УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

До мене гиркали, як до собаки: реалії українських гуртожитів

50,4 т.
До мене гиркали, як до собаки: реалії українських гуртожитів

Отож, друзі. Сьогодні терпець мені увірвався, і я хочу чесно і без прикрас розповісти про "прєлєсті" життя у гуртожитку №2 чудового університету ім. Драгоманова.

На дворі 26 жовтня, на вулиці 8 градусів тепла. Що ж у нашому гуртожитку? Студентська рада знову в когось відібрала обігрівач, адже "ПРАВИЛАМИ ВНУТРІШНЬОГО РОЗПОРЯДКУ ЗАБОРОНЕНО". Забула сказати, що у кімнати студрада заходить без стуку, наче до себе додому, і вважається нормальним, якщо комусь із почесних членів цього органу захочеться попросити тебе вивернути свою валізу чи речі у шафі, аби побачити, чи не ховаєш ти там чайника чи кип’ятильник.

Починаємо рахувати – стаття 30 Конституції України про недоторканність житла. І це, дякувати Богу, вже стало краще – раніше студрада дозволяла собі самостійно лізти до шаф, заглядати під ліжка, і не питати дозволу мешканців. Вилучення електроприладів аргументують тим, що проводка стара і не витримує.

Добре, тоді як можна пояснити наступне: у нашому гуртожитку є така чудова країна мрій – зветься сімейна сторона, або по-нашому просто "сімейка". Там у деяких кімнатах живуть люди, які не мають жодного відношення до нашого університету. І що ж ви думаєте? Чомусь тих людей обходять правила про заборону користування електроприладами. Можливо, через те, що вони платять вдвічі більше за звичайну челядь (читати: забезпечують безтурботне життя Її Величності Комєнди).

Мабуть, багато казати про те, що жодна із вахтерш не в курсі, що студенти повинні мати доступ до гуртожитку 24 години на добу, навіть не має сенсу. Рахуємо далі – пункт 8 частини першої статті 62 Закону України.

Варто наголосити також, що у випадку будь-якого "слова проти" тобі тупо почнуть грозити виселенням. Просто так, без підстав, а тут навіть дурень зрозуміє, що за непідкорення Її Величності Комєнді ніхто не має права виселяти. Минулого року під час виселення я мала сварку із прибиральницею. Звучить уже цікаво, правда? Отож розповідаю.

До мене гиркали, як до собаки: реалії українських гуртожитів

Кожного року, виселяючись на літо, ми отримуємо обхідні листи. Їх мають підписати працівники гуртожитку, у тому числі прибиральниця. Я хотіла отримати підпис, тому запитала, що потрібно зробити на блоці. "Вимий усе на кухні, в душі і стіни в коридорі" - отримала я відповідь. Погодившись, я наче навіжена, години три мила ці стіни на блоці. Ви думаєте, що вона мені підписала? Ні. Ще й вилила мені на голову відро бруду і довела до сліз.

До мене гиркали, як до собаки: реалії українських гуртожитів

Що ж витікає з цієї історії? А те, що варто поговорити про нашу діяльність за межами кімнати. Ми маємо чергувати, здавати гроші на миючі засоби, і якщо щось зламалося, ремонтувати ми повинні за свій рахунок. Минулого року я при виселенні віддала 100 гривень на ремонт унітазу, який не працював вже років п’ять. Він досі стоїть зламаний. Продовжуємо рахувати. Відповідно до статті 19 Конституції України, громадяни не можуть бути примушені робити те, що не передбачено законодавством. А якщо гроші не здаєш, на блоці все буде брудне і поламане, а тоді наприкінці року Її Величність Комєнда не підпише обхідний.

Маючи такі невеликі пізнання у сфері правознавства, я за кілька років життя у цьому пеклі, випробувала на собі усі ці порушення.

До мене гиркали, як до собаки: реалії українських гуртожитів

І знаєте, це лише те, що стосується закону. А що ж зі сторони звичайної людської моралі? Буквально позавчора, вельмишановна студрада влаштувала чергову облаву, і чайник із нашої кімнати потрапив під удар. Тепер чаю в нас не буде після дванадцятої години, адже тоді плити на кухні вже виключенні, а чим грітися я не знаю.

Не знаю, за кого себе має студентська рада гуртожитку, але нас вона за людей не має точно. До мене гиркали, як до собаки, коли я вказала на їхні протизаконні дії, цитую: "Ти як зі мною говориш? Перед тобою дві голови студради! Я на тебе рапорт напишу, ти завтра звідси вилетиш!". Вони пішли, забравши наш чайник, не давши нам ніякого документа, який гарантував би, що цей прилад повернуть наприкінці року, а я залишилася сидіти і продовжувала чути ці слова, сповнені максимальної зневаги і наглості.

Води гарячої в нас не було до середини жовтня. Так, таскали тазики, гріли каструлі, виживали як могли. Дякую превелике, що хоч зараз я можу піти у душ і не відчувати себе так, наче я кожного дня святкую Водохреща.

До мене гиркали, як до собаки: реалії українських гуртожитів

Зараз опалення ще немає, і обігрівачами користуватися не дозволяють. Що робити? Не знаю. Зараз я сиджу із холодним носом, у рукавицях, двох парах шкарпеток, і мені страшенно холодно. Ви можете собі уявити, наскільки холодно, якщо сиджу У ПРИМІЩЕННІ в такому вигляді.

А тепер найцікавіше. Нас змушують сплачувати гроші за проживання на рік вперед. А якщо ти раптово виселишся, звісно ж ніхто тобі цю суму не поверне. І кожен рік ціна за проживання підвищується на тисячу. Можливо, я чогось не розумію, але для мене це виглядає як грабіж серед білого дня. А якщо грошей в тебе нема, аби сплатити за рік вперед, Її Величність Комєнда скаже "Ваші проблеми. Наступний".

Не знаю, чи закінчиться колись у нашій державі таке ставлення до студентів, але хочу сподіватися на краще і прошу кожного, хто прочитав це, зробити репост, аби про це дізналося якомога більше людей. Я розповіла лише маленьку частину того, що мені довелося пережити за цей час, але якщо я почну розповідати більше, не закінчу і до наступного ранку.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...