Блог | Українцем бути, а не називатися
Коли почала думати про нашу національну ідею, згадала випадок з історії медицини, який дуже мене вразив. Ще наприкінці 19-го століття в найбільшому у Відні шпиталі від 18 до 50% породіль помирали від пологової гарячки – зараження крові. Те саме відбувалося й у більшості європейських лікарень. І лише в 1847 році хірург-гінеколог Ігнац Земмельвейс здогадався, чому так відбувалося. Виявилося, що хірурги працювали в анатомічному театрі, розтинаючи тіла мерців, а потім, не помивши руки, приймали пологи, заражаючи жінок. Земмельвейс одразу ввів суворе правило – перед кожним оглядом вагітних знезаражувати руки розчином хлорки. Через півроку це нововведення знизило смертність усемеро. Проте не всі зраділи такому успіху. Відкриття славетного тепер лікаря викликало хвилю обурення та критики. Колеги піднімали його на сміх, цькували, врешті він став вигнанцем.
Винайдення асептики було незручним і невигідним тогочасними світилам медицини, бо визнавало те, що своїми власними руками вони вбивали тисячі людей, заносячи інфекцію. Тож легше було це ігнорувати й продовжувати чинити злочини, за які не буде покарань. Тільки після смерті видатного лікаря його досягнення було визнане, впроваджене, і, можливо, саме завдяки йому ми зараз маємо змогу говорити про національну ідею.
Читайте: Нарешті 100% перейшла на українську
До чого це я? Такою само смертельною бактерією, яка роз’їдає Україну зсередини, перетворює на гангрену наші землі – окуповані зараз території, сіє гниль пропаганди в головах людей, є Російська імперія. Імперія зла, імперія смерті. А тією дезінфекцією, яка може її зупинити, є українська мова. Втім, поки, на превеликий жаль, дуже велика частина російськомовного населення України, як і в часи, коли жив Ігнац Земмельвейс, не сприймає українську, за необхідність. Вони потурають своїм мовним примхам, бо власний комфорт для них важливіший за державу. Йде четвертий рік неоголошеної російсько-української війни, а в нас і досі добра половина громадян спілкується мовою окупанта.
Повсюдне запровадження державної мови в Україні, на мою думку, має стати таким самим обов’язковим, як і правила дорожнього руху. Чомусь ніхто не каже, що ці правила слід впроваджувати поступово, щоб автомобілістам було психологічно комфортно, чи що спершу необхідно їх зробити модними, що варто дотримуватися прав меншин, які сповідують якісь інші дорожні правила, змінити кольори дорожніх знаків, аби вони стали привабливішими для молоді. Правила просто вчать і складають іспит. Не можеш вивчити правил – не отримаєш посвідчення водія, не дотримуєшся – втрачаєш посвідчення, а часом і здоров’я чи навіть життя. То чи не правильніше було б тих, кому не подобається говорити українською, позбавляти громадянства, а разом із ним і права голосувати на виборах, а також працювати в державному секторі?
Читайте: Динозаври "совка" приречені на вимирання
Така мовна цензура, яка декому може видатися безжальною, стане протиотрутою й гарантує нам інформаційну безпеку від ворога, а також поверне нам національну ідентичність.
Я свій крок вже зробила – цього року 100% перейшла на українську. І закликаю вас, українці, з любові до нашої землі, з самоповаги, заради нашого майбутнього позбутися комплексу меншовартості, повернутися до витоків і спілкуватися державною мовою з усіма в Україні.
А щодо національної ідеї, то я б озвучила її так: бути українцем, а не тільки називатися й робити все у своєму житті максимально добре, якісно і професійно. Тоді дуже скоро житимемо у вільній, незалежній, щасливій і заможній державі.
Читайте: Російська - мова обслуговуючого персоналу
Власне, це моя вступна стаття до книги "Національна ідея модерної України", яку ми з Антіном Мухарським готуємо з великою любов'ю й плануємо видати до Дня незалежності України.
Якщо у вас, друзі, є вільна тисяча гривень на те, щоб допомогти нам оплатити друк цього дуже особливого видання, за цим посиланням можна дізнатися про майбутню книжку більше і ознайомитися з тим, як ми можемо виявити вам нашу вдячність.
