"Народ має ту владу, якої заслуговує". Ця міфологема останні 25 років є одним з наріжних каменів інформаційної політики всіх тих, хто по черзі займає Печерські пагорби і з послідовністю, вартою кращого застосування, розкрадає нашу країну. "Вибачайте, панове виборці, це не ми погані – подивіться краще на себе, ми лише ваше відображення, який народ, такі і ми" - повторюють нам корупціонери – клептократи. Повторюють голосами як продажних технологів та журнашлюшок, так само і цілком щирої у своїх інтелігентських комплексах меншовартості культурної еліти.

Всю цю з вигляду переконливу конструкцію раз і назавжди перекреслює 38 паралель.

По один бік цієї уявної лінії на карті – "Хюндай", "Самсунг", "Деу" та ще десятки брендів, які успішно завойовують світові ринки. Там танцюють "Гангам – стайл", вільно їздять по всьому світу, вільно обирають собі владу за демократичними процедурами. Там далеко не все ідеально, трапляється чимало знайомих нам речей, від фальсифікацій у науці до корупції у великій політиці. Тільки от коли фальсифікатора виявляють, проти нього порушують карну справу, і в останньому відомому випадку зганьблений псевдо-вчений застрелився від сорому. А коли президента країни зловили на небезкорисному лобіюванні інтересів того самого "Самсунгу" - на вулиці вийшли мільйони демонстрантів, і протест тривав доки Парламент абсолютною більшістю не проголосував за імпічмент.

По другий бік "тонкої червоної лінії" живуть ніби у іншому всесвіті – там навіть календар відмінний від всього людства, наразі там триває 105-й рік Ери Чучхе. Там вулицями котяться вантажівки, які замість відсутнього в країні бензину їздять на дровах, а в їх чадному шлейфі рухаються "будівничі комунізму", одягнуті у формені роби, які видаються кожному раз на рік – іншого одягу у країні переможного Чучхе просто нема. День народження Вождя – дідуся зветься Днем Сонця, і в цей день сотні тисяч "гвинтиків" зображують на стадіонах та площах живі картини, в єдиному ритмі вимахуючи різнокольоровими прапорцями та по черзі перебудовуючись у різні, але виключно переможні та ідеологічно вивірені, ієрогліфи. Поруч з живими картинами провозять порожні макети балістичних ракет, які символізують готовність "острівця комунізму" протистояти всьому "імперіалістичному світові". Вождь – онук товариш Ин з трибуни милується живими картинами, тим часом труїть свою рідню в кращому стилі феодальної боротьби за спадковий трон, та виклянчує у ООН гуманітарні вантажі з рисом, бо без них будівничі комунізму фізично вмирають від голоду. Тим часом голодні "діти Сонця" переконані, що живуть у найкращій країні – адже жодний з них ніколи не бував по той бік кордону, і всі знання про світ вони отримують з єдиного державного телеканалу.

Жодна хвора уява не вигадає "історичної відмінності ментальності" у корейців по два боки кордону. 38 паралель ніколи не розділяла бодай трохи різних людей, допоки у 1945 дві наддержави – переможця не провели олівцем по карті умовну лінію для своєї зручності. Досі живі літні люди, які пам’ятають Корею до розділення. То котрий з двох відламів штучно розділеного єдиного народу має "ту владу, котру заслуговує"? Той, де "ера Чучхе", чи той де "Гангам-стайл"? І який з цих двох протилежних всесвітів є "відображенням ментальності народу"?

Легенда про "не таку ментальність" стала однією з головних ідеологем, якими нас тримають у покорі наші нові феодали – олігархи та корумповані чиновники. За силою емоційного впливу вона звісно ж поступається ідеологемі "нечіпайбопутінприйде!", натомість має значно тривалішу дію, не прив’язану лише до конкретної військової ситуації. На відміну від "шатун-страшилки", яка нажаль базується на реальності, і з цим хочеш – не хочеш а таки доводиться рахуватись, "міф про не ту ментальність" є брехливім від початку і до кінця, і спекулює виключно на нашому браку знань про історії успіху та неуспіху інших країн та народів.

В світі нема ідеальних націй, і відмінності в психології гомо сапієнсів у різному кліматі направду не такі вже значні. Всюди вистачає покидьків, ласих до чужого добра, псевдо-"лідерів", бажаючих паразитувати на праці інших, просто звичайнісіньких ледацюг та нероб. Натомість суспільства та країни є дуже відмінними за досягнутим успіхом, бо до такої публіки випрацьовується дуже різне ставлення. Приклад народу, розділеного 38ю паралеллю, наочно показує ключовий фактор цього успіху чи неуспіху – роль правлячих національних еліт. Українська псевдо-еліта, точніше перелицьована колоніальна еліта УССР, чверть століття веде нас в протилежний від успіху бік, оскільки успіх модерної європейської української нації залишив би цю псевдо-еліту за бортом, позбавив би її шансу продовжувати панування та збагачення. А у них же підростають свої маленькі Кім Чен Ини, яким дуже кортить успадкувати годівничку із сорока мільйонами годувальників… Тому цим сорока мільйонам старанно "парять" казочку про "пєрєстройку начінай с сєбя" ((с) останній генсек Горбачов).

Так, звісно ж, не треба кидати сміття повз смітнички, парадні треба прибирати, варто об’єднуватись у ОСББ та воювати кожному з конкретним ЖЕКом за виконання ним своїх обов’язків, і цього дійсно за нас не зробить жодна держава – і не повинна робити. Але лукавство "ментального міфу" у тому, що скільки б ми не прибрали парадних та скільки б ЖЕКів не настановили на шлях істини, це не зніме з нашої шиї паразитичне чиновництво, не стримає жадобу олігархів (привіт Ахметову з "його" комунальними тарифами та подвійною накруткою на ОРДЛОвському вугіллі!), та не припинить розкрадання наших коштів у "Оборонпромі", "Автодорі" чи "Укрспирті" (назву держкорпорації підставити за бажанням – помилитись досить складно). Це має вирішуватись в зовсім інший спосіб, це – прямий обов’язок правлячої еліти. Тої самої, яка ховається від відповідальності за казочками про "не такий народ".

Народ і дійсно не зовсім такий як наприклад німці чи південні корейці – зокрема тому, що щоденно бачить перед очима тих, хто мав би слугувати взірцем, а натомість щодня демонструє приклад, як не треба та не можна чинити. Легенду про "не той народ" та "не таку ментальність" давно слід перевернути з голови на ноги – не "влада така, який недолугий народ", а народ ніколи не буде "долугим", поки псевдо-еліта щоденно вчить його безкарності злочинів та навпаки, карності правильних вчинків.

Сам народ давно це розуміє, бо прислів’я про рибу, яка воняє з голови, має значно давнішу історію аніж новомодний міф про "не таку ментальність". Лишилась дрібничка - побудувати реальну активну політику на цій народній мудрості, а не на облудній тезі печерських мудрагелів про "не той народ" та "заслужену нами їхню владу". І тоді кожний отримає дійсно заслужене – ми нормальну владу, вони терміни за попереднє правління. Маємо зрештою опинитись по правильний бік 38 паралелі – що б там не казали, ми цього заслуговуємо.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги