Блог | Дежавю, або Червоні лінії для нового президента
Дежавю. Весна 2014-го року. Крим вже захоплений - і з цим вже нічого не зробиш. "Руцковесна" наступає від Донбасу до Одеси - і треба щось робити.
Ми, вчорашні майданівці, які ледь встигли були перевдягнутись у цивільне з самооборонівських лахів, кучкуємось по кафе на Хрещатику, збираємось в Українському домі, і бурхливо обговорюємо одне: що ми, от, власне, саме ми, можемо з цим всім зробити? Бо ж очевидно, що ми неготові. І так само очевидно, що крім нас немає кому.
Дискусія перемежається дією – от рейд на Одесу на допомогу тамтешнім активістам, от виїздить група на Харків, оно кличуть з Маріуполя, це все в режимі миттєвого реагування, а одночасно всі намагаються знайти вихід загалом та визначитись із власним місцем у всіх цих подіях.
Читайте: Мій референдум: мир з Росією лише після перемоги
Саме з оцього бурління за кілька тижнів виросли добробати – спершу абсолютно "нелегітимні", потім - легалізовані війною. І останні дискусії вже точились куди предметніше: хто йде до гвардії, хто - під МВС у "Дніпро", хто - до "Айдару", бо він ніби визнаний армією? Брати свою зброю чи там видають? Хто знає, де дістати нормальні броніки?..
Далі дискусії закінчились, почалась історія. Як міг би сказати новообраний, "красави, парвалі епоху!"
Я згадував всю цю весняну метушню, коли вчора у "Ветерано Хаб" точилась така само дискусія: що ми, от саме ми персонально, можемо зробити у новій політичній реальності? Як ми, ветерани та волонтери російсько-української війни, можемо не допустити удару в спину від пасивної більшості, яка, бачте, втомилась дивитись нашу війну по "ящику", і яку через цей же "ящик" вже готують до капітуляції? Як ми сьогодні можемо захистити ту якщо не перемогу, то принаймні і не поразку (і це у війні з найбільшою армією Європи!), яка дісталась нам у 2014-му дуже великою кров’ю, і яка вже 5 років утримується нашою армією та волонтерами?
Читайте: Гопак на граблях: історія України має своє почуття гумору
У залі було не занадто багато людей, одразу видно, що то не концерт "Кварталу". Кількість компенсувалась якістю – були і "регуляри" ЗСУ, і добробати різного гатунку, всі - з бойовим досвідом, всі - авторитетні у своїх "тусовках", всі у мирному житті аж ніяк не "професійні ветерани", а цілком самодостатні особи. А ще волонтери, а ще члени родин тих, хто не зміг прибути, бо досі воює на "нулях". Дуже схоже на те, як починалось 5 років тому.
Тільки тепер у нас за плечима вже зовсім інший життєвий досвід. Нема ні сліду тої розгубленості, з якої ми починали гарячої весни 14-го. Лише спокійна злість, та впевненість у своїх силах.
Визначаємось: ми не у опозиції до нової влади. Ми маємо свою ПОЗИЦІЮ, вона однозначна і непохитна. Якщо нова влада на неї пристане – чудово, будемо її в цьому підтримувати. Якщо ж спробує йти проти неї – тоді вона зустрінеться з нашим організованим спротивом.
Читайте: ''Русская інтілєгєнція'': вони б усі підтримали бомбардування Києва
На дошці малюються червоні лінії для нового президента. Головна, жирна та неперервна – ніякого миру ціною "автономії ЛДНР", ніякого пришивання гангренозної кінцівки до здорового тіла. З цього автоматом витікають наступні лінії – ніяких референдумів про мир, ніяких прямих переговорів з "молодими республіками", ніяких поступок до виведення з нашої землі окупаційного контингенту РФ. Ніяких обмінів "Крим на Донбас". Переговори з РФ (крім обміну полоненими) – лише з позиції сили, і лише про повну деокупацію наших земель.
Говоримо про ризики та небезпеки. Ми чудово розуміємо, що повернення різних портнових – не просто сигнал "зливайте воду, вашу революцію продано". Це пряма загроза всім нам, бо одного разу наляканий, але не покараний ворог вчиться на помилках, і спробує всіх нас превентивно "зачистити". У будь-яку мить ми можемо раптово перетворитись із захисників країни на "військових злочинців", як тільки який-небудь окружний суд за позовом "папєрєдніків" визнає "незаконність кривавого АТО". А ще до того в кожного з нас персонально раптом може "знайтись" ціла гора наркоти та арсенал нелегальної зброї – адже всі досвідчені фахівці з таких методів чудово почуваються у "переатестованій" поліції. Готуємось і до таких поворотів сюжету. Не звикати.
Читайте: Нас знову ткнули носом, що наша війна – не для всіх та не про всіх
Тож у "сухому залишку" маємо ціль – недопущення капітуляції та реваншу, та визначили початковий арсенал засобів:
- Створення комунікаційної мережі для оперативного обміну інформацією;
- Мережа небайдужих, готових по сигналу виходити на мирні протестні акції;
- Система "швидкої юридичної допомоги" у випадках репресій (виїздні адвокатські групи, пул журналістів тощо);
- Пул спікерів, готових формулювати та озвучувати вимоги та за необхідності вести перемовини з владою.
Читайте: Мій брат "Циган"
Останні два пункти вже наповнені реальними людьми принаймні у Києві, хоч, звісно, дуже потрібне розширення. Ще вже у розробці новий мобільний додаток, спеціально для нашої мережі (ми, звісно, на ІТ-форум не ходили, хе-хе, але ж таки фахівців трохи маємо…)
Почнемо з цього, далі як піде. По-любому під Луганськом було важче.
