Блог | Проспекти Добра та Зла
В найближчий приїзд до столиці я обов’язково хочу проїхатись унікальним маршрутом – з проспекту Шухевича на проспект Бандери через Московський міст. Слід поспішити, бо Московського моста скоро також не буде, він стане або Фукса, або Північним, і тонкий гумор перехідного межичасу залишиться лише у скрін-шотах фейсбучних дискусій.
Дискусій, які зайвий раз нагадали, яка ж все ж таки шалена каша в головах у частини наших співгромадян (за останнім соцопитуванням КМІС, очищення країни від символів комунізму підтримують лише 42% опитаних). Каша, в якій головною проблемою є не незнання окремих деталей нашої історії, притому "деталей" з пів-історії розміром, а значно гірше – повне нерозуміння базових цінностей, відсутність чітких меж між добром та злом.
Читайте: Вся правда про Романа Шухевича
Ця відсутність не є випадковою, нами кілька десятиліть відверто та неприкрито правило Зло. Нам три покоління втовкмачували, що чорне це біле, брехня це правда, мир це війна. Коли ж чверть століття тому позиції зла похитнулись, воно нібито й відступило, але ж якось дуже "гібридно", не до кінця. Слуги Зла з другого та третього рангів ієрархії радісно прокляли невдах з першого рангу та посіли їхнє місце "слуг народу", міцно тримають це місце досі, тож і зло якому прислужували намагаються якщо не видати за добро, то принаймні з добром зрівняти – "а чьо, єть разніца?..". І ми, в сенсі наша пасивно-тупувата більшість, слухняно киваємо головами – "А дійсно, мо і нема, чєво там…". Аж тут зненацька Вятрович з Шухевичем.
Зненацька нам нагадали, що Добро та Зло таки існують. Що у них різні імена, що їх не можна плутати. І що служити можна лише чомусь одному.
Топоніміка, назви наших вулиць та міст – це не просто набір літер у нарешті заборонених (ху)Яндекс-картах. Це – код, який з раннього дитинства вдруковується нам у підкорку і формує нашу картину світу. Картину того, чиїми іменами називають вулиці, а чиї згадують лише на уроках історії про злочини проти людства. Тобто картину того, як можна і треба чинити в житті, а як – не можна. Картину Добра та Зла.
Читайте: Альтернативное будущее, или Почему Шухевич
Німецька версія Великого Зла 20 століття програла війну, і тому німці зараз живуть у одній з найбільш здорових європейських країн, у дуже доброзичливому та мирному соціумі. Їхнє зло засуджене, покаране, і вже третє покоління виросло, змалечку вивчаючи гіркий урок. Це третє покоління ходить вулицями "зрадника" Штауфенберга і навіть не може уявити собі проспект Гітлера чи площу Мюллєра. Німецька топоніміка формує правильне уявлення про Добро та Зло, і я спокійний за майбутнє тамтешніх дітей.
Наша версія Великого Зла програла трохи інакше, і тому замість свого Нюрнбергу маємо досі проспекти Жукова та Ватутіна та купу ватного бидла, готового їх захищати. Захищати вулиці злочинців та окупантів від недобитого цими бандитами та окупантами, та потроху одужуючого від їхньої брехні народу.
Якщо ти з дитинства бігаєш вулицею красного матросіка Полупанова, який неподалік цієї вулиці розстріляв кілька тисяч мирних "соціально чужих" киян, зокрема розстрілював за вживання на вулиці української мови, а ландшафт міста прикрасив стрільбою по Лаврській дзвіниці, і тебе це не бісить – у тебе щось негаразд з базовими уявленнями про світ. Якщо твій трамвайчик дзеленчить проспектом "вєнгєрского інтернаціоналіста" чєкіста Мате Залки, і тобі крізь дзенькіт колес не ввижаються стогони закатованих ним від Будапешту до Києва – значить, у твоєму світі масові вбивства невинних людей є нормою, і ти сам готовий щонайменше байдуже на них споглядати. Якщо тебе не смикає від ходіння вулицями кривавого маршала та відомого грабіжника Жукова, який казав що чим більше "хохлів" вб’ють при форсуванні Дніпра, тим менше доведеться в Сибір висилати, та пер з Німеччини "трофейні" роялі цілими вагонами – з тобою щось не так, ти щонайменше "хохол", який цілком заслужив на маршальську зневагу; українці, з нормальними уявленнями про добро та зло, ведуть себе не так, і реагують на всяких Полупанових-Жукових-МатеЗалків дещо інакше – як саме, розповів би генерал Ватутін, якби випадково вижив.
У вільній країні не може бути вулиць тих, хто їх окупував. Вільні люди не ходять вулицями тих, хто мордував їхніх предків. Це – базові речі, азбучні істини, і сам той факт, що це доводиться доводити, свідчить про те як все ще погано, і як глибоко сидить в нас окупаційна зараза.
А ще у вільних країнах не може виникати питання, чи називати вулиці іменами тих, хто воював за незалежність країни та завдяки кому вона існує на карті світу. Це також азбучні речі, та база, на якій формується світогляд. Світогляд, в якому захищати свою країну від агресії – це є норма, а от капітулювати без бою або відсиджуватись за спинами в тилу – патологія. Це також базові засади добра та зла, від яких залежить, скільки з нас візьмуть до рук зброю при черговому наступі Пуйла чи будь-кого наступного після нього. І тому діти мають рости на вулицях Шухевича та Бандери, Бульби-Боровця та Клима Савура, генералів та солдатів УНР, отаманів Холодного Яру – всіх тих, хто воював за Україну в різні часи. І ці діти знатимуть, що воювати за свою країну – добро та честь, а окупувати та мордувати чужі – зло та ганьба.
А заодно вони знатимуть, що вони не перші в обороні цього краю, що до них були інші, в кожному поколінні – і що вони лиш одні з тривалого тяглого ряду. Це дуже зобов’язує та мобілізує, але водночас і позбавляє незаслужених понтів – так, якби моя знана однополчанка Надєжда С. виросла не на проспекті Ватутіна, а на проспекті Шухевича, гадаю вона б дещо інакше усвідомлювала значення своєї історії як лише маленького епізоду у тривалій столітній війні за нашу незалежність, і з рядового чесного солдата не перетворилась на посміховисько та "корисну ідіотку" ворогів…
Читайте: Пан Вятрович, а как быть с обрезанием?
Нам довго намагались замилити очі. Коли називати Зло Добром стало вже геть неможливе, нам нав’язали нібито "мудре", а на ділі брехливе та смертельно небезпечне бачення – ніби Добра та Зла взагалі нема, це все дуже умовно та відносно, це все залежить від точки зору… Так, трохи залежить: з точки зору ката, грабіжника та вбивці те що він коїть – добро, допоки з ним не чинять так само. З усіх інших точок зору картина виглядає інакше. І на цьому весь "моральний релятивізм" завершується: ти або разом з катом, або разом з його невинними жертвами. Третього не дано, і це абсолютне, а не відносне.
Все інше – підла брехня, у єдино можливому логічному висліді якої виправдання зла, а далі його обожествлення та увічнення його влади. Саме таку еволюцію через "відносність добра та зла" та поблажливість до нього, через байдужість та моральний релятивізм, аж до повної реінкарнації Зла в масштабі держави пройшла путінська РФ. Нас старанно тягнуть на цей же шлях, але на перепоні як і століття тому стали Бандера та Шухевич – тепер у вигляді назв на карті міста. Так що для зла лишається все менше топонімічного простору, хіба що Московський міст. І той ненадовго.
