яким вони не відповідають.
Читайте: Національна ідея для українців, депутатів і олігархів
В країнах з устроєм обмеженого доступу інша картина: там нема сильної залежності між потенціалом людини та рівнем її посади в державному секторі. Ба більше: там досить багато культурних, освічених людей працює звичайними продавцями, водіями, кур’єрами тощо. Причина полягає в тому, що перепусткою до вищої посади в органах влади в цих країнах виступають не видатні фахові здобутки і можливості людини, а її готовність брати участь в корупційних оборудках чи принаймні не заважати таким оборудкам. Соціальні ліфти в неуспішних країнах проштовхують нагору переважно корупціонерів та людей без моралі.
Отже, політичний процес в слабкій державі, наприклад, в Україні, виглядає так: з одного боку погані корпорації та державні структури стають акціонерами і спонсорами поганих партій (партія — це також корпорація, яка виборює владу і гроші) та підтримують поганих лідерів, а з іншого — бідні українці, та громадські неурядові організації створюють малопотужні прогресивні партії, та підтримують чесних лідерів. Виникає риторичне питання: хто завжди перемагає в цих політичних змаганнях?
Важливо зрозуміти, що в слабких державах люди самі по собі нездатні перемогти корпорації. Тому на першому етапі політичної боротьби їм треба підтримувати створення нових хороших компаній та неурядових громадських організацій і зменшувати чисельність поганих корпорацій, а також держав- ну бюрократію та її структури. Коли потенціал хороших корпорацій принаймні зрівняється з потенціалом поганих, — до влади можуть прийти правильні партії та лідери, які будуть обстоювати інтереси цих компаній.
Читайте: Настав час для грошової реформи, або Копійки - на смітник?
Важливо завжди пам’ятати, що в соціальних процесах йдеться лише про більшу чи меншу вірогідність соціальних явищ, тут домінує нечітка логіка. Наприклад, навіть в розвинутих державах, де домінуючими є хороші компанії, до влади може прийти дуже багатий бізнесмен, який є власником поганої компанії і який інвестує в свій власний політичний проект достатньо коштів. В такому випадку вплив як хороших, так і поганих корпорацій на нього буде теоретично рівно вірогідним. Але, звичайно, "поганий хлопець" завжди буде поганим (влада ще нікого не робила кращим), а справді "хороший хлопець" скоріш за все таким і залишиться (пройде іспит владою). Яскравим прикладом такого випадку став Трамп. Він сам зробив себе президентом США (якщо не буде доведена його залежність від дуже потужної російської корпорації — ФСБ, а також вплив Росії на вибори президента), тому він менш залежний від американських корпорацій, але залишається залежним від політичної системи США.
Зазначу, що з часом в розвинутих країнах може прийти нова, посткорпоративна епоха, коли люди безпосередньо будуть обирати владу та приймати стратегічні рішення. В деяких країнах така епоха вже почалась. За приклад можна взяти Швейцарію, яка, на мою думку, вже переросла класичну успішну державу: там не держава керує суспільством, а, навпаки, суспільство, громади, люди безпосередньо, зокрема за допомогою чисельних національних і місцевих референдумів, приймають стратегічні рішення, які обов’язкові до виконання як державними чиновниками, так і потужними корпораціями.
Головна теза моєї концепції розбудови успішної (правильної) держави полягає в тому, що вірогідність зміни кризового тренду неуспішної країни (від кризи через стагнацію до нової кризи) на тренд соціально-економічного зростання збільшується прямо-пропорційно чисельності правильних корпорацій в суспільстві. Звичайно, багато інших факторів також впливають на зміну тренду, в тому числі, і збільшення кількості неурядових громадських організацій. Але варто завжди пам’ятати, що їх чисельність залежить від прибутків правильних корпорацій, які разом з правильними іноземними неурядовими організаціями є головними спонсорами інститутів громадянського суспільства. А от головними спонсорами корупції є погані компанії, в тому числі, і державні. Які висновки та практичні дії мають зробити українці, виходячи з моєї концепції "від хорошої корпорації до успішної держави"?
Читайте: Про головний компроміс між українцями і владою
Перший. Економічна модель України має стимулювати появу великої кількості хороших корпорацій і блокувати зростання поганих.
Якщо конкретно, то нові економічні механізми України мають зробити більш вигідними і більш безпечними для підприємців:
- інвестиції в інновації та підвищення кваліфікації менеджерів, спеціалістів та робітників корпорацій;
- сплату всіх податків як більш вигідну і дешевшу дію, ніж ухиляння від сплати податків, що можливо за умов мінімального податкового навантаження;
- підтримання гідної оплати праці працівників компанії;
- отримання дивідендів акціонерами компанії;
- вчасні розрахунки з кредиторами (банками), та постачальниками (судова і правова система має беззаперечно захищати права кредиторів);
- фінансову підтримку неурядових громадських організацій та меценатство.
Другий. Приватизація державних підприємств збільшує вірогідність переходу України до устрою з відкритим доступом. До участі в приватизації не мають допускатись погані компанії, а також компанії з російським капіталом, які наближені до влади.
Третій. Малий і середній бізнес, а також прямі іноземні інвестиції з країн, де домінують правильні компанії (США, Канада, Японія, країни ЄС) є джерелом зростання потенціалу хороших корпорацій. Взагалі я вважаю, що гроші мають не лише запах, але і національність. Наприклад, американські інвестиції несуть в Україну нові технології, демократію, англійську мову. В той же час російський капітал в Україні, як правило, несе з собою корупцію, російську мову, Московсько-православну цивілізацію, технологічну відсталість тощо. До речі, такі ж явища відбуваються і в Європі: там російські гроші не лише корумпують політиків, але і впливають на результати виборів. Звичайно, і в Росії є незначна кількість хороших компаній. Їм Україна має дати зелено світло.
Читайте: Матриця соціальної справедливості для України
Наведена вище сучасна наукова концепція, я впевнений, допоможе українцям зрозуміти, що має робити українська влада для того, щоб вирватись з полону перманентних соціально-економічних криз. Соціально-економічні явища дуже складні і багатогранні, тому їх неможливо описати в рамках логіки однієї концепції. Варто розуміти логіку інших сучасних теорій, які я навів в книжці "Антиукраїнець", та дотримуватись практичних рекомендацій, які з них випливають.
Наведені там рекомендації мають досить потужний практичний потенціал за умови їх послідовного застосування. Розглянемо, як приклад, уявні політичні змагання з обрання президента в Україні. Як не помилитись в цьому процесі, якщо всі кандидати - за Україну, всі - проти Росії, всі - за малі податки та високі пенсії?
Згідно з моєю концепцією "хороших" і "поганих" корпорацій не варто звертати багато уваги на слова кандидатів, — всі вони домагаються влади заради реалізації інтересів корпорацій, до яких належать, чи тих, які їх матеріально підтримують (звичайно, лідери ніколи не забувають про свої власні фінансові інтереси). Але, якщо кандидат в президенти України належить до "поганої" корпорації, чи бере гроші від "поганих" корпорацій, то він буде "поганим" президентом для народу, та "хорошим" — для своїх спонсорів. До речі, серед спонсорів можуть бути і російські структури. І навпаки, якщо кандидата в президенти підтримують "хороші" корпорації та організації, і його життєвий шлях також пов’язаний з ними, — українці можуть майже на сто відсотків зробити вибір на користь цього кандидата. Звичайно, якщо він прочитав, зрозумів і здатен реалізувати на практиці головні ідеї і висновки праці "Антиукраїнець". Чи є останнє твердження жартом, має вирішувати сам читач…
