Фатальні паралелі: синьо-жовтий – наш справжній прапор чи перевернутий? Україна – це морська держава чи аграрна?

23.4т

У кожної країни є свої таємниці, пов'язані з державною символікою. Ця доля не оминула й Україну.

Йтиметься про те, яким бути державному прапору України – синьо-жовтим чи жовто-синім? А разом з тим спробувати провести паралель між розташуванням кольорів на державному прапорі і державною морською політикою (від автора – згідно із законами геральдики кольори на полотнищі державного прапору рахують зверху вниз).

Плутанини, загадкових історій і полеміки навколо державного прапора було багато. Згадували і русичів, часів князя Володимира Великого, які поклонялися Сонцю, тому жовтий колір Сонця був чільним кольором символіки Київської Русі, і Сонце було центральним елементом на їх прапорах.

І філософію китайської книги змін "І – цзин", яка вважає нинішнє розташування кольорів на державному прапорі України однією із найгірших комбінацій. Під цим поєднанням кольорів країну чекає неминуча деградація, зрада, занепад і, нарешті, крах. Тоді як зворотне розміщення кольорів означає – розквіт, щастя, розвиток.

І теорію Фен-шуй, згідно з якою розміщення синього кольору - "воля" над жовтим - "мудрість" означає "закон занепаду", тобто прогресуючу деградацію, нещастя і хаос. Тоді як зворотне поєднання кольорів означає гармонійне поєднання Неба і Землі, що обіцяє розвиток, добробут і щастя.

І символіку двох головних стихій природи і людського буття – вогонь (жовтий колір) і воду (синій) з логічним висновком, що тільки жовто-синє поєднання відображає вічну симетрію – божественну гармонію цих стихій.

І багато іншого, але залишаються незаперечними факти з української історії, які свідчать про взаємозв'язок між зміною розташування кольорів на державному прапорі і морськими державними рішеннями.

Україна в ХХ столітті двічі отримувала шанс стати суверенною і незалежною морською державою. Історичне минуле свідчить про те, що утвердження незалежності, вимагало від України створення ефективної економіки і сильних збройних сил і військового флоту. Але історія, завдяки владним елітам, розпорядилася по-іншому.

Так, у жовтні 1917 року майже всі кораблі Чорноморського флоту підняла на своїх щоглах жовто-сині прапори, але Центральна Рада не підтримала флот. Палкі дискусії і нерішучість Центральної Ради призвели не тільки до втрати Чорноморського флоту, але і до втрати частини території України – півострова Крим.

Вам це нічого не нагадує?

У квітні 1918 року Центральна Рада була розігнана. А разом з цим було перевернуто і державний прапор, і став жовто-синій прапор за президента УНР Михайла ГРУШЕВСЬКОГО синьо-жовтим за Павла СКОРОПАДСЬКОГО. Як би то не було, але на селянському з'їзді СКОРОПАДСЬКИЙ представив перевернутий прапор і пояснив: синє – це небо, а жовте – поля пшениці. До речі, це ствердження панує і понині. Мовляв, українці є нацією хліборобів, тому її природним символом є синьо-жовтий прапор. Але ось що дивно, в законах геральдики такого поняття, як пшениця, немає взагалі. Жовтий колір – це колір золота, вогню, Сонця і він не може бути знизу.

Втрата морських позицій стала прелюдією до стратегічної втрати того часу – втрати політичної самостійності України.

Така ж, дивно схожа, ситуація сталася майже через століття, зі здобуттям Україною незалежності.

Керівництво країни свято вірило, що синьо-жовтий прапор символізує мирне небо і золоту українську пшеницю під ним. А разом з тим, не помічало геополітичне і географічне розташування України та Чорноморський флот колишнього СРСР, який мав у своєму складі 174 бойових корабля і катери, 48 кораблів спеціального призначення, 191 морське судно забезпечення, 470 катерів і рейдових судна загальною водотоннажністю 560 000 тон. Не помічало морську авіацію, яка дислокувалася в Криму, а це не багато, не мало 224 літака і 115 вертольоти.

Непослідовність влади, "флюгерність" політики і штучно сформований проект "флотішко", чимось нагадує нинішній – "москітний флот", загнали державну морську ідею "в дальній кут". Що, в свою чергу, призвело до втрати Україною позиції регіонального лідера, сприяли анексії Криму і розповзанню за принципом "анаконди" по приморських областях України кремлівського проекту "Новоросія – Україна без моря" в недалекому 2014-му.

Переходячи до геополітики, хочу звернутися до її головного закону, який стверджує фундаментальний дуалізм, відображений в протистоянні теллурократії (сухопутної могутності) і талассократії (морської могутності).

Незалежна Україна яскравий приклад переходу від "ранньої" талассократії до "сьогоднішньої" теллурократії.

Майже 26-річна історія нашої незалежності під синьо-жовтим державним прапором продемонструвала як, отримавши морську спадщину колишнього СРСР, ми її не тільки не примножили, не запустили "морську індустрію" України, а просто розтягнувши це майно по "приватним квартирам" трансформувалися з морської держави в аграрний придаток, практично без переробної промисловості. Потенціал українського суднобудування, машинобудування та приладобудування для морської діяльності практично деградував (від автора – Україна отримала 1/4 морської інфраструктури. За показниками вантажопідйомності на душу населення торговельний флот України прирівнювали до флотів Франції, Іспанії, Туреччини і Польщі. На українських верфях будувалося близько 40% кораблів і суден колишнього СРСР).

Під цим прапором, отримавши "не найкращу частину" від розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР, можна констатувати, що стан військового флоту, сьогодні, критичний (від автора - 140 бойових кораблів і катерів, суден і катерів забезпечення). За цей час списали і пустили "на голки" 64 корабля та судна, а добудували всього лише 5 і то аналогових – пострадянських проектів.

ВЛАДНА ЕЛІТА В ЧЕРГОВИЙ РАЗ ВТРАТИЛА НАЦІОНАЛЬНУ МОРСЬКУ ІДЕЮ. ТАК ЯКІ? ТА ЧИЇ? НАЦІОНАЛЬНІ МОРСЬКІ ІНТЕРЕСИ ВОНА ОБСЛУГОВУЄ, ЯКЩО ВОНИ НАВІТЬ НЕ СФОРМОВАНІ? Третій рік як Україна не має нової Морської доктрини та Стратегії розвитку морської діяльності.

Україна продовжує "наполегливо стояти на якорі" перед проблемою геополітичної самоідентифікації. Незважаючи на те, що наша країна має в своєму розпорядженні майже половину всіх світових ресурсів родючих чорноземів, необхідно рішуче розривати таллурократичні традиції незалежної України і починати розвивати таласократичну геополітичну лінію.

У сучасному IT-світі національне багатство пов'язане не з якістю чорноземів, нехай навіть і найродючіших у світі, а з відношенням держави і суспільства до морської діяльності, в основі якої завжди були високотехнологічні процеси і прогрес.

Перед владною елітою України продовжує стояти завдання формулювання довгострокової державної морської стратегії і визначення на державному рівні економічних пріоритетів країни, в першу чергу – розвиток всіх видів морської діяльності, які зафіксовані в Конвенції ООН з морського права 1982 року (від автора – військово-морська діяльність; морські перевезення; морське промислове рибальство; розробка корисних копалин на дні і в надрах; морські наукові дослідження; збереження морського середовища; прокладка підводних кабелів та трубопроводів; виробництво енергії шляхом використання води, течій і вітру; створення і використання штучних островів, установок і споруд).

Підкреслю: вибір стратегії внутрішньої і зовнішньої морської політики України має доповнюватися гнучкою тактикою і сильною політичною волею щодо реалізації поставленої мети з урахуванням принципу: "Державний діяч думає про майбутні покоління, а політик – про подальші вибори".

Державна морська політика і морська діяльність повинні стати "інтеграційним містком" між Україною і світовою, в тому числі і Європейською, спільнотою.

Зі зміцненням інтеграції нашої країни в глобальну економічну систему зросте і роль морських перевезень (від автора – сьогодні частка морських перевезень в загальному обсязі вантажних перевезень в Україні становить близько 1%. Згідно зі світовою практикою собівартість морських перевезень на 40% нижче залізничних і більш ніж в 20 раз нижче автодорожніх).

Крім того, Україна має ще й близько 3 000 км морського узбережжя, понад 72 000 кв. км виключної морської економічної зони, що робить розвиток військово-морського флоту і морських прикордонних частин одним із пріоритетних завдань політики національної безпеки.

Альфред МЕХЕН (від автора – американський військово-морський теоретик і історик, контр-адмірал) писав: "Неуважне і навіть зневажливе ставлення до минулого, що вважається застарілим, не дозволяє людям бачити навіть тих постійних стратегічних уроків, які лежать, так би мовити, на поверхні морської історії ".

Сподіваюсь, що в України "морська доля" і принцип: "море роз'єднує і об'єднує" буде для неї домінуючим.

А може і справді причина нашого прогресуючого занепаду, в тому числі і в морській галузі держави, втрата національних морських традицій в "перевернутому" прапорі?

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости