Блог | Роги та копита "невидимої війни"
У часи протистояння Заходу та Радянського блоку навіть незначне безпосереднє зіткнення могло спричинити гарантоване взаємне знищення. Варто згадати хоча б Карибську кризу 1962 року, коли Микита Хрущов, намагаючись показати Джону Кеннеді "кузьчину матір", вирішив розмістити ядерні ракети на Кубі. Тоді рішучість американської сторони і складні дипломатичні переговори відвели біду від усього людства. Небезпека фронтального зіткнення обумовила інші форми боротьби між СРСР і Заходом – передусім ідеологічну та розвідувальну.
Технологічний прогрес, що проник в усі сфери нашого життя, створив як нові можливості, так і великі проблеми. З одного боку, нині державне управління, безпека й оборона, економіка та інші важливі сфери немислимі без інформаційно-комунікаційних технологій. Отже, вони стають об’єктом інтересу іноземних спецслужб з точки зору здобуття інформації закритого характеру, яку офіційним чином отримати неможливо. Соціальні мережі та електронні засоби масової інформації використовуються як інструменти проведення операцій впливу, пропаганди та дезінформації жертв агресії. З іншого боку, залежність об’єктів критичної інфраструктури від цих технологій робить їх привабливою ціллю в разі виникнення конфлікту, адже ефект від їхнього паралічу може перевершити руйнівні наслідки застосування зброї.
Читайте: Визволення Мосула – це ще не кінець "Ісламської держави"
Безумовно, є й недержавні актори – окремі хакери та їхні спільноти, кримінальні злочинні угруповання, терористичні мережі тощо. Так, перший вірус (Creeper) було написано в 1971 році для мережі Arpanet – прототипу сучасного Інтернету – з метою перевірки можливості створення програмного коду, який міг би себе репродукувати. Першим хакером вважають Кевіна Мітніка, якого 1979-го було засуджено на один рік ув’язнення за злом із крадіжкою програмного забезпечення з комп’ютерної системи компанії DEC.
Відтоді кількість вірусів і хакерських атак набули ознак пандемії, що, між іншим, створило окремий ринок програмних та апаратних засобів захисту.
Втім, найбільш серйозними гравцями на кібернетичному полі є все ж таки уряди передових країн цифрового світу, що витрачають значні ресурси на захист власних систем і можливість проникнення у системи конкурентів чи супротивників. Так, бюджет Агентства національної безпеки США становить понад 10 млрд доларів, а кількість співробітників може сягати 40 тис. осіб, і це без урахування керівних структур і спецпідрозділів, таких як Кіберкомандування Збройних сил США (створено у 2009 році).
Вражаючі масштаби кібершпигунства та можливої кібервійни стали зрозумілі у 2013-му, після витоку значної порції секретної інформації унаслідок акту державної зради одного з субпідрядників Агентства національної безпеки – Едварда Сноудена.
Вірусна атака під промовистою назвою Petya.A, або NotPetya, якої зазнали українські державні установи, підприємства, банки та інші суб’єкти, вкотре виявила вразливість нашого суспільства, надзвичайно залежного від комп’ютерів та комунікаційних технологій. Це не перша атака, адже у грудні 2015-го, а також у грудні 2016 року внаслідок вторгнення в комп’ютерні системи енергетичних компаній без світла залишилися 230 тис. осіб на самому лише Прикарпатті, а під ударом російських хакерів перебували також "Укренерго", "Київенерго" та "Чернівціобленерго".
І хоча вагомих доказів причетності хакерів із РФ до нещодавньої атаки поки що немає, виключати цього не можна, адже в Росії наявні засоби та мотивація для таких дій. Тим більше що спростовувати свої дії в цифровому світі значно легше, ніж у реальному. Одначе досі "іхтамнєтам" вдавалося й останнє.
Читайте: Siemens в серьезном шоке
Незважаючи на твердження Володимира Путіна в інтерв’ю американському каналу NBC, що виявлені ФБР "цифрові відбитки пальців, рогів та копит" йому не належать, американцям достеменно відомо, що саме російські хакери зламували сервери Демократичної та Республіканської партій. Їм вдалося досягти певного позитивного результату, здійснивши витік документів кандидата у президенти Гілларі Клінтон, що дещо знизило рівень її підтримки та дало певні переваги її конкуренту – Дональду Трампу.
Ймовірно, було втручання й у списки виборців, що, звісно, могло вплинути на кінцевий результат. Знаючи про це, французькі спецслужби були напоготові і, за їхнім твердженням, уберегли президентські та парламентські вибори від ворожого вторгнення. До вірогідного втручання у надзвичайно важливі для всієї Європи вересневі вибори готується й Федеральна служба захисту конституції Німеччини.
Хоча Кремль використовує в Україні перевірені часом методи впливу на внутрішню політику, зокрема пропаганду, підривну діяльність п’ятої колони та корупційні механізми, разом із цим настав час серйозно замислитися над захистом критично важливих елементів демократичного процесу – виборів.
Очевидно, що небажання застосовувати усі наявні методи ведення війни з супротивником можна було б компенсувати бодай точковими кібератаками на інформаційні системи ворога, адже в Україні достатньо талановитих фахівців, які за певних умов могли б дати фору супротивникові. Втім, про плани захисту інформаційно-комунікаційних систем, пов’язаних із виборами, як і про створення підрозділів для ведення кібернетичної війни поки що не чути. Отже, давно настав час замислитися про це...
